Геополітичний шпагат Азербайджану перетворився на дрейф у бік Росії

Президента Азербайджану Ільхама Алієва цілком можна визнати неперевершеним майстром геополітичної еквілібристики. До Великої війни Російської Федерації в Україні, він намагався видавати себе ледве не за найкращого друга української держави. В Києві був відкритий пам’ятник його батьку Гейдару Алієву, і здавалося, що подібні взаємини можуть слугувати ледве не взірцем відносин двох пострадянських незалежних держав, які обидві постраждали від окупації Російською імперією, а потім і Радянським Союзом.

Але після 24 лютого 2024 року повною мірою відкрилося справжнє ставлення Азербайджану до України – через його активну політику «і вашим, і нашим». Президент Алієв приймає у себе сучасного терориста номер один російського диктатора Путіна, і при цьому удає, що зберігає стратегічний нейтралітет щодо російсько-української війни. Так, буквально за декілька днів до повномасштабної війни Росії, Баку підтвердив свої дружні зв’язки з Москвою, а потім надав Києву гуманітарну допомогу.

При цьому не варто забувати, що Азербайджан погодився з тим, що його нафта змішується з російською, і далі в нафтогоні в Туреччині вона вже декларується, як чисто азербайджанська. Крім того, великий сумнів викликає купівля українських титанових родовищ – за вкрай низькою ціною. Їх придбав непублічний азербайджанський бізнесмен Насіб Гасанов, наближений до сім’ї Алієвих. Азербайджан у розробці титану наразі помічений не був. А от російська «Корпорация ВСМПО-АВИСМА», пов’язана з Ростехом – має повний цикл виробництва титану, зокрема й продуктів оборонного призначення.

Можна припустити, що останнім часом Росія висуває багато вимог до Азербайджану, після того, як Москва погодилася покинути Нагірний Карабах. Головною умовою виходу Росії з регіону був нейтралітет Азербайджану в російсько-українській війні, тому РФ вимагала від Баку направити гуманітарну допомогу на окупований Донбас паралельно з тією допомогою, яку вони надсилали Україні.

Але якби не війна Росії в Україні, Азербайджан не був би в такому становищі, в якому він опинився зараз. І як би це не прозвучало цинічно, Азербайджан отримав велику користь від невдач Росії в Україні. А якби Москва не була ослаблена цією війною, то навряд чи Азербайджанська Республіка змогла повернути землі Нагорного Карабаху.

Зрозуміло, що Алієв-молодший балансує між полюсами впливу Схід-Захід, але після того, як Азербайджан подав заявку в BRICS, стало цілком очевидно, які геополітичні пріоритети сповідує нині Баку. Адже BRICS насамперед виступає проти однополярного світового порядку, що в реальності означає, що домагаючись багатополярної системи міжнародних відносин, Москва і Пекін прагнуть світового домінування.

Можна спробувати заперечити, що Азербайджан має угоди з Європейським Союзом, бере активну участь у Русі неприєднання, Організації тюркських держав та Організації ісламського співробітництва. Тому членство в BRICS лише підкреслює стратегічні підходи Баку та цілком узгоджується з його багатовекторними зовнішньополітичними та економічними цілями. Проте вступаючи в BRICS, де домінує Китай, політичним васалом якого стала Росія, Баку ставить під сумнів свій нейтралітет щодо російсько-української війни.

Оскільки BRICS, який прагне протидіяти впливу Заходу, фактично став коаліцією Глобального Півдня, об’єднаної проти США та держав Заходу у світовій торгівлі, політиці та безпеці. І тут все дуже просто прослідковується: якщо ти бачиш своє місце в антизахідній коаліції, то навряд чи можеш запевняти, що твоє приєднання до китайсько-російського блоку є справою чисто формальною.

Можна сказати, що поки в Нагірному Карабаху перебували «російські миротворці» азербайджанські політичні еліти були налаштовані більш проукраїнськи. Але коли питання Карабаху було вирішено, все змінилося. І це прикро усвідомлювати, бо нейтралітет Азербайджану під час російсько-української війни означає не що інше, як ігнорування геноциду українського народу та всіх кривавих звірств, які чинить терористична путінська армія на території України.

Наразі Ільхам Алієв явно не усвідомлює, що лояльність Росії до Азербайджану може тривати не набагато довше, ніж закінчиться російсько-українська війна. В разі досягнення позитивного для Москви результату, Путін повернеться до своїх претензій контролю Кавказу, і ніякі тоді BRICS Баку тоді вже не допоможуть. Нову експансію Російської Федерації на Південний Кавказ стримує Україна, проте, як виглядає, клану Алієвих немає кому це підказати.

І якщо в Баку думають, що конфлікт в Нагірному Карабаху закінчився назавжди, то це зовсім не так. Москва тут відступила лише завдяки несприятливим для себе обставинам. Щоб повернути свій контроль над Південним Кавказом, Путін намагатиметься тиснути та вимагати повернення вірмен з Карабаху на ці території Азербайджану. Таким чином, відновлюючи проблему в регіоні.

В Азербайджані ніколи не буде справжнього миру до повного знищення та демонтажу Російської Федерації. Адже Росія – це не країна, а агресивний «геополітичний рак», який розповсюджує свої гегемоністські метастази по всьому світу. А Путін лише один із мільйонів збочених осіб цієї варварської нації, яка заради продовження власного існування завжди потребувала присвоєння собі чужих ресурсів та життів. У цій війні перемога України – це перемога й азербайджанців, а поразка України – це також і їхня втрата.

Азербайджан не спільником Росії у цій війні, але й не можна сказати, що він став союзником України. Москва є справжнім ворогом Азербайджану, його свободи та незалежності, та несе пряму відповідальність за всі лиха, які з ними сталися. Фактично, навіть під час недавньої 44-денної війни, терористичні акти ракетних обстрілів цивільних районів у Гянджі та інших містах Азербайджану, руйнування цивільних будівель – були завдані російськими ракетними військами за директивою Кремля.

Але Ільхам Алієв у нещодавній урочистій церемонії у Джебраїлі зробив заяву, яка не може не насторожувати. Говорячи про лицемірство Сполучених Штатів та Франції, він заявив наступне: «Повинні бути межі лицемірства, дволичності?! Погляньте на сьогоднішню російсько-українську війну, що кажуть західні держави – Франція, Америка, інші? Вони кажуть, що територіальна цілісність України має бути відновлена, Україна має використати зброю. Вони надають Україні всі види озброєнь. Добре, чому ставлення до наших окупованих земель було іншим? Адже й нашу територіальну цілісність було порушено. Наші громадяни – 1 мільйон осіб – залишилися просто неба. Хто нам помагав? Чому виявилася така дволичність, коли 1 мільйон людей жив у вагонах, гуртожитках, дитячих садках, наметах? Ми вимагаємо відповіді на ці запитання. Але в чому ми бачимо відповідь? Як і раніше, в їхніх антиазербайджанських кроках».

Зауважимо, що така риторика з’явилася в Ільхама Алієва після візиту Путіна до Азербайджану і подання заявки в BRICS. Таким чином напрошується висновок, що Баку починає дрейфувати у бік альянсу Москва-Пекін, а всі попередні їхні заяви були просто для того, щоб отримувати для себе преференції від Заходу.

Фактично президент Азербайджану публічно проголошує: нащо допомагати Україні, адже ви нам так не допомагали. Забуваючи при цьому пригадати, що після окупації Нагірного Карабаху Україна прийняла у себе значну кількість азербайджанських біженців, які вже більш як 30 років проживають на території нашої держави.

Між його словами проковзує, що недобрий Захід допомагає українцям, а це погано. Алієв фактично обвинувачує Захід, що він захищає не територіальну цілісність України, а свої інтереси в ній. А зараз, він, нібито, має інтереси щодо південнокавказького регіону і намагається захистити Вірменію.

В Баку вважають, що Росія нічого не зможе зробити з Азербайджаном, оскільки вони мають оборонний пакт із Туреччиною. І дійсно, Азербайджан найкраще серед колишніх радянських республік захищений від російської агресії, за винятком країн Балтії, які є членами НАТО. Але Туреччина ніколи не буде воювати з Російською Федерацією за Азербайджан, щоб там особисто не обіцяв Реджеп Ердоган Ільхаму Алієву.

І тут потрібно зрозуміти, які плани має Москва, щодо Азербайджану. Для того, щоб пантюркізм і османізм не стали домінуючою реальністю в цій країні, Путін буде врівноважувати впливи Туреччини своєю присутністю там. Але відмовившись від тісніших контактів з Європою, і висуваючи їй прямі претензії за підтримку України, Алієв-молодший цим відштовхує від себе колективний Захід.

Зараз Ільхам Алієв почав поступовий розворот у бік Москви та Пекіна, вважаючи, що цим зможе компенсувати втрати від зменшення контактів із західним світом. За угодою між Алієвим та Путіним, Азербайджан торгує розбавленим російським газом і нафтою, та видаючи їх за свої, відправляє їх до Європи. Таким чином російський диктатор ухиляється від санкцій і фінансує війну в Україні. Схема нескладна, але дає можливість клану Алієвих отримувати від цього чималі прибутки.

Трагічна та заплутана ситуація з Нагірним Карабахом не принесе відчутних дивідендів Азербайджану. Навпаки, коли остаточно пройде ейфорія, може трапитися так, що це підштовхне Вірменію до завершення свого розвороту до Заходу. Вона заплатить за це високу ціну: ставши меншою, слабшою, більш залежною, але вже не промосковською.

А перспективи Азербайджану від входження в BRICS можуть виявитися не такими вже й райдужними. Цей крок можна розуміти, як подальше віддалення від західної орбіти, і тим більше від Євросоюзу, відносини з яким протягом останніх 5 років були доволі нестабільними.

Азербайджан явно хоче збільшити свою регіональну та міжнародну вагу. Але чи вдасться це йому зробити – вже інше питання. Ільхам Алієв маневрує, однак настає час, коли йому доведеться остаточно визначитися, з ким він.