Підбори в армії – тільки як зброя

Кілька днів тому в готелі у Львові мене розбудили звуки військового маршу. Підскочила, визираю з вікна. Знаєте, за чим? Правильно: глянути, чи не маршируватимуть там жінки на підборах. Хоча звідки мені було знати, що там узагалі жінки будуть?.. Але вони були. І на підборах, і у спідницях. Не знаю, що це за війська були (однострій бежевий), але вдячна хайпу з підборами бодай уже за те, що не дав мені проспати: телефон з будильником зовсім був розрядився.

Признаймося чесно: хто з нас раніше задумувався про підбори в армії?.. На парадах я милувалася крутими дівчатами в берцях і думала, що сама Лора Крафт позаздрила би косам, що виднілися з–під беретів. На фронті навряд чи популярні спідниці (хіба що ти шотландець у «Хороброму серці»). То навіщо ж ця парадно–вихідна форма імені офісного планктону «на зручному каблучку»? Жінки зі скандальної «коробки» (саме так називається ця парадна конфігурація, біс її знає чого) не були у спідницях, як ці, що марширували в мене під вікном. Все у курсанток було, як у людей, яким має бути зручно на службі (наскільки може на ній бути зручно): штани були. Але внизу – підбори. На яких, хай це навіть і не шпильки, слід марширувати «пруським кроком». Модель (ІМХО) – прощавай, бабусина юність. Перша думка була про те, яким це чином в Україні не знайшлося людського дизайнера. Друга думка: дизайнера берців чи якогось полегшеного для літа варіанту. Ну бо марширувати на каблах – самі оно взуйте і спробуйте.

Ознака стилю чи засіб поневолення жінки?

Особисто я на каблах умію красиво стояти. Ну чи ходити по сцені під час презентацій, коли в мене надто довгі красиві штани чи сукня, і не бажано на них наступати. У всіх інших випадках ношу: балетки, кеди, чоботи, бабуші, мулі, кросівки, черевики (мілітарі особливо пасують до ніжних суконь). А от підбори – ні. Максимум ті, що від дорогих серцю українських дизайнерів, і те для того, щоби пройтися до машини, сісти в неї, вийти у красивому місці, сісти там, встати, сісти в машину. Ну бо вже як страждати – то хоч за красу (і дуже рідко). Якщо ж я без машини, то до місця події доходжу в кедах, а вже на місці жестом вправного ілюзіоніста дістаю з сумки моделі «маріанська западина» туфлі на підборах.

Я знаю, що є жінки, які взагалі колекцію підборів тримають прямо на роботі, щоби ходити установою чи офісом «комільфо». За мою каденцію в держустанові я те «комільфо» мала, як в народі кажуть, попри мешти (без підборів), і нічого мені за те не було. Але – наголошую – це був мій вибір стилю і зручності, нікого я шеймити не збираюся, самій подобається дивитися на жінок в елегантних «лодочках». Не настільки, правда, подобається, щоби когось змушувати носити їх попри їхню волю.

Хайп із підборами породив стільки мемів, що всі й не передивишся. «Пропоную ввести нові звання для тих, хто додумався бойові одиниці нарядити в незручні атавізми для сцени і зйомок. Каблучник, підкаблучник, генерал–підкаблучник, підкаблучник–майор, лейтенант–набойка», – пише у своєму Facebook співачка Каша Сальцова. Жінки–депутатки теж тролінг у Раді влаштували, виваливши на колег–чоловіків невеличку «братську могилу» з підборів і запропонувавши в них помарширувати.

Я тут собі згадала ще «єдине виправдане» використання ботоксу – це коли його голлівудські зірки (чи манекенниці?) собі в підошви кололи, аби не відчувати болю від довгої ходьби на підборах… Звісно ж, скажете ви, є чимало «зручних колодок», та й взагалі постава прямішою робиться, коли ми на підборах. А ще вони дають додаткові сантиметри зросту тим, хто страждає від його недостачі. (У мене 161 сантиметр, я страждаю не часто, не те що кокетун Людовік XIV…) При цьому будь–який лікар скаже, що неортопедичні підбори такі ж малокорисні, як неспортивні ліфчики. І загалом всі ці причандали націлені на те, щоби жінку стриножити й обмежити – ну спробуйте ось пробігтись на підборах, коли спізнюєтеся?.. Та тут же кожен удар об асфальт – як мікростурс мозку!

Підборам в армії не місце

Ви не думайте, я теж іще та жертва патріархату – в мене пів шафи і зо три скрині під ліжком забиті підборами, купленими в різні періоди життя. (Вам не видно, але тут я роблю фейспалм). Нащо вони мені?! Що ж, як в анекдоті: по–перше – це красиво. Красиво діставати їх і на них дивитися (дизайнери ж старалися). По–друге, носячи свої сім пар білих кросівок, я не втрачаю ілюзії того, що #яжедєвочка. А виходячи на сцену на елегантних шпильках, щоразу наголошую: то я лише заради вас терплю оці страждання! (Хай мучаються почуттям провини і сидять до кінця шоу). Варто сказати, що більшість моєї авдиторії – жінки. Для них я і стараюся. Чесно при тому вимахуючи кросівками, знятими до початку шоу: я, як і ви, жива людина, а не манекен, що тримає лице (на підборах).

Пам'ятаєте, до речі, як таблоїди затягали фотографії бідолашної Кейт Мідлтон, де вона з деформованими пальцями від вузьких туфель?.. Мені тут боляче за всіх одразу: і за принцесу, що твердо дотримується протоколу й не виказує страждань, і за суспільство, що шеймить її за ці страждання і прогин під протокол. Якась трохи каша в людей в голові: вам шашечки чи їхати? Протокол монархів чи щоби все по–людськи?..

Але, може, і в мене каша – час такий настав. Я от захоплююся жінками, що носять підбори добровільно і кажуть (якщо не брешуть), що їм при тому легко. А от чоловіків, які вимагають цього від жінок – повсякдень чи на парад – лагідно би тими ж підборами відперіщила. І хай мені не тицяють під ніс фотографії жінок на підборах у закордонних арміях. Якщо підбори не в якості зброї (а що, можна ж запросто розправитися з ворогом гострою шпилькою?), у військовому однострої вони повністю недолугі. Бо військова справа – вона про функціональність. Навіть коли йдеться про парад. І ботокс у підошву тут ні при чому.