Підсумки свинарчукгейта. Що робити з НАБУ і САП?
Для багатьох стало несподіванкою викриття того факту, що НАБУ є такою ж ланкою в харчовій піраміді української корупції, як Генпрокуратура, СБУ та фіскальні органи
Що ж, добре, що громадськість починає усвідомлювати те, про що особисто я, як член профільного комітету ВР, говорю впродовж останніх трьох років.
Вдумайтеся в цю цифру: 16 квітня виповниться 4 роки (!) з дня призначення Артема Ситника на посаду директора НАБУ. Прописом - ЧОТИРИ роки. І ЖОДНОГО засудженого високопосадовця.
Більш того, ці чотири роки НАБУ замість того, щоби руйнувати корупційні схеми на вищих щаблях влади й вдягати наручники на міністрів та інших державних службовців категорії А, полювало на голів селищних рад, суддів низової ланки, викритих СБУ на дрібних хабарах, а то й займалось просто провокацією злочинів – саме вигадувало неіснуючі злочини, намагалось втягнути в них сторонніх людей і потім з пафосом звітувало про трудові успіхи.
Час підвести риску й визнати, що створення Національного антикорупційного бюро України було помилкою, яка дорого обійшлась суспільству. Час сказати: награлися і досить. З корупційними проявами треба боротись не шляхом створення нових чиновницьких посад з захмарними зарплатами, а шляхом усування причини корупції, тобто шляхом нагляду за дотриманням законності суб’єктами владних повноважень.
Реорганізувати діяльність НАБУ і САП можна лише в один спосіб – ліквідувавши ці непотрібні органи з направленням коштів, що вивільняться, на фінансування ДБР, яке й має розслідувати справи, що зараз підслідні НАБУ.
По-друге, треба покарати керівників НАБУ та САП, викритих у службовій недбалості, зловживаннях а то й відвертому хабарництві. За останні три роки була опублікована колосальна кількість матеріалів стосовно зловживань керівництва НАБУ та САП – аж до секретних документів НАБУ, що містились на втраченій флешці. Треба ці матеріали узагальнити, можливо – шляхом парламентських слухань, і направити в ДБР для притягнення службових осіб НАБУ та САП до кримінальної відповідальності.
По-третє, треба дати належну моральну оцінку тій злоякісній інформаційній інфраструктурі, котра всі ці чотири роки замилювала очі суспільству щодо «нових чесних антикорупційних органів». Усі ці фейкові «антикорупційні організації» та «спілки протидії корупції», усі ці «журналістські розслідувацькі програми», котрі облизували та славили чесних і непідкупних детективів, й займалися цькуванням усіх, хто посмів ставити питання щодо законності дій НАБУ-САП.
Саме ці фейкові «громадські активісти» з величезними зарплатами знецінили справжнє громадянське суспільство України – те, котре стріляють і вбивають усюди в Україні, котре через численні суди бореться проти конкретних корупційних схем, котре безкоштовно протистоїть беззаконню і щоденно наражається на смертельний ризик.
Саме ці фейкові «громадські активісти» фактично створили для НАБУ-САП режим повної безконтрольності, який іменували «незалежністю», і безконтрольність призвела до ситуації, яку маємо. Втрачені роки, витрачені мільярди коштів з нульовим результатом.
Правоохоронний орган ПОВИНЕН бути залежним. Інша річ – від чого та від кого. Правоохоронці мають залежати від закону, моралі, суспільної думки та перебувати під парламентським контролем. Карфаген фальшивої «антикорупційної інфраструктури» Порошенка мусить бути зруйновано!