Контрнаступ. В української армії положення краще, аніж в окупантів

За тиждень активних боїв ЗСУ наступали в рази ефективніше, аніж армія РФ за місяці битви за Бахмут.

Це випливає як мінімум з такого простого порівняння: якщо за тиждень наші бійці звільнили площу в 103 квадратні кілометри, то рашисти за 3 місяці не змогли повністю захопити Бахмут площиною майже 42 квадратні кілометри, бо Сили оборони України досі отримують окраїну міста.

Умови боїв в обох випадках можуть бути цілком співставні, не зважаючи на різний характер місцевості.

Хоча б тому, що у випадку з контрнаступом у рашистів було і є більше можливостей рити різну розгалужену фортифікацію, ставити як ніколи щільно мінні поля, та й розрив між противником на місцевості достатньо великий, щоб можна було активніше застосовувати армійську авіацію (тобто і Ка-52 з керованими ракетами, а не тільки літаки з крилатими бомбами).

Якщо ж говорити і про втрати, то й тут в ЗСУ положення краще, аніж в окупантів. Ми можемо взяти одну із заяв Данілова, в якій був прямий натяк на наші втрати за всі кілька місяців битви за Бахмут, і порівняти з тим, що лише за перший тиждень контрнаступу армія РФ втратила десь 4,5 тисяч «штиків».

Далі в росіян буде втрат ще більше, бо якщо «між рядків» читати зведення нашого Генштабу, то зараз в армії РФ є одразу найбільш смертельно небезпечні спеціальності – на першому місті піхота, на другому – взагалі-то артилеристи. Ну і можливо, цю «трійку» могли б замикати військовослужбовці на логістичних об’єктах.

При цьому треба розподіляти, які доктринальні помилки безпосередньо вплинули на перебіг контрнаступу ЗСУ, а які лише впливають на наше сприйняття.

Із розряду помилок, які впливають безпосередньо на перебіг, це недооцінка можливостей авіації РФ встановити «зону закритого доступу» для просування вперед наших військ. При цьому недооцінка мала місце не тільки зі сторони західних партнерів, але й з нашої сторони також.

Ну бо як ще інакше пояснити дискурс зразка цієї зими, що мав місце в нашому інфопросторі – «замість F-16 нам треба кулемети/120-мм міномети/побільше снарядів», хоча одне іншого не виключало взагалі-то.

Тим більш, що західні експерти, які потім беруться впливати на рішення по військовій підтримці для України, вони ж контактують і з нашими військовими «у полях» також. І при цьому західні спеціалісти зазвичай враховують весь спектр думок, навіть найбільш маргінальних.

А потім ми чомусь дивувались, чому ж Пентагон вкотре заявляв, що F-16 для України трохи «не на часі», а треба в першу чергу вирішити питання зі снарядами.

Якщо ж говорити про помилки, що впливають хіба що на сприйняття результативності контрнаступу, то перелік значно ширший, як виявилось.

На жаль, лише емпірична практика довела широкому загалу, що в артилерійському протистоянні з окупантами грає роль не тільки валовий обсяг БК, який можна відстріляти без ліміту, але й контур «розвідки та виявлення цілі», простіше кажучи – ті самі безпілотники та інші засоби розвідки (радіотехнічної наприклад), щоб «ловити» і уже на місці знищувати артилерійські підрозділи росіян.

Ворог багато в чому еволюціонує. І за останні півроку рашисти, наприклад, замість ставити свої гармати в ряд побатарейно і так тупо підставлятись під вогонь ЗСУ, діють гнучкіше – перейшли на тактику кочових «артилерійських груп», які переміщаються між заготовленими позиціями із накопиченим БК. «Піймати» орків вогнем при такому дуже складно.

Саме тому заслуговує пошани, коли наші бійці знищують «всього лише» артилерійську позицію із БК росіян.

Або ж коли вдається «накрити» й «артилерійську групу» на позиції.

Бо контрбатарейна боротьба зараз стала складнішою, аніж просто «хто кого перестріляє», це став процес на декілька ходів наперед.

Лише емпірична практика довела, що західні танки та бронемашини в першу чергу відрізняються саме живучістю та бережливістю щодо екіпажів.

Бо до цього акцент робився переважно на вогневих характеристиках, та «дуельних порівняннях» при моделюванні наступальних дій.

Тут завжди варто пам’ятати, що «танкова коаліція» по західним ОБТ для України цієї зими виникла в першу чергу саме тому, що усі більш-менш прийнятні варіанти по «виторговуванню» танків стандарту «Варшавського договору» для ЗСУ майже вичерпались, а усі, що лишились, впирались у те, що краще західні танки уже напряму давати Україні.

З чого, до речі, й виникла історія у дипломатів нарешті випросити у Швейцарії дозвіл на реекспорт танків Pz 87 (ліцензійна копія Leopard 2A4) та/або Leopard 1A5 (зберігаються в Італії).

Бо ще +150 ОБТ західного зразка для України, незалежно від строків – краще аніж нічого.

А якщо судити за тональністю західної преси, є як мінімум сподівання, що швейцарським політикам вдасться як мінімум показати їх фінансову вигоду, бо зазвичай теми по торгівлі зброєю їм не дуже «зрозумілі».

Якщо в 2022 році Швейцарія продала різних компонентів до зброї лише на 1 мільярд євро, то одних лише годинників – на 26 мільярдів євро. А коротка ера власного швейцарського танкобудування обмежена 1960-1980-ми роками.

Навіть оцінка проблеми російських засобів радіоелектронної боротьби в публічному дискурсі відбулась трохи не під тим кутом.

Вважалось, що головною є проблема так званого і всюдисущого «окопного РЕБ», хоча при цьому якось було не зрозуміло, а як тоді наші дрони досі літають над орками.

А виявилось, що схоже росіяни зосередились над виправленням недоліків своїх «класичних» станцій РЕБ, які теж можуть створювати проблеми для наших військових. «Класичні» – це наприклад «Лєєр-3», через які користуватись мобільним для наших військових на передовій, м’яко кажучи, небезпечно для життя. Через що, до речі, і варто бути обережнішими щодо різних «інсайдів з передової» про нові й не підтверджені успіхи наших військ.

Ще одна помилка, яку важливо не зробити на майбутнє – не уявляти західні далекобійні ракети «абсолютною зброєю».

Так, схоже, що саме завдяки Storm Shadow вчора зійшов «благодатний вогонь» на склади дивізійного та армійського рівня рашистів біля тимчасово окупованого Криму. Але ж ці британські КР, м’яко кажучи, не безлімітні.

А по перспективам про ATACMS варто пам’ятати, що найбільш масова в армії США версія цієї ракети під індексом M39 чи ж Block 1 має дальність стрільби всього 160 км при масі БЧ в 560 кг. По суті, просто трохи далекобійніша, аніж радянська «Точка-У».

Тому ATACMS варто сприймати всього лише як найбільш далекобійний боєприпас до систем M142 Himars та M270.

Мати завищені очікування, а потім легко розчаровуватись – воно завжди дуже зручно. Але це зневажує ту складну роботу, яку роблять наші військові на передовій.