«Черкаси. Останній корабель у Криму»: фільм, по якому варто вивчати українську історію
Цей фільм - звісно, не для всіх, він не призначений для глядача, котрий шукає, де знайти приємне забуття на пару годин у вихідні
Українська історія полум'яного 2014-го року, розказана максимально доступно і видовищно. Показана не політична історія, навіть не історія протистояння громадянського суспільства з ворогами, а саме зіткнення глибинного українського народу із агресією. Такого народу, який він є - без прикрас, але здатного генерувати прекрасне. Прекрасні поступки, прекрасну мужність і сміливість.
Звісно, не без зради - бо це історія і про зраду. Але до теми зради автори фільму підійшли максимально правильно, не протиставляючи реальність пересічної людини політичним процесам, а демонструючи особистий вибір кожного.
Скажу про особисте. В українському кіно мало фільмів, де режисер, натхненний власною винятковістю, не полінувався пропрацювати усі сцени так, щоб не було соромно за лажі. І дивлячись кожен фільм, я чомусь пам'ятаю, що це - український фільм, і це усвідомлення - зовсім не з позитиву. Але тут був один з небагатьох випадків, коли я геть забув про себе як патріотичного глядача, і перетворився на глядача звичайного - з усім блаженством.
За своєю динамікою фільм нагадав мені пісню «Чорна гора» (рекомендую виконання покійного Василя Гонтарського). Спочатку розлога статика, котра переходить у шалену, закручену динаміку гуцульського танку. Градус драматизму зростає від нуля до лавинної потуги плавно по ходу фільму.
Цей фільм - звісно, не для всіх, він не призначений для глядача, котрий шукає, де знайти приємне забуття на пару годин у вихідні. Цей фільм - для нас, меншості, котрі не у внутрішній еміграції, котра не спить, а хто жив тоді і живе зараз життям, синхронним з країною. Але дуже важливо, що наше життя, наша боротьба житиме у цій картині і надихатиме тих, хто прийде після нас.
Цей фільм - на десятки років уперед, по ньому слід вивчати нашу історію, це - кінопідручник про нашу (чи вже не нашу?) епоху революцій та інтервенцій, підручник якісний і сильний, тому я вважаю картину тріумфом українського кінематографу.
Відео оце - справжнє, реальне, документальне. Здається, з «Ольшанського», стало прототипом для одної зі сцен фільму. Воістину, наша епоха - така яскрава, що не потрібно жодних режисерських прикрас.