Як Росія відмовляється від своїх полонених військових на Донбасі
Міноборони Росії заперечує належність до російської армії Віктора Агеєва, взятого в полон українською армією під Луганськом
Війна на Донбасі давно перейшла з гарячої фази до жевріння. Принаймні в російському медіапросторі вона зараз перебуває навіть не на другому, а десь на третьому плані, не витримуючи конкуренції з іншими темами, що викликають суспільний резонанс.
Повідомлення Збройних сил України (ЗСУ) про те, що російський військовослужбовешь Віктор Агеєв потрапив у полон до українців в Луганській області, є своєрідним «привітом» із 2014 року. Але ще сильніше дежавю викликає реакція російського міністерства оборони, яке, як уже не раз бувало, заявило, що Агеєв демобілізувався зі строкової служби ще рік тому й відтоді не має жодного стосунку до російської армії.
Перекладають на «дилетантів»
Міноборони РФ будує свою лінію захисту в медіа на тому, що військовий квиток Агеєва - фальшивка «українських пропагандистів», які «використали дилетантів із BBC». Імовірно, ключове слово - все ж таки BBC. Якби історія Віктора Агеєва залишилася темою винятково українських ЗМІ, російська сторона новину про полонення військовослужбовця просто би проігнорувала.
Українські ЗМІ в усіх сенсах перебувають на війні. А війна, як правило, не потребує зайвої перевірки фактів та незалежних доказів. Але у випадку з Агеєвим доля російського полоненого зацікавила міжнародний медіахолдинг - у матеріалі BBC особистість Агеєва та його належність до російських контрактників підтверджують товариші по службі і, що найголовніше, мати Віктора Агеєва.
Міноборони Росії натякає, що довірливих англійських журналістів могла просто ошукати українська сторона, та це геть сумнівне твердження. Хоча матеріал BBC не підписаний, його автор не приховує свою особу - це не англійський, а російський журналіст Ілля Барабанов, який майже всю війну на Донбасі працював військовим кореспондентом «Коммерсанта», тобто знайомий з темою так давно і щільно, що навряд чи яким-небудь «українським пропагандистам» під силу його обдурити. Та й слово «дилетант» щодо людини, яка не раз бувала на передовій цієї війни, - як мінімум, образливе.
Імперія піару перетворюється на гарбуз
Російське міноборони відтоді, як його очолив Сергій Шойгу, надсерйзно приділяє увагу власному позиціонуванню у медіапросторі. Можна сказати, що за Шойгу піар став окремим видом військ паралельно до традиційних збройних сил.
Активність російських повітряних сил у Сирії, якщо порівнювати її з будь-якими попередніми операціями військових РФ, справляє враження зразкової інформаційної кампанії. І це навіть незважаючи на прикрі провали на кшталт нещодавнього випадку з американським відеороликом, який Володимир Путін показував Оліверу Стоуну як начебто дії російської армії. Вислів «інформаційна війна» давно став усталеним у словнику російських посадовців, тоді як представник міністерства оборони Ігор Конашенков посідає таке ж місце в російському медіаполі, як інші «зіркові» прес-секретарі - представник Кремля Дмитро Пєсков чи речниця МЗС Росії Марія Захарова.
Але вся ця імперія піару росіян одразу перетворюється на гарбуз, щойно мова йде про участь російських військових у війні на Донбасі. Хоч би як досконало взаємодіяло міноборони з РФ з громадською думкою, варто завести мову про Донбас, як за глянцевою картинкою одразу проявляються геть не ввічливі особи. І їхній набір аргументів не виходить за межі класичного ще з афганської війни «ми вас туди не відправляли» - «их там нет» («їх там немає»), «вони давно звільнилися», «вони у відпустці», «зброю придбали у воєнторзі».
Та навіть якщо десь за лаштунками зараз починаються торги щодо обміну та повернення полонених на батьківщину, як це було з Александровим і Єрофєєвим минулоріч, іміджеві втрати лишаються безповоротними. Російська держава демонструє, що до своїх солдатів вона ставиться як до витратних матеріалів, які не заслуговують ані на публічний захист, ані навіть на співчуття.
Розширення меж допустимого
Етична складова «гібридної війни» не має безпосереднього стосунку ані до перебігу бойових дій, ані до перспектив завершення конфлікту стосовно Донбасу. Але на що вона точно впливає, так це на атмосферу в російському суспільстві. Вирішуючи свої поточні проблеми на українському напрямку, держава нехтує моральним кліматом всередині самої Росії.
Допустимість обману, допустимість публічної відмови від своїх солдатів, допустимість ставлення до військових як до найманців допускає і зняття моральних обмежень у суто мирних сферах, від права власності (як-от досвід московської «реновації» - масового виселення з «хрущовок») аж до права на життя.
Це розширення меж допустимого сталося саме по собі, воно не супроводжувалося ні суспільною дискусією, ні суперечками, ні чимось ще. Просто в якийсь момент виявилося, що так можна. А «можна» так просто вже не перемкнеш назад на «не можна». «Можна» - це вже назавжди.