Ракетна атака Ірану. Перші висновки

Після ізраїльських атак на цілі у Лівані варто очікувати іранської відповіді. Що й сталося. Ввечері, 1 жовтня, КВІР завдав масованого ракетного удару по території Ізраїлю. Відомо про запуск принаймні 400 балістичних ракет. Така кількість «перевантажила» систему «залізний купол» і вперше за останні кілька десятків років є поразка важливих об'єктів на території Ізраїлю.

Така ситуація змусить ізраїльське керівництво відповісти. Тобто можна говорити про перспективу як мінімум ізраїльсько-іранської війни, а як максимум про масштабний регіональний конфлікт, до якого буде втягнуто одразу кілька держав. Це якщо ключові партнери Тегерана та Тель-Авіва не зможуть утримати сторони у найближчі 24 години.

Питання у тому, що це означатиме для регіону та для світу. Нижче спробую сформулювати ключові тези, які нагадує логіка.

• 1 •

Червоні лінії з регіональної безпеки стерті. Ще два роки тому можна було говорити про якусь систему негласних домовленостей, які запобігали війні в регіоні. Ізраїль дуже обережно підходив до вибору цілей для своїх превентивних ударів та ударів відплати. Намагаючись без зайвої необхідності безпосередньо не атакувати силові структури країн регіону (йдеться саме про офіційні армії, поліцію, спецслужби тощо). У відповідь навіть держави, які вважають себе ворогами Ізраїлю, утримувалися від прямих атак його території. Використовуючи старі механізми ударів через проксі-сили.

Наразі цієї системи не існує. Як, втім, якщо підтвердиться інформація про поразку авіабаз та військових баз у низці ізраїльських регіонів, немає міфу про невразливість держави Ізраїль. Останнє важливо, оскільки ця теза, помножена на історію арабо-ізраїльських конфліктів була одним з основних факторів, що запобігають новій масштабній війні.
Ця ж теза змусить Ізраїль вдатися до масштабного удару у відповідь по іранській території. Тобто можна говорити про, як мінімум, початок ірано-ізраїльської війни.

• 2 •

Масштабування конфлікту. Між Іраном та Ізраїлем немає кордону. Це означає, що будь-які наземні операції передбачають використання території (як мінімум або участь як максимум) інших держав. Тобто війна ризикує стати регіональною. Де Іран апелюватиме до ісламського світу, Ізраїль вимагатиме підтримки США та європейських держав.

• 3 •

Кінець будівництву старої системи світу у регіоні. Пункти 1 і 2 означають, що подальшу реалізацію плану США щодо побудови осі співпраці Туреччина-Ізраїль-Йорданія-Саудівська Аравія провалено остаточно.

Більше того, може бути провалена політика збереження американського впливу на Ірак. Місцевий уряд буде поставлений перед виборами: підтримати США, а значить Ізраїль і стати на межу нової ірано-іракської війни. Або підтримати Іран і отримати конфлікт у тому числі на своїй території (де ще зберігається американська військова присутність).

• 4 •

Проєкт транспортного коридору «Північ-Південь» стає на паузу. Принаймні у його первісному вигляді – Індія-Іран-Кавказ-РФ-Скандинавія. Індія не публічно демонструватиме розширення співпраці з Іраном. Скандинавські країни остаточно вийдуть із процесу обговорення нового транспортного коридору. Початкова та фінальна точка відпадають. Залишаються Росія та Іран.

• 5 •

Кавказ. Трикутник Туреччина-Азербайджан-Вірменія. Спробу Єревана збалансувати турецький тиск розширенням контактів з Іраном буде зупинено. Інакше Єреван втратить політичну підтримку європейських партнерів. І далі події у регіоні залежатимуть від того, чи Туреччина буде втягнута у конфлікт. Якщо так – посилиться спільний тиск Анкари, Баку та Москви на Єреван щодо зангезурського коридору та формату врегулювання відносин з Азербайджаном. Що може призвести до зміни вірменського керівництва. На задоволення Кремля.

Альтернативний варіант, якщо Туреччина тримає дистанцію, Єреван швидко виходить на нормалізацію відносин із Туреччиною та Азербайджаном та намагається дистанціюватися від РФ. Але це може призвести до гри Москви в ірано-азербайджанському прикордонні, наприклад, використовуючи карту азербайджанського населення регіону. Причому тут не важлива сторона, а важлива дестабілізація. Тобто це можливо як стимулювання деяких протестів, і підтримка репресій щодо азербайджанської меншини. А може бути й те й інше (як Москва 2020-го розіграла у Білорусі).

• 6 •

Менше ракет російським. На цьому тлі проявляється трек, який може бути сприйнятий як позитив частиною українських політиків. Під час війни Іран буде позбавлений можливості передавати або продавати росіянам велику кількість ракет. А це означає меншу інтенсивність обстрілів української території.

• 7 •

Україна йде з переліку пріоритетів. Тема російсько-української війни як мінімум на місяць йде навіть «з другої шпальти» світових ЗМІ, переходячи у категорію «різне». Тема України йде і з передвиборчих дебатів у США. Все це разом уже за місяць-два надзвичайно ускладнює нашу комунікацію із партнерами. Важко довести важливість нашої війни та підтримки Сил Оборони на тлі війни на Близькому Сході.

Ідеальний для нас варіант – якщо сторони просто обмежаться серією ракетних ударів. Але ймовірність такого результату відносно мала. Ізраїльське керівництво буде змушене продемонструвати силу, що спричинить розкрутку спіралі ескалації.

• 8 •

Менше допомоги нам. У разі початку регіональної війни на Близькому Сході Україна ризикує зіткнутися з різким зменшенням обсягів військової допомоги принаймні з боку США. Як би там не було, але ізраїльське лобі у Вашингтоні набагато потужніше за українське, а політичний рівень відносин двох країн набагато розвиненіший. Тому на тлі обмеженості ресурсів для зовнішньої допомоги українська частина йтиме «після» виділення необхідного озброєння Ізраїлю.

Хороша новина – ми можемо отримати більш сучасну, далекобійну та досконалу зброю, щоб «якість компенсувала нестачу кількості». Тобто ймовірність дозволу використання західної зброї територією РФ зростає.

• 9 •

Ціни на нафту. На жаль, але вони зростають. Тут все просто – дивимося, де розташований Іран, і навіть якщо не враховувати його частку у нафтовому ринку, де розташовані інші ключові постачальники.

• 10 •

У разі початку війни Росія після декількох місяців спробує представити себе як «комунікатора», здатного домовитися з Іраном. Що може призвести до спроби виходу на «комплексну розмову зі США та ЄС», де тема завершення війни проти України буде «серед інших».

Альтернатива – США тисне на Ізраїль, КНР на Іран. І вони вже є ключовими сторонами, які забезпечують майбутній світ. У такому разі також можливі домовленості щодо кількох конфліктних майданчиків. Відповідно на нас тиснутиме Вашингтон, на росіян Пекін. А це означає більша ймовірність реалізації якоїсь подібності «китайського плану».

Що відбуватиметься на нашому фронті? Загострення. Враховуючи все перераховане вище, Росія спробує забезпечити собі якомога комфортніші умови перед початком розмов про мир. Для нашої сторони актуальне те саме завдання. Тобто найбільше ефективно використовувати ті обсяги озброєнь і техніки, які є у розпорядженні.