2019: дива не сталося

На жаль, справджуються песимістичні прогнози: руйнація і без того слабких інституцій, перетворення парламентсько-президентської республіки на де-факто президентську всупереч Конституції, поступова втрата Україною суб`єктності на міжнародній арені. Ну, і наче підтверджуючи теорію про циклічність історії, рівно через 10 років після сумнозвісних газових переговорів 2009-го зе-команда знову зв`язує Україну газпромівськими путами.

Зрештою, дивно було чекати інших результатів від людей, які вирвали владу хайпом і реготом в очі країні, коли вона ридала. Той чорний сміх був найпромовистішим застереженням, який суспільство, однак, не розпізнало. Відповідальні політики, інтелектуали, патріоти різних політичних поглядів першу половину року скидалися на привидів з кіно, які волають, попереджаючи про небезпеку, але яких, на жаль, ніхто не помічає… Сумно, та широкий загал і далі залишається в зеленому сп`янінні – що-що, а гарна картинка, справді, вдається цій владі чудово.

5 років тому, приголомшені ціною, яку довелося заплатити за вигнання узурпатора до Ростова, чи могли ми повірити, що мине так небагато часу, і країна знову опинитися над прірвою авторитаризму? Звісно, хтось скаже, що так хоче більшість, що суспільство дало на це мандат. Але не треба плутати: більшість хоче справедливості, а не концентрації влади в одних руках. Те, що людей переконують, буцімто, це одне і те саме, факту не змінює. Бачачи, як рейтинги розвіюються, наче сухий лід на сцені, випадкові керманичі країни поспішають збудувати надійний паркан між собою і поки ще вдячними глядачами. Однак крізь імлу вже проступає гірка реальність.

Чи не щодня ми втрачаємо наших захисників на фронті, але це тепер називається миром. Тим часом Путін готується сходитись із Президентом Зеленським десь посередині… в Причорномор`ї. А що на це український Президент? Наче води в рота набрав. З початку свого правління він лише один раз назвав агресію агресивними діями Росії – під час виступу на Генасамблеї в ООН. Нинішня риторика влади – слово в слово повторює російські наративи. Державною політикою стало умитворення агресора і страх образити вбивць 13-ти тисяч українців.

Можна було би якось пояснити таке публічне мовчання, зумовлене чутливими перемовинами, якби подвоїлась непублічна активність. Та з власного досвіду роботи в новому скликанні Верховної Ради відповідально стверджую, що монобільшість, наприклад, зовсім не розуміє важливості парламентської дипломатії. Голос Парламенту ледве чути назовні. У нещодавно оприлюдненому рейтингу політиків, які найбільше обстоюють інтереси України за кордоном, немає жодного представника влади! Зовнішня політика віддана на відкуп недосвідченому Президенту та його друзям.

За цих умов так тяжко утримувана трансатлантична єдність на підтримку України руйнується самою Україною. Ми знову стаємо об`єктом, а не суб`єктом міжнародних відносин. Кілька останніх років ми билися за те, аби чорне називалося чорним, а біле білим. У МЗС (яке зараз, здається, зовсім усунуте від ухвалення рішень і вироблення політик) свого часу навіть розробили спеціальний словник термінології, якою варто послуговуватися під час розмов про агресію РФ. Там не було місця «конфлікту на Сході України», «сепаратистам» чи ще якимось міфологемам Кремля.

Нині це все в минулому, адже безпекою і зовнішньою політикою держави опікуються люди, для яких СРСР – це КВН, а не ГУЛАГ, у їхньому світогляді відсутнє поняття національної ідентичності, а отже, національної гідності і стратегічних національних інтересів. Тому до України знову безперешкодно потрапляють російські пропагандисти, а заборонена Комуністична партія проводить у Києві збіговисько з нагоди 140-ї річниці Сталіна.

Попри показну «відкритість» з найдовшими і найвидовищнішими прес-конференціями та відео-роликами на ходу, нинішня влада є найбільш відірваною від життя країни за всю її новітню історію. Сучасна Україна в розумінні цих людей – глядачі «Кварталу» в палаці «Україна». Вони не відчувають відповідальності перед мільйонами інших – тих, кому не смішно останні роки. Звідси такі необачні і небезпечні атаки на ветеранів та волонтерів. Безцеремонна дискредитація патріотів на втіху ворога демонструє ціннісну прірву між владою та активною частиною суспільства.

Віра влади у своє месіанство підігрівається вмінням підтримувати високий рейтинг майстерним вловлюванням бажань публіки. Хочуть люди звільнення бранців Кремля – будь ласка! А те, на кого цих бранців виміняли, перекриють цинічною маніпуляцією: «Скажіть це родинам полонених!» Але відповідальні державники і мають пояснювати іноді непопулярні і болючі речі, усвідомлюючи свою відповідальність перед мільйонами. Обмінявши десятки незаконно утримуваних наших громадян на всіх російських терористів і вбивць Небесної сотні, ми позбавляємо себе інструментів витягти з полону тих, кого тримають на території РФ і в незаконно анексованому Криму. Ми підважуємо основи державності, за які Герої Майдану поклали життя, адже без вироку суду пробачаємо замах на саме існування незалежної України. Отримавши гарну картинку для виборців Зеленського, ми наблизили Путіна до скасування санкцій, що неодмінно розв`яже йому руки в майбутньому і призведе до ще більшої кількісті і заручників, і загиблих в російсько-українській війні. Але це буде потім, владі ж важливе тільки те, що гарно продається зараз. І це біда.

Можна було би списати безпекові та зовнішньополітичні провали на надмірну опіку внутрішньою політикою, але й тут далі яскравих презентацій справа не рухається. Замість ліберальних реформ, раз-по-раз виринають ініціативи заборонити/обмежити/централізувати. Руйнується довіра інвесторів; ми власними руками блокуємо собі дорогу до внутрішніх енергетичних ринків ЄС, знову стрибаючи в обійми Росії з її «дешевими» електроенергією та газом. Як відомо, саме цими «пряниками» Москва десятиліттями задобрювала наші еліти, тримаючи на ланцюгу Україну і її економіку.

І на тлі цієї вже неприкритої капітуляції влада рапортує про ударну євроінтеграцію. Знову дається взнаки цілковите нерозуміння зе-командою складних процесів. Адже ухваливши кілька законів (напрацьованих, до речі, попередніми Парламентом і Урядом) у галузі економіки, ми стали ближчими до ЄС дуже відносно. Не можна запивати карвалол коньяком. А саме так виглядає наша євроінтеграція, коли на один євроінтеграційний закон припадає п’ять таких, що підважують засадничі принципи функціонування ЄС – демократію, права і свободи, верховенство права.

Тому після року свині, античесноти якої відомі, хочеться вірити, що рік пацюка стане роком наведення ладу, що Президент моєї країни не вітатиме зі святами вбивцю, а якщо й вітатиме, то лише з тим, що в останнього спрацював інстинкт самозбереження, і він, нарешті, забрався з нашої землі.

Сподіваюся, що можновладці зрозуміють: ми всі разом на кораблі Україна, тому час припиняти називати рифи райським пляжем.