Рада перетворюється на Думу…

Успіх України залежить від демократії та верховенства права. Те, що ми сьогодні спостерігаємо у стінах парламенту, – це шлях до диктатури та беззаконня. У погоні за швидким вирішенням всіх українських проблем президент та партія «Слуга народу» пропонують нам непродумані та небезпечні ініціативи.

Народний депутат є представником українського народу і уповноважений ним протягом депутатського терміну здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами. Виборець визначає своїх представників, і лише виборець має право їх змінювати. Список народних обранців – це не власність партії чи фракції. Це вже легітимізований акт народного волевиявлення. Розширюючи перелік підстав для дострокового припинення повноважень народного депутата, уможливлюються маніпуляції, які можуть призвести до заперечення партією волі виборців. Яке ж це народовладдя?

Вони називають це посиленням дисципліни, але на практиці йдеться про перетворення парламенту на керований та залежний орган при Офісі президента. Це руйнація парламентаризму в Україні як такого. Демократія неможлива без свободи політичної діяльності, вільного депутатського мандату. Мають бути збережені гарантії вільного волевиявлення та безперешкодного здійснення народним депутатом України своїх повноважень. А про яку свободу може йтися, якщо над народним депутатом завжди буде стояти хтось з нагайкою? Давайте тоді вже просто посадимо роботів у Верховній Раді і нехай натискають кнопки за сигналом. Дисципліна буде ідеальною.

Не треба перетворювати Раду на Думу. Залякуваннями та маніпуляціями відповідальну правову та політичну культуру у парламентарів не сформують. Це не європейський шлях.

У західних демократіях процедура голосування продумана таким чином, щоб просто унеможливити неперсональне голосування, фальсифікації результатів голосування. Застосовуються також моральні засоби випливу, засудження, остракізм.

Вважаю, що, пропонуючи подібні «удосконалення», керівництво партії «Слуга народу» демонструє повну недовіру до членів власної фракції. Сумніви у їхній відповідальності, справжній зацікавленості у законотворчій роботі. Розумію, що кількість місць, які виборола «Слуга народу», стала для них несподіванкою, але ж вони добирали надійних, вартих довіри виборців людей? Як же інакше?

Окрім того, у запропонованій редакції законопроект «1027» створить нові правові колізії. Санкція – позбавлення мандату – може застосовуватись лише внаслідок порушень норм, визначених у Конституції. Наразі у Конституції згадується лише персональне голосування як обов’язок народного депутата. Таким чином пропонується карати народних обранців за дії, які не заборонені Конституцією та законами, а відтак ідеться про притягнення до відповідальності за правомірні дії.

Для усунення цього необхідно доповнити Конституцію положеннями про обов’язки депутатів брати участь в засіданнях Ради та комітетів і заборону передавати картку третім особам. Без цього ми матимемо відповідальність за дії, які не визнаються правопорушенням, що суперечить статтям 58, 61 Конституції (ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення).

Ще одна велика небезпека: вибіркове застосування санкцій. Із проекту закону незрозуміло, хто і як буде вирішувати, кого з народних обранців притягнути до відповідальності за прогули? Хто і як буде визначати, що мав місце дійсно прогул – а саме відсутність на засіданнях без поважних причин? А якщо народний депутат, якого звинувачують у прогулі засідань ВРУ, наступного дня «знайдеться» в одній із київських лікарень? Добре знаємо хитрощі української політики. А той, хто не має достатньо грошей, щоб оплатити таке «лікування», втратить мандат? У тексті законопроекту, який наразі доступний на сайті ВРУ, відсутні відповіді на ці питання.

Понад те, якщо у випадку не персонального голосування зазначено, що цей факт встановлюється судом, то щодо того, хто буде встановлювати факт відсутності депутата без поважних причин, автори законопроекту вирішили промовчати.

З огляду на все вищесказане, закликаю колег-народних обранців не наступати на старі граблі української політики. Проявити відповідальність та повагу до себе як законотворців та Основного Закону нашої країни.

Вам здається, що це щось нове, свіже? Мушу вас розчарувати: це вже неодноразово було. Поспішні непродумані зміни до Конституції, підпорядковані моменту «політичної доцільності», які потім оскаржуються та скасовуються Конституційним судом, дискредитують Основний Закон.

Я розумію, що шоу маст гоу он: прем`єр-міністр кататися на самокаті Кабінетом Міністрів, а Рада ухвалювати рішення, від яких виборець буде у захваті. Я розумію, що політичний популізм «ваше всьо». А ефект скаженого ксерокса не дозволяє нормально розробляти та обговорювати закони. Але зміни до Конституції потребують детального аналізу, чіткого обґрунтування. Якщо вони не мають узгодженого, комплексного характеру, країна отримає розбалансовану систему, численні правові колізії та ґрунт для маніпуляцій і зловживань.