Який вигляд має демократія у Швеції. Нам є чого навчитися

Головна мета моїх поїздок за кордон – лобіювати надання зброї для ЗСУ.

Але, звісно, такі візити можна використовувати, щоб вивчати, як працюють інституції в успішних демократіях і запозичувати досвід.

Будівля Стокгольмської міської ради у цьому святкуватиме сторіччя. Її будували як символ нової демократії в Швеції, і вона досі сприймається як простір для місцевої громади. Саме тут вручають Нобелівську премію. До міськради можна безперешкодно потрапити, а окремі зали можна орендувати за порівняно невелику суму.

Вона прикро контрастує із монументальною paдянcькою будівлею КМДА, відокремленою від суспільства охоронцями та турнікетами.

До складу міськради входить 101 депутат і депутатка, лише 8-10 з них працюють фултайм, решта – поєднує депутатську діяльність з іншою роботою. Вони отримують зарплату, залежно від відвідування засідань та кількості комітетів, в яких вони беруть участь. Але в середньому це 500 євро.

Через те, що люди поєднують депутатську діяльність з іншою роботою, лише з 16:00 починаються дебати, а після 18:00 – голосування.

Зверху в приміщені мерії передбачені спеціальні місця для відвідувачів. Також засідання можна дивитися онлайн.

Технічно в міськраді Стокгольма можливо проголосувати за себе і за сусіда, але коли ми на це вказали, на нас дивилися квадратними очима, місцевим навіть на думку таке не спало б.

Половина міського бюджету йде на школи, зрештою – як і в Україні. Але є суттєва відмінність: в Україні більшість грошей на школу, а саме на зарплати вчителів, іде субвенцією з державного бюджету, у Швеції ж це гроші, зібрані як податки на місцевому рівні. Я спитала, що станеться, якщо місцевих грошей не буде вистачати на школи: «У муніципалітету є право підвищувати податки. Так усі роблять, якщо не вистачає на школи» – з деяким подивом відповів Йонас, місцевий депутат, з яким ми спілкувались.

Громадський транспорт та медицина знаходяться за рамками повноважень мерії – в повноваженнях регіону. Адже люди щодня їздять не в лише межах одного міста, а в межах агломерації чи навіть кількох міст, тож транспортне сполучення має бути скоординоване на рівні регіону. І це має сенс, цього дуже бракує Києву та Київщині.

Ще було цікаво почути про актуальні проблеми, якими зараз займається місцева влада. «Сьогодні увечері будуть дебати, на яких будемо говорити про пожвавлення нічного життя у Стокгольмі», – сказав Йонас. «А інші проблеми що, вже вирішені?» – спитала я. Я, звісно, рік прожила у Швеції й знаю, наскільки розвиненим є їхнє суспільство, проте навіть мене таке формулювання питання здивувала. На що мені цілком серйозно відповіли, що це важливо, столиця Швеції конкурує не стільки з іншими шведськими містами, скільки з Копенгагеном та іншими сусідніми столицями. Стокгольм хоче розвивати стартапи та залучати більше молодих талантів. А молодь не хоче їхати в місто, де клубна, нічна культура не така розвинена.

Я, м’яко кажучи, не дуже близько знайома з клубною культурою Києва, проте здається хоч у цьому питанні нам є що запропонувати Стокгольму! Проте – звісно – у всіх інших питаннях Стокгольм суттєво виграє. Зручний громадський транспорт, чисті вулиці, зрозуміле регулювання забудови міста, прозорість, врегульоване паркування. Тут Києву є багато чого повчитись. Було б бажання.

Але у Києві поки навіть базову проблему безпеки – проблему укриттів – за півтора року не можуть розв'язати. При цьому чомусь знаходять гроші на побудову паркінгу на місці зеленої зони на Оболонській набережній.

Якщо пріоритети будуть лишатись такими – то одним лиш клубним життям Київ не втримає людей, які спокійно можуть обрати жити в іншій країні. І знаєте що, про це все треба думати й говорити вже зараз. Бо ті, хто виїхав, мають бачити, що вони можуть повертатись до міста, яке розвивається. А ті хто залишився, – мають залишатись не тільки з патріотичних міркувань, але й тому що будуть бачити, що місто – сучасне, комфортне та зручне для життя.