Про рівень розуміння Китаю в країнах ЄС і США
Кілька слів про «м'яку силу і цивілізаційну альтернативу»
Отже, вийшла екранізація першої частини трилогії Лю Цисіня. Мова про серіал «Задача трьох тіл».
І частина західної преси, включно з FT, раптом виходить із матеріалами, в яких розповідає, що сцени першої серії з розправами над науковцями за часів культурної революції в КНР «розгнівали китайську владу». Це з радістю передруковують низка українських видань.
А тепер що є в реальності.
Книжки «Задача трьох тіл», «Темний ліс» і «Вічне життя смерті», без сумніву, є яскравою та помітною трилогією у стилі наукової фантастики. При цьому, якщо порівнювати серіал із книжками, то жорсткі сцени часів культурної революції в книжках описано яскравіше, детальніше і, якщо хочете, брутальніше. При цьому переклад книг, їхнє видання іншими мовами, сприймається позитивно китайськими політиками.
Чому? Суть у тексті та загальній філософії книги. Це вдало адаптований для умовно «західної культури» текст, який дозволяє хоч трохи зрозуміти суть китайського «колективізму». Тобто цивілізаційної альтернативи «ліберальній демократії європейського зразка». І для влади КНР важливо і вигідно дати таке розуміння, зокрема, через не традиційні методи. Я не буду розвивати конспірологічні теорії про ледь не штучний характер книжок, які, нібито, проходили затвердження у спецслужбах КНР. Просто з'явилися яскраві твори і їхня тональність, смислове навантаження, за часом і змістом вельми вигідні для реалізації політики розширення впливу Китаю. Логічно, що їх використовують.
Але преса в США, низці європейських держав і надвичайно обдаровані та ціннісно заряджені єврооптимісти в Україні схильні побачити ледь не гнів Пекіна на серіал. Де, повторю, сцени насильства і торжества натовпу над індивідуумом показані, порівняно з книгою, «мовою дитячої казки». При цьому автори не помічають додаткової тезової конструкції, яка демонструє, що «колектив» може виправляти помилки і включати в себе яскраву індивідуальність (зберігаючи ту саму індивідуальність). І це дуже добре заходить публіці, яка втомилася від серіалу під назвою криза (дехто називає процес виродженням) демократії. Тобто бачать цивілізаційну альтернативу і державу-цивілізацію (а КНР, нагадаю, називає себе переважно саме цивілізацією), що може стати провідником і гарантом цієї альтернативи.
У результаті ми маємо відносно складну, але захопливу книжкову трилогію, яка насичена додатковими смислами і хоч трохи допомагає зрозуміти «як вони там думають». А заодно й виконує рекламну функцію. Де вся брутальність і треш окремих сцен сприймається як відкритість.
Але, проблема, книжки зараз мало хто читає. Навіть із числа їхніх покупців, більшість бере, на жаль, для інтер'єру – корінці книжок на полицях створюють «розумний інтер'єр» (чув цей вислів від начебто навіть не дурних журналістів). Тобто цільова група обмежена.
І тут виходить серіал. Вельми спрощений, адже інакше глядач не зрозуміє. І навколо серіалу розгортається серія «скандалів», «викриттів», заяв про ледь не сказ Сі після виходу фільмів. Тобто цільова група, ласа на скандали і «гаряче» таки подивиться серіал, навіть якщо для частини глядачів він буде занадто розумним. І сприймуть зашиті тезові конструкції (до речі, більша їхня частина, хай у спрощеній формі, але перекочувала з книжки у відео).
Бінго. Є і просування країни, є спроба поширити потрібні ідеї в «чужих» суспільствах і навіть є заробіток на серіалі для авторів.
До речі, теж гарний приклад, як працює китайське планування.
А серіал подивитися варто. Можливо, прочитавши перед цим трилогію. Це хороша пожива для розуму.