Вірусне ув’язнення - незвична свобода, котра надто широка для людини
Найрозкішніша розкіш у всесвіті – йти. Майже усі наділені цим даром, але мало хто його цінить сповна
Це вірусне ув’язнення насправді обтяжливе не так, як арешт, а навпаки – як несподівана, незвична свобода, котра надто широка для людини. Більшість звикла, що батька і матір змінили інші обставини життя, суть же лишилася та ж сама – хтось приходить і будить, хтось приходить і каже «їж», хтось приходить і наказує спати.
Але в один момент це скінчилося.
Міста дбайливо крутили нас у барабані робота-сім’я-сон, міста – наші нові батьки, але раптом вони завмерли й опустіли. Час зник для нас, тепер він – не пряма, де ми точно знаємо, де один кінець (минуле) й інший (майбутнє), тепер час подібний простору. Рухайся, куди хочеш – але воля, виявляється, надто слабка, щоб самостійно прокладати маршрут.
І люди безпорадно лежать, тріпочучи, мов викинуті на берег риби.
***
Найрозкішніша розкіш у всесвіті – йти. Майже усі наділені цим даром, але мало хто його цінить сповна.
Ноги – головний орган чуття, вони обіймають дорогу, вимацують її рельєфи, з рельєфів – зчитують текст постійного послання, що його транслює всесвіт подорожньому.
Голка, будучи опущена в борозду платівки, від нерівностей видає звук. Так і подорожній, рухаючись своїм шляхом, разом з ним видає свою власну мелодію, пісню долин і пагорбів, перевалів та глухих нетрів.