Україна не мала контролю над ядерною зброєю і грошей на її утримання
26 років тому, 5 грудня 1994 року, лідери України, США, Росії та Великобританії підписали знаменитий Будапештський меморандум про гарантії безпеки через приєднання Києва до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
Тодішнє керівництво України фактично підписало документ про наміри. А наміри – це не обов`язки. Будапештський меморандум, на жаль, не розвинувся в якусь серйозну угоду, яка би реально гарантувала нашу безпеку. З одного боку, є великі питання до тодішнього президента, який не добився прямих зобов'язань і кращих умов для країни. Але з іншого боку, зараз важко об'єктивно говорити про це.
Адже ми не мали контролю над зброєю на своїй території і грошей на її утримання. Небажання позбутися цієї валізи без ручки могло призвести до міжнародної ізоляції молодої держави. Усі ці фактори треба враховувати.
Однак, очевидно, що Україна має всі підстави вимагати компенсації від РФ за завдані збитки, навіть не лише через Будапештський меморандум, а спираючись на велику кількість інших документів міжнародного права. Та, якщо говорити про відповідальність саме за невиконання цього меморандуму, то це дуже складна юридична історія, бо вона не прописана у самому меморандумі.
Водночас це дуже важлива точка політичного тиску на Росію і можливість залучення до нього інших підписантів. Якщо в світі ще працює мораль, то через Будапештський меморандум маємо всі моральні та політичні підстави вимагати активної участі усіх інших підписантів Будапештського меморандуму на РФ.
Бо це питання не лише безпеки і територіальної цілісності України. Це і питання іншого порядку – дієвих запобіжників у протидії розпрвсюдженню ядерної зброї у світі.