Чому в Росії не буде народних протестів

Фото з чергами громадян Росії, які б хотіли віддати підпис за Надєждіна облетіли мережу. Це сталося на тлі протестів у Башкортостані, після заворушень у Махачкалі.

Найбільш оптимістичні аналітики одразу підхопили тему про «чорних лебедів» для Путіна. Дійсно, складається враження, що на носі чи не наймасштабніша активізація російського суспільства з часів «Болотної».

Але у процесів є кілька своїх особливостей.

Почну з виборів. На жаль, але Путін, як і раніше, користується підтримкою свого населення. Його висунення у 2024 зняло основний страх «росіян» – відхід царя без призначеного наступника – тобто стабілізувало ситуацію.

При цьому вибори 2024 року є, скоріше, виборами саме царя, а не президента – вся компанія будується навколо персоналії самого Путіна як «лідера», «самодержця», «гаранта майбутнього» і «захисника росіян». У цій концепції активно використовується старий прийом, який можна назвати «цар хороший – бояри погані». Тобто негатив від того, що відбувається, беруть на себе ті, хто перебуває нижче в харчовій піраміді російських еліт. Іноді усвідомлюючи свою роль, іноді стаючи заручником розборок «Веж Кремля» (влада Дагестану і керівництво МВС після Махачкали), іноді просто «випадково». Проблеми у царя в такій конфігурації виникають лише в одному випадку – явний військово-політичний або політичний ляпас, на який Кремль не здатний відповісти.

Начебто все чудово – остання соціологія (груднева) по Росії, проведена нашим інститутом, свідчить про те, що:

• 68% росіян упевнені, що країна «розвивається в потрібному напрямку»;
• 52% від опитаних (71% від тих, хто визначився і піде на вибори) голосуватимуть за Путіна;
• 44% вважають, що після виборів «жити стане краще» і лише 5% очікують погіршення;
• навіть у питанні корупції (яке вийшло в ТОП проблем) 50% бачать провину в чиновниках і тільки 27% у президенті (6 місце в списку). До речі, ілюстрація тези про царя і бояр.

Але для Путіна не все так гладко. Ще раз нагадаю – це не звичайні вибори президента, а фактично «вибори царя». А отже, необхідна масова народна підтримка. Де 70% – критичний мінімум. В ідеалі показник має бути на 10-15% вищим.

На цьому тлі у Путіна було дві проблемні категорії населення – ультрапатріоти й умовні «ліберали». Перших швидко загнали в стійло, тим паче, що після смерті Пригожина ніхто з відносних важковаговиків не наважився пограти в лідера патріотичної опозиції. Партії, які могли б перетягнути цю роль (КПРФ і ЛДПР) виставляють відвертих політичних нулів (нехай і з високими формальними регаліями).

Залишаються ліберали. І тут у Кремля був вибір – або розмивати поле (пам'ятаєте Явлінського і ще 7-8 кандидатів), або створювати керованого «лідера». Необхідна була людина, яка формально сприймалася б як лідер поза «вежами Кремля», але при цьому без «сюрпризів». Інакше можна було б втратити контроль над процесом. До речі, тому побоялися запускати Дунцову, яка мала намір проводити мобілізацію через соціальні мережі та ТГ. Натомість виникає Надєждін, який зі старту компанії заявляє про намір «припинити війну».  Технологічно підібране прізвище (до речі, за згаданою соціологією, більш ніж половина громадян РФ відчувають «надію», коли думають про період «після виборів»), немає історії публічної роботи у владі, але є історія співпраці з низкою опозиційних партій. І навіть висунення від «громадянської ініціативи» Андрія Нечаєва. До речі, тут не варто плутати згаданого політика з Олексієм Нечаєвим – лідером «Нових людей» (партія і фракція в думі), який курує іншого «ліберала» – Владислава Даванкова, що працює заступником голови Держдуми.

На цьому підходимо до черг «за підписами» і тези про активізацію суспільства. Надєждін начебто проти війни, начебто не бачить загрози в НАТО, але при цьому дотримується ключових російських політичних тез. Повернення територій - під сумнівом, перемир'я (!) з Україною і бажаний для Кремля перегляд системи безпеки з «урахуванням інтересів Росії». Тобто начебто ідеальний варіант для російського противника війни. І він зможе зібрати навколо себе частину протестного «ліберального електорату».

І в Путіна проблеми? І так, і ні.  Електоральний потенціал російських лібералів перебуває в межах 20%. Це без урахування тих, хто виїхав із країни, які проголосувати в масі своїй не зможуть. Доречно ще раз згадати соціологію – 68% говорять про правильний розвиток країни, 71% від тих, хто має намір голосувати, віддадуть голос Путіну. Щоб це змінити потрібна дуже і дуже активна агітаційна робота. Або великий провал Росії.

Проблема Путіна в тому, що йому треба 80+%. Адже йдеться про «царство». І тут є кілька механізмів стримування.

1. Не факт що підписи будуть. Виборець лібералів – житель великих міст (де ми і бачили черги), а зібрати підписи треба в усіх регіонах. І на найближчі два дні, якщо вірити сайту самого Надєждіна, дефіцит 12+ тисяч по 75 «суб'єктах Федерації». Тобто колосального запасу підписів немає. А це означає, що або «регіону може не вистачити», або частина підписів «не пройде верифікацію». Це сценарій недопуску до виборів.

2. Другий сценарій – обмежене розмиття поля. Тут доречно згадати Нечаєва з «Нових людей» і його кандидата Даванкова. А це вже трек Кремлівського порученця і групи Ковальчуків (вони знайшли Нечаєва завдяки дядькові Даванкова кілька років тому). Тобто «безпечна» ліберальна опозиція, яка так само може почати говорити про мир. (Точніше про «перемир'я» – адже Надєждін свідомо «занизив» рамку варіанту закінчення війни). Але з набагато більшим адміністративним ресурсом.

Крім того, варто згадати «іншого Нечаєва» – Андрія – партнера Надєждіна. Це «всього лише» міністр економіки РФ» у 1992-1993 роки. В уряді Гайдара, на який сьогодні російська пропаганда вішає «всіх собак», говорячи про «історичне приниження Росії». Карту розіграють, але не відразу.

Усе це в сумі може скинути показники «лібералів» до «безпечних» 10-12% у сумі. Путін отримує свої 80+%

Ось тут поговоримо про «протести». Електоральне поле в 20% без претензій на більшість – дивні стартові позиції. За що виступати?  При цьому російська влада демонстративними судами (той же Башкортостан) показує, що може бути з протестувальниками. Ну і, нарешті, давайте згадаємо не скасовану «мобілізацію». Адже ніхто не забороняє загребти в російську армію тих, хто прийшов на мітинг. До виборів цього не буде – Путін не стане нервувати виборця. Після виборів – легко.

Тому варіант масових протестів у РФ, на мій погляд, малоймовірний. Точніше протестів «лібералів». Є інша группа – «ультрапатріоти», «імперці» і їм подібні. І ось тут несподіванки можливі. Але в разі або поразки РФ на фронті до виборів (тому Кремль зараз тисне і буде тиснути більше), або політичного приниження кремлівських еліт. А ось тут я вже з надією спостерігаю за «ходовими випробуваннями» тих же українських дронів. Питання вибору мети, щоб це було масштабно, демонстративно, принизливо для Росії.

Путін всидить при обох варіантах, питання лише в тому, наскільки сильні будуть його позиції. Адже якщо вибори «імператора» стануть фіксацією статусу «слабкого царя», процес «бродіння» у Вежах може розпочатися і без зовнішнього стимулювання.