Крути: невивчені політичні уроки та шанс для нації
Думки адмірала на критично важливому етапі історії України
Президент України у зверненні до українського народу 29 січня цього року під час заходів з нагоди 101 річниці бою біля Крут відзначив, що «ми добре вивчили уроки історії, перед лицем реальної загрози зробили належні висновки». «Ми вистояли. І на сьогодні це одна із наших головних спільних перемог», – наголосив він. «Жертовність, самовідданість та сила духу студентів, які в 1918 році захищали Київ, надихає сьогодні всіх тих, хто як і тоді, змушені ціною власного життя зупиняти ворога», – підсилював звернення Президента України секретар РНБОУ.
Як і минулого року, основні публічні меседжі влади мали оборонну, військову спрямованість та важливість національного духу. Міг би посперечатися про те, чи вивчила влада цей важливий оборонний урок, бо будівництво армії продовжується в умовах домінування застарілої і неефективної радянської військової культури. Це окрема розмова, зараз про політичні уроки Крут, які, на жаль, замовчуються та ігноруються.
Слід нагадати динаміку подій того часу. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю командувача Першого українського корпусу генерала Петра Скоропадського, чинив йому перешкоди в керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження озброєння, одягу, харчів тощо. Наприкінці 1917 року його відправляють у відставку...
Потім сталися Крути і Київ опинився в руках більшовиків... Далі – параліч Центральної Ради з її політикою внутрішньої соціалізації. 29 квітня 2018-го було утворено Українську Державу на чолі з Гетьманом Скоропадським. Він був представником української інтелігенції з глибокими козацько-старшинськими коріннями і добре розумів значення армії та сильної держави для недопущення агресії основного ворога – російського більшовизму. В основу розбудови держави він поклав створення сильного війська і професійного державного апарату, стабільної економіки із опорою на освіту, промисловість і сільське господарство, а також відновлення національної культури і правопорядку. Основними гаслами Гетьмана були: «Порядок і законність», «Недоторканність приватної власності», «Спокій і творча праця». На жаль, величезний особистий внесок Павла Петровича у створення української державності досі не оцінений українським політикумом, а корисний досвід не реалізований...
Багатьма дослідниками доби Української Держави вона характеризується як період соціального і громадського спокою. Але, ж згаявши навесні 1917-го перший шанс будівництва української незалежності, цілеспрямоване українське державотворення вдруге буле зупинене політичними популістами від ідеї соціалізації країни. В листопаді 1918-го в жадобі до влади політична еліта влаштувала заколот проти Скоропадського – тоді Симон Петлюра і Володимир Винниченко привели до Києва січових стрільців та озброєних селян, ідеологічно підігрітих на божевільній політичній кон’юнктурі «все пропало». 14 грудня 1918 було оголошено про відновлення УНР. Нова-стара влада замість розбудови держави і її збройних сил сконцентрувалася на боротьбі з наслідками гетьманства, позбавила інтелігенцію і деякі інші активні прошарки населення права участі в політичному житті країни, інколи пропонувались дикі речі, наприклад, ліквідація Академії наук, як витвору «гетьманату»… Більшовики дуже влучно використали вікно можливостей, яке раптово відкрилося перед ними – у 1920 році існування УНР на українських територіях було припинено…
Безумовно, нам усім слід пам’ятати про жертовний подвиг юних українців під Крутами. Вони без належної військової підготовки, але завдяки величезному національному духу зупинили швидке просування на Київ у десять разів переважаючого більшовицько-карального війська. Але, час визнати, що їхня величезна патріотична і жертовна місія стала наслідком цілого ланцюга подій сумнівної політичної кон’юнктури, інспірованих тими, хто називав себе провідникам народу, але не мав ні знань, ні досвіду робити велику місію державотворення, дбав про реалізацію виключно власних владних амбіцій там, де треба було дбати про державу. Політичні уроки Крут владою УНР так і не було вивчено…
На жаль, ці уроки залишилися поза увагою і у недалекому 1999-му, коли у України виник реальний шанс піти шляхом створення демократичної європейської держави, уникнути багатьох геополітичних негараздів і стратегічних прорахунків, зокрема здачі Росії флотських баз у Криму у 2010-му, скасування євроінтеграції у 2013-му, окупації українських територій у 2014-му. Як відомо, історія не має умовного способу і не Євген Марчук, а Кучма тоді став Президентом України...
Історичні граблі з коренями в небажанні засвоювати політичні уроки минулого не обійшли Україну і після Майдану Гідності. Ми є свідками підміни політичної люстрації безпідставним викиданням з урядових структур позапартійних професіоналів, владного поділу на «своїх», хто одобрямс дії влади, і «інших», хто має знання і волю сказати аргументоване «ні» владній непрофесійності – не нагадує події столітньої давнини та відоме ленінське «до основанья, а затем»?
На жаль, наш політикум продовжує хворіти колективним політичним месіанством там, де потрібна результативна професійна діяльність. Про невивчені уроки Гетьманату багато в минулому році було сказано на шпальтах щоденної всеукраїнської газети «День», за що велика подяка творчому колективу видання та головному редактору Ларисі Івшиній.
Будемо відвертими перед собою – шанси побудувати сучасну демократичну Україну, які протягом століття відкривалися перед нашою нацією, не реалізовані. Це погана новина. Але є і добра: шанс з’являється знов. У президентську кампанію вступив генерал Ігор Смешко – історик, кібернетик, величезною перевагою якого перед усіма іншими кандидатами є професійна компетенція у сфері національної безпеки і державотворення з опорою на історичний досвід і кращі демократичні традиції сучасності – саме він у важкі часи демонстрував ці здібності не віртуально чи на бігбордах, а в реальних ситуаціях. Він добре розуміє важливість поради Скоропадського: «Якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, у яких я був, то, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна по пальцях перелічити. Не звертайте увагу на дрібниці. Не акцентуйтесь на минулому ваших підлеглих, якщо в цю хвилину вони цінні своєю працею. За цю пораду ви мені потім подякуєте». І якби не хотілося володарям владних пагорбів чи тим, хто підбирається до них в красивій обгортці, але все одно з кланово-олігархічним нутром – чудес не буває і історія все одне впливає на майбутнє: її уроки слід вчити, а не замовчувати.
Ось тут про найголовніше. Події під Крутами, як і події крайніх років, переконливо свідчать – українці є сильною духом і професійними вчинками нацією. І вони мають право мати сильного національного, професійно підготовленого лідера. Задача якого – консолідувати народ України та перемогти ворога, забезпечити безпеку, добробут людей і процвітання країни. Вважаю, що цей урок має засвоїти кожен українець.
Мабуть, правий був генерал Шарль де Голль, який врятував Францію і був першим президентом П’ятої республіки, коли казав: «політика – дуже серйозна справа, щоб довіряти її політикам»...