Довіру МВФ потрібно відновлювати фактично з нуля

Рівно рік тому, 10 червня, МВФ затвердив програму фінансування України на 5 млрд дол. Тоді з цих грошей Фонд негайно виділив 2,1 млрд дол. Причому сума була збільшена на 200 млн дол після особистого вмовляння Зеленського. «Криза. Ковід. Грошей немає». Далі були 500 млн євро від ЄС та 350 млн євро від Світового банку.

А далі? А далі МВФ, м’яко кажучи, обдурили. Бо транші МВФ надавалися Україні під гарантії, що центральний банк буде залишатися незалежним. І економічні реформи триватимуть. «Для тих, хто любить владу, вдячність є товаром із дуже коротким терміном придатності». Краще і не скажеш.

Якщо хто забув всю подальшу хронологію, нагадаю. Не минуло і місяця, як українська влада вирішила включити кадрового генія і «дотиснути» банківську систему. У результаті Голова НБУ Яків Смолій йде у відставку через політичний тиск. Захід занепокоєний. А провладні блогери, журналісти та експерти заспокоювали: «Та все обійдеться. МВФ працює не з прізвищами. Пропетляєм». Не пропетляли.

Бо ж ніяких складних реформ у цю програму не закладалося. Не потрібно було вводити революційний ринок землі чи очистку банківського сектора. Для отримання грошей у вересні 2020 року потрібно було затвердити план зниження проблемних кредитів у держбанках та ввести ринок газу для населення. І це зробили завчасно.

Але траншу у вересні не сталося. Як не сталося його і потім, у грудні 2020-го та травні 2021-го. Загалом, за рік цієї «паузи» Україна мала пройти вже три перегляди програми. Та отримати додатково 2 млрд доларів.

Тож, абсолютно справедливими є фрази, що довіру МВФ потрібно відновлювати фактично з нуля. І для цього потрібно мати упродовж 6-9 місяців clean track record. Хороший послужний список - це не коли ти хакаєш реформу корпоративного управління у держпідприємствах. Чи намагаєшся зімітувати судову реформу. Чи вводиш регулювання цін на газ.

Ну і звісно ж нікуди без НБУ. Бо за останній рік представники МВФ у публічних виступах дев’ять разів (!) говорили про необхідність збереження незалежного Національного банку. Вже не знаю, чи можуть бути більш прямолінійними дипломатичні висловлювання представників Фонду, щоб їх врешті почали чути.

«Рік без МВФ. І катастрофи не сталося. Курс був 26,6, зараз 27,1. Валютні резерви були 28,5 млрд, зараз 27,8 млрд дол.». І так, і ні.

У важкі ковідні роки, коли потреба у зовнішньому фінансуванні і так зростає, дивно, що взагалі хтось починає говорити про відмову від доступного фінансового ресурсу. Це ж не лише про недоотримані кошти від МВФ. Це і зростання витрат на обслуговування боргу, і висушення внутрішнього ринку запозичень за рахунок держбанків, тобто витіснення кредитування, і скорочення припливу інвестицій. Це і обмеженість у зовнішніх залученнях. Грузія, яка з 2017 року пройшла 8 переглядів програми МВФ розміщує бонди під 2,75%. А Україна під 6,875%. Наш кредитний рейтинг країни – поряд з Ефіопією, Лівією, Лесото. Тож, це не тільки і стільки про гроші.

Це про довіру, яку ти щоразу руйнуєш. Не жарт. Україна, яка є другим найбільшим позичальником Фонду після Аргентину, лише раз, вже у далекому 1996 році, повністю отримала кошти згідно з початковими домовленостями.

Звісно катастрофи немає і поки не буде. Адже МВФ оголошує атракціон невиданої щедрості на 650 млрд доларів і готова роздати ці гроші без будь-яких зобов'язань та реформ. А Україна може розраховувати на 2,7 млрд дол у рамках цієї ініціативи, то заплановані у вересні виплати не непокоять. І вираз «за все потрібно платити» так і не отримає потрібного відгуку у серцях провладної верхівки. Вересень пропетляєм. А 2022-й? А про це ми подумаємо у 2022-му.

І так завжди. Живемо сьогоднішнім днем. І ще шукаєм винних та ворогів. До кінця програми МВФ залишалося 6 місяців.