Про новосанжарські уроки та загальне виборче право
Ухансько-новосанжарська історія має особливе значення, бо піднімає питання про мораль усієї нації та наслідки її, моралі, падіння.
Коли ви спостерігаєте на відео натовп, котрий кидає каміння у автобуси зі своїми співвітчизниками, ні в чому не винуватими – попри всю зрежисованість і штучність цього дійства – це не знімає відповідальності з самих людей. І усвідомте, що саме таким морально слабким людям надана можливість обирати курс країни через пряме виборче право.
Яке вони, щоб ви не сумнівались, здійснюють настільки ж «виважено і вдумливо», як кидають те каміння у евакуйованих з Китаю. Спеціальний апарат високооплачуваних експертів з медіа і політичних технологій працює для того, що рівень істерії на виборах був аналогічний рівню 20 лютого поточного року.
Спитайте себе – чи готові ви давати оцим українцям, як на відео, право вирішувати долю України? Можна давати їм різні оцінки, можна їм співчувати чи їх зневажати. Але головний висновок – частина суспільства точно не може у відповідний момент діяти раціонально і морально.
Класичним прикладом є продаж голосів на виборах. Частина людей вважає це морально виправданим, а в середовищі більш освічених і соціалізованих прийнято навіть до певної міри виправдовувати таку поведінку виборців. Хоча, якщо розібратися, такі дії є руйнівними не тільки для суспільства в цілому, а якраз і для тих, хто продає свій голос.
Очевидно, що така демократія ніколи не працюватиме, коли є достатньо великий відсоток виборців, котрий торгує своїм волевиявленням на виборах чи референдумах. Апріорі за таких правил гри переможцями є ті, хто краще організував підкуп. Власне, зокрема і через це наша країна так багато років тоне у власній зневірі і корупції.
На ключові рішення на виборах мають вплив виборці, котрим не притаманні достатні моральні стандарти, котрі взагалі не розуміють, що таке спільне благо і навіщо до нього прагнути, котрі мислять все життя лише власним матеріальним і здебільшого короткотерміновим інтересом.
Як відділити людей аморальних від моральних, як усунути перших від прийняття рішень? Адже, на жаль, не існує приладів, котрі міряють совість, не існує тестів, котрі тестують мораль.
Ситуація ускладнюється тим, що навіть коли б такий прилад чи тести існували, нам, з міркувань тієї ж моральності, було б проблематично примусово усунути від виборчого права та інших прав тих людей, котрі схильні до аморальної поведінки.
Залишається лише один спосіб – це визначати здатність до пожертви.
Якщо людина готова знехтувати певною, значною сумою коштів заради того, щоб мати можливість обрати свого політика чи партію – тоді такий вибір слід поважати. Усім іншим варто запропонувати скажімо, 5 чи 10 тисяч гривень за відмову від голосування. Раз на кілька років – це, повірте, дрібна для держави сума, щоб лише пасіонарні люди, люди, котрі ставлять суспільний інтерес вище власного матеріального благополуччя, брали участь у визначенні долі нації.
Корупціонери та інші типи покидьків у владі обходяться нам на порядок дорожче.
Достатньо велика сума зробить таке явище, як підкуп виборців, прямий чи опосередкований, практично неіснуючим в Україні. З парламенту зникнуть персонажі, котрі сидять там десятками років, оперуючи награбованими коштами.
Цей фільтр є абсолютно добровільним, відтак не порушує жодного з наявних прав, записаних у Конституції та законах України. Навпаки, опція відмови від голосування в обмін на грошову компенсацію лише розширює права громадян. І при цьому ми, загалом, не зможемо засуджувати наших співгромадян за вибір на користь грошей – адже практично у кожного можуть бути в житті моменти, коли потреба у грошах є великою, приміром, хвороба власна чи близьких.
Звісно, ця ідея, почута уперше, скидається надто екзотичною і мусить пройти шлях, щоб знайти сприйняття. Тим не менш, на сьогодні це одна з найперспективніших правових інновацій для морального оздоровлення суспільства. Котре, як ми бачимо, надто на часі.