Агресія Росії проти України – наслідок створення культу особистості Путіна
Путін навіть не приховує своїх відверто імперсько-фашистських поглядів
Нинішня манія величі російського диктатора і агресія Росії проти України – це наслідок культу особистості Путіна, який створювався десятиліттями. Хтось вважає його божевільним, хтось ірраціональним, хтось смішним, але способи, в які він руйнує світовий порядок, сміху не викликають. Російській пропаганді з невеличкого старіючого чоловічка вдалося зліпити образ такого собі геройського мачо, який без сорочки позує на конях, а співачки в пропагандистських відео, захлинаючись від гордості, з надривом виспівують «Хочу такого, как Путин».
Путін в своїх очах і очах найближчого оточення виглядає, як великий та жорсткий чолов’яга, який приймає вікопомні політичні рішення, примушуючи силою світ з ними погоджуватися.
При цьому створена ідеологами «розвинутого путінізму» легенда про героїчну «велич вождя», тісно переплітається з міфом про «месіанську міссію» російського народу, створюючи таку собі подобу керманича Північної Кореї Кім Ір Сена, тільки у московському варіанті.
Звісно, що в найближчому майбутньому, розвінчання культу Путіна буде не менш гучним, а для когось і не менш трагічним, ніж викриття злочинів путінського кумира Сталіна.
Підлабузники йому постійно нагадують, що він «геніальний шахіст», але ці «геополітичні шахові партії» трагічно закінчилися вбивством сотень тисяч людей в Сирії, Україні, Грузії і Лівії.
Та розігруючи наперед програшний політичний гамбіт, він так і не спромігся розколоти єдність країн НАТО та Євросоюзу, як і знищити здатність європейських держав проводити вільні й чесні вибори. А фінансуючи діяльність антиіммігрантів, неонацистів, расистів та антиглобалістів, не зміг спровокувати потужні громадянські протистояння в країнах Європи.
Advertisements
REPORT THIS AD
Коли президент Франції Еммануель Макрон намагався під час візиту в Москву політично загравати з Путіним, він чомусь не подумав, що у того під час зустрічі перед очами стояла Мерін Ле Пен, ставка на яку Кремля, здатна докорінним чином переформатувати французьке політичне поле під час чергових президентських виборів. Що може завадити Макрону вдруге стати президентом Франції.
Крім того, Мерін Ле Пен прямо заявила, що Франція вийде з НАТО у випадку, якщо вона виграє президентські вибори. І хоча в Кремлі розуміють, що вона їх не виграє, як і не виграє в Німеччині націоналістична та право-популістська політична партія «Альтернатива для Німеччини», проте для Москви тут головне не допустити безпроблемного проведення виборів у Франції.
Путіну бачиться весь світ у чорно-білих тонах. Він цілком свідомо поводиться як божевільний, щоб підняти ставки, але одночасно залишаючи простір для того, щоб його не сприймали всерйоз. Тому що наслідки, якщо він зробить те, чим погрожує, були б надзвичайно негативними для самої Росії.
Якщо навіть припустити, що цього разу нове вторгнення Російської Федерації в Україну не відбудеться, то всерівно можна очікувати на те, що російське втручання в Україну, у тій чи іншій формі, триватиме завжди, незалежно від офіційних міжнародних угод про невтручання. В Кремлі думають, що мають на це право, в тому числі на погрози, залякування і застосування сили.
Розглядаючи можливість чергового військового вторгнення, не варто скидати з рахунків плани Москви по поступовому економічному удушенню України, застосовуючи повну блокаду судноплавства в Чорному і Азовському морях та інші, не менш підступні форми боротьби РФ за знищення української державності.
Манія величі не дає Путіну можливості побачити, що вторгнення в Крим і в Донбас було контпродуктивним рішенням. Щоб не казали найближчі радники, чия основна «професійна кваліфікація» полягає в тому, щоб говорити йому те, що він хоче почути, а не те, що є насправді.
Продовження цієї непродуманої гри в знищення України відбувається тому, бо Путін не здатен повністю усвідомити масштаби протидії, з якою російські війська зіткнуться, якщо спробують знову вторгнутися й окупувати Україну. Очевидно, що провальний і трагічний досвід вторгнення СРСР в Афганістан нічого так і не навчив Москву.
Розглядаючи вплив створення культу особистості Путіна на внутрішню політику, не можна відкидати психологічний аспект впливу на російський соціум. Коли населення Росії щодня зомбується кінськими дозами телевізійної пропаганди, яка стала дієвим інструментом розроблених психологами підходів переконання «телевізійнозалежних» в тому, що Україна це найбільша загроза безпеці Російської Федерації.
Збожеволівший від безмежної влади «цар», готовий скоріше побачити, що весь світ згорить в ядерному полум’ї, ніж визнати помилковість власного збоченого світогляду чи невмотивованість прийняття ним абсолютно хибних і неправомірних рішень.
У Путіна, на початку його діяльності, був реальний шанс увійти в російську історію, як успішний та просунутий політик, але він добровільно вибрав шлях знищення економіки РФ і всього того позитивного в міжнародній політиці, що дісталося йому у спадок від його попередника Бориса Єльцина.
Оточений з усіх боків підлабузниками і підлесниками з апарату безпеки, він безжально розправлявся і знищував тих, хто хоча б частково міг стати йому конкурентом не тільки на політичному полі, а й тими, чий вплив знаходився в інших областях, таких як економіка та соціологія.
Коло вигаданих ворогів і конкурентів, яке постійно звужується, зрештою вводить в стан параної того, хто найвищим завданням вважає утримання довічної влади. Може відбутися падіння «трону», якщо тиран не буде здатен продовжувати своє «полювання» вже ззовні, наприклад, замахнувшись на територіальні розширення за рахунок сусідніх держав.
Тому Путін – це не тільки приклад невдалого політика найвищого рангу. Це і клінічний випадок антираціонального психопата, оточення якого складає банда аморальних вбивць, клептократів і злодіїв.
Розуміння з ким Захід має справу мусить підштовхнути до того, щоб діяти рішуче, й ввести жорсткий карантин для російських політичних і бізнес-лідерів разом з їхніми токсичними грошима і нерухомістю. Путін безжальний і прагматичний, та розуміє тільки силу, тому потрібно підвищити ціну за можливо розв’язану ним нову війну до максимуму.
В деспота немає ні докорів сумління, ні сорому за скоєне, ні співчуття. Існує медичний термін для такого роду осіб. Це маніакальна шизофренія, за якої пристрасть і потяг до придушення, пригнічення та знищення інших перетворюється на нав’язливу ідею. Що, у випадку з Путіним, можливо лише вилікувати, застосовуючи сильнодіючі засоби «військової терапії».
Параноїдальна віра в те, що Україна – це частина Росії, просто вводить його в стан «прострації», коли головного кремлівського старця починає просто трясти тільки від згадки, що Україна і далі залишається незалежною державою.
У цьому випадку США і НАТО доведеться виступити в якості, як мінімум, психоаналітиків, адже весіннє загострення здатне призвести до катастрофічних рішень і наслідків, якщо Путіну дати можливість робити на світовій арені все, що тільки може прийти йому в голову.
Насправді його хвилює не «велика Росія», а виключно власне звеличення та забезпечення свого виняткового становища в корумпованому клептократичному режимі, який останнім часом став сильно пробуксовувати.
Схоже на те, що Путін поки що не прорахував вартості відкритої війни з Україною. А це: «пекельні санкції», які пообіцяли у Вашингтоні, різке переозброєння НАТО, втрата для Москви «Північного потоку-2», згуртування Заходу, і, ймовірне, розширення Північноатлантичного альянсу.
Російський диктатор затіяв дуже небезпечну для себе гру, котра більше схожа на покер. На кожному її етапі йому потрібно підвищувати ставки. І тут дуже важливим є той момент, що якщо він доб’ється свого, а це малоймовірно, то він перемагає. Але якщо він програє, то втратить все.
Як і всі тирани, які правлять занадто довго, і не підзвітні людям, якими вони керують, Путін боїться, що росіяни повстануть і скинуть його режим. Адже вони, як і їхні сусіди в Україні, також хочуть кращих стандартів життя, кращого управління, викорінення корупції та більше свободи. Саме того, що вже давно мають європейці в ЄС, захищеному НАТО.
Сатрапи не люблять несприятливих порівнянь. Тож не дивно, що Путін мобілізується, щоб напасти та покарати українців за непрощенний гріх вільного вибору асоціації з ЄС у 2014 році та прагнення вступити в НАТО зараз. Після спроби вбити свого єдиного політичного опонента Навального, а потім ув’язнення його в минулому році, у довічного правителя зріс страх, що російський народ хоче зробити те ж саме і позбутися Путіна, як українці позбавилися від його маріонетки Януковича. Проте повторний напад на Україну прискорить кінець правління Путіна, а не продовжить його.
Варто пригадати, що коли в 2000 році він став вперше президентом, то в Росії почали багато говорити про пошук «російської національної ідеї», тобто державної ідеології. Погравшись з «лібералізмом» і деякими дивними речами, такими як «керована демократія» та «суверенна демократія», він прийшов до свого роду російсько-фашистської ідеології – «націонал-імперіалізму».
Путін навіть не приховує своїх відверто імперсько-фашистських поглядів. Він публічно визнав Івана Ільїна, нацистського сприяльника на початку гітлеризму та російського фашистського ідеолога. І з захватом дивиться російські новини, які 24 години на добу 7 днів на тиждень повідомляють, що росіяни генетично та культурно перевершують інші нації.
Все що робить Путін, є ірраціональним і керується його відкритою, неконтрольованою ненавистю до всього українського і самої України.
Але позитив в тому, що він любить блефувати, але не бажає ризикувати, якщо йому за це щось буде. Він добре знає, яким чином програні війни впливали на долю правителів Росії.
Путін прораховує можливі ризики, і якщо він побачить, що негативи від вторгнення в Україну набагато перевершать ефемерні дивіденди, які ввижалися йому раніше, він відступить. Адже головне для нього – це не втрати владу.