Який мер потрібен киянам?

З моменту законодавчого запровадження всенародної виборності міських голів, провідні політичні партії завжди мали проблему із власними кандидатурами на цю посаду в Києві.

Влітку 1994 року, коли кияни вперше обирали міського голову, чи не найвпливовіший на той час Народний Рух України підтримав кандидатуру економіста Володимира Черняка. Він програв у другому турі тодішньому представнику президента Леоніда Кравчука — Леонідові Косаківському. Причина поразки Народного Руху перед усім полягала в неправильному доборі кандидатури. В. Черняк виявився слабким полемістом, а його науково-академічна біографія не викликала довіри в киян.

У період правління Леоніда Кучми Народний Рух діяв обережніше та прагматичніше - і на наступних виборах міського голови столиці не потикався висувати власних кандидатур, а непрямо підтримував ставленика президента Олександра Омельченка ( у 1999 та 2001 роках). Така позиція була однією з головних причин втрати Рухом впливу у столиці та його поступового виходу з політичної арени країни загалом.

У 2006 році неспроможність провідних політичних сил країни запропонувати Києву авторитетну кандидатуру міського голови призвела до перемоги у столиці Леоніда Черновецького, який переміг в однотурових виборах Віталія Кличка та чинного голову Олександра Омельченка.

Втеча Черновецького з посади міського голови 1 червня 2012 року продемонструвала усю нестійкість самого інституту всенародно обраного мера у столиці.

Всевладна на той час Партія регіонів не наважилася проводити вибори міського голови, чого вимагав Закон, а пізніше, коли вичерпався п'ятирічний термін повноважень міського депутатського корпусі, то й Київради. У місті виник вакуум легітимності місцевої влади, що триває до сьогодні. А сама ПР у Києві вкрай змаргіналізувалася.

Судячи з попередніх заяв від дня оголошення виборів у Києві, дві провідні партії в Україні – «Батьківщина» та «Удар» - не поспішають висувати своїх партійних кандидатів. Така нерішучість вже коштує їм втрат рейтингів у столиці.

Проте зараз є шанс зупинити цей нисхідний тренд. Коли в «Ударі» ситуація з власним кандидатом не зовсім певна, бо Віталій Кличко вже балотувався на посаду столичного голови, а іншого претендента партія не виростила, то «Батьківщина» має власного компетентного фахівця у київській муніципальній політиці Володимира Бондаренка.

По-перше, він, крім того, що добре знає міське господарство, має багаторазовий досвід перемог у мажоритарному окрузі Святошинського району міста Києва.

По-друге, у громадському житті він відбувся саме як політик муніципального спрямування. Їх в Україні можна полічити на пальцях, а саме цей дефіцитний фах потрібний для розвитку сучасної країни як мережі громад.

По-третє, поінформованість Бондаренка у справах приватизації об'єктів міської інфраструктури, здійсненої за часів Кучми, Ющенка та Януковича, стане у нагоді задля повернення контролю міської громади над привласненими у сумнівний спосіб активами міста.

Київ потребує розробки Стратегії розвитку, сучасного Генерального плану, реформування комунального господарства на нових технологічних засадах. Ця робота вимагає фаховості. Міська інфраструктура переребуває у такому загрозливому стані, що використовувати її у ролі навчального полігону для новачка у муніципальній політиці є неприпустимим марнотратсвом.

Якщо міському голові від партії «Батьківщина» вдасться утримати місто від подальшої стагнації та поставити його на рейки розвитку, то ця партія отримає у столиці тривку політичну базу.

Разом з тим ця кандидатура від «Батьківщини» може бути сприйнятою і «Ударом», оскільки Володимир Бондаренко мав досвід співпраці із Віталієм Кличком.

Численні шукачі «політичного щастя», які намагаються запропонувати себе у якості кандидатів на посаду міського голови Києва, не те, що не мають необхідних знань та бачення перспектив розвитку міста, а й переважно не вигравали жодних мажоритарних виборів - навіть до райрад.

Натовп із «незалежних» кандидатів на виборах київського міського голови може спричинити повторення ситуації 2006 року, коли цю посаду посів Черновецький.