«Газомор» для Європи Путін може повторити лише один раз

Шантажуючи Європу штучно створеним дефіцитом газу і надвисокими цінами на нього, путінська Росія створює ситуацію, яка в подальшому може виявитися дуже негативною для Москви. Оскільки такий «Газомор» для країн об’єднаної Європи можливо повторити лише один раз. І негативу від його застосування буде набагато більше, ніж користі від багатомільярдних валютних надходжень восени 2021 і взимку 2022 року.

Використання Путіним «газової зброї» вже стало досить традиційним і в минулому, але саме зараз нахабність та незаконність її застосування вже набагато перевершила масштаби просто газового саботажу. І її цілком можна занести до розряду енергетичного геноциду.

Адже це не просто недружні дії щодо держав Європейського Союзу і тих країн, котрі поки що знаходяться поза його межами. Причини такого рішення Кремля є виключно політичними, як би Путін і його оточення не пояснювали його економічними факторами та нагальною необхідністю вводити в експлуатацію газопровід «Північний потік – 2». Мовляв, тільки він зможе убезпечити європейців від дефіциту газу.

Енергетична незалежність є найважливішим аспектом зовнішньої політики будь-якої держави. І оглядаючись назад, рішення колишнього канцлера Німеччини Ангели Меркель відмовитися від ядерної енергетики виглядає більше, ніж дивним. Особливо, коли в самій Росії від цього ніхто і не збирався відмовлятися.

Таке рішення Берліна є хибним політичним кроком і викликає підозру явного лобіювання інтересів Москви. Адже Путін, враховуючи прогнозоване зниження глобального споживання викопного палива, намагається отримати найбільші геополітичні і фінансові дивіденди для Російської Федерації від ситуації, яка склалася у цей перехідний період.

Російський диктатор своїми провокаційними діями, безперечно, лише прискорить скорочення часу переходу розвинених країн Європи до масового використання зеленої та вітряної енергетики, а також вироблення в Євросоюзі стратегії енергетичної незалежності від недобросовісних постачальників газу, яким неодноразово показувала себе Росія.

Завдяки наполегливим зусиллям колишніх канцлерів Німеччини Герхарда Шредера, Ангели Меркель і їм подібним в ЄС, Європа великою мірою залежить від природного газу Путіна.

У заплутаному мисленні європейських політиків енергетична небезпека, котра надходить з боку Москви, виглядає не таким вже й фатальним фактором. І донедавна вони покладалися на запевнення з боку самодержця, котрий сидить на своїй презтабуретці, що Росія буде чітко дотримуватися досягнутих з нею раніше домовленостей.

А коли вони переконалися в тому, що йняти віри йому не можна, то опинилися перед ситуацією, коли Путін, використовуючи своє майже монопольне становище, може встановлювати все вищі ціни. Це саме те, що він збирається робити й далі.

Очевидно, що зима 2021–2022 років буде дуже складною, і не тільки для України. Зовнішня політика Євросоюзу і Сполучених Штатів була не до кінця послідовною. Небажання Вашингтону і Брюсселю довести санкції щодо Російської Федерації до того критичного рівня, коли Москва почала б «відповзати» від України, призвело до того, що Путін вирішив пустити транзит російського газу в обхід української та польської території.

Схоже, що ми повертаємося до тієї ж ситуації, що й узимку 2014–2015 років, коли Україна була змушена покладатися на реверсне постачання газу зі Словаччини та Польщі. І тим, хто ще вірить у солідарність Європейського Союзу, неприємно бачити, що Німеччина співпрацює з Росією за рахунок решти членів ЄС та України.

Ангела Меркель залишає по собі дуже «специфічну» спадщину, про яку, без її допомоги, в Москві хіба що могли б тільки мріяти. Тому не можна виключати того, що після її повного і остаточного відходу з великої політики, Путін може присвоїти їй звання Героя Росії. Чого Шредера так і не удостоїли. А Меркель так героїчно старалася, так старалася, що обійти її заслуги просто неможливо.

«Газпром», як найбільший виробник і транспортувальник російського газу, стає газовою компанією, яка тепер отримує занадто велику владу над європейськими урядами та інституціями.

Путін діє так нахраписто, що в подальшому Кремль цілком може масово пропонувати працевлаштування високопоставленим політикам з держав Євросоюзу, які проявлятимуть толерантність та лояльність до Москви, і вірно служитимуть її стратегічним інтересам. Їм гарантовано буде забезпечене місце в раді директорів «Північного потоку – 2».

Старіючий тиран, котрий понад два десятиліття знаходиться біля керма Росії, ні перед чим не зупиниться, щоб знову підкорити сусідні держави. В Кремлі для досягнення своїх цілей звикли завжди діяти терористичними методами, і незаконна окупація Криму та частини Донбасу є цьому найкращим наочним прикладом.

За логікою Путіна, якщо Україна 337 років перебувала в московському ярмі, то після цього вона не має жодного права на відновлення своєї державності.

В Москві так затято борються за запуск «Північного потоку – 2», бо це зробить Україну більш вразливою для повномасштабного російського вторгнення, усунувши перешкоду, яка Кремль досі стримувала.

«Північний потік – 2» абсолютно не потрібний Російській Федерації з комерційної точки зору. Проте з політичного та військового погляду – це важіль шантажу Європи припиненням поставок газу з настанням там найбільших холодів. А те, що ЄС майже половину річної потреби газу отримує з Росії, тільки значно посилює цю велику проблему.

Москва почала будувати «Північний потік – 2» у 2015 році як відповідь на перемогу Революції Гідності в Україні. Там не приховують того, що з запуском цього нового російського газопроводу транзит газу до Європи через Україну або повністю припиниться, або буде дуже мінімальним, і українці нічого з цим вдіяти не зможуть.

Путін чітко зрозумів головну слабкість частини країн Заходу – жадібність. І ФРН це чітко показала на практиці. Щоб одержувати теоретично дешевший газ, Німеччина пішла на повідку Москви, а Ангела Меркель просто пролобіювала дорогу російському газу.

Тепер же, після створення необхідних частин ланцюга поставок, Росія може, як забажає, підвищувати ціни на газ і викликати в Європі ажіотажний на нього попит. Щоб її поточні і майбутні вимоги до Євросоюзу були там почуті.

Цим російський ведмідь заманив європейців у свою барлогу, і тільки наївні можуть вірити у те, що вони зможуть врятуватися від ведмедя, лише заплативши подвійну або потрійну ціну за те, щоб зігрітися зимою.

Німеччина піклується виключно про власну егоїстичну вигоду та ігнорує правила гри в Євросоюзі та інтереси ЄС в цілому. Для того, щоб зрозуміти наскільки ФРН задіяна в цих путінських енергетичних інтересах, варто лише пригадати, що ексканцлер Німеччини Герхард Шредер став головою ради директорів компанії «Північний потік– 2».

Досі у ФРН робили вигляд, що проблем з «Північним потоком – 2» немає, і лише коли виникло гальмування його введення в експлуатацію, то в Берліні почали ніби трохи перейматися його відповідністю законам Євросоюзу.

«Північний потік – 2» порушує правила гри в ЄС, а саме Третій енергетичний пакет, який набув чинності у вересні 2009 року. Прийняттям цієї низки законодавчих актів завершилося формування спільного енергетичного ринку ЄС. Ці заходи роблять ринок ефективним і допомагають утримати низький рівень цін.

Третій енергетичний пакет вимагав відокремлення газотранспортних активів від виробничих. І це не просто економічна теорія, ця стратегія має багато надзвичайно корисних наслідків у реальному світі.

Україна сумлінно дотрималася цієї вимоги, створивши ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», яке діє окремо від Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Російська Федерація й досі такого розділення не зробила. Тому цілком логічно було, якби Німеччина, яка взяла на себе роль енергетичного союзника і адвоката Москви в Європі, вимагала від неї, щоб Росія почала грати за тими ж правилами, як і всі інші європейські держави.

Росія має запровадити законодавство, яке б дозволило доступ до трубопроводів «Газпрому» іншим російським виробникам газу, таким як «Новатек», «Роснефть», «Лукойл» і «Сургутнефтегаз.

І що ще важливо, дозволити прокачування туркменського газу через газопроводи «Газпрому», що б дало можливість надходження його до українських газотранспортних мереж. Лише тоді ЄС отримає те, що йому дійсно потрібно, а саме більшу різноманітність поставок до Європи.

Проте «Північний потік– 2» замість покращення енергетичної безпеки Західної Європи, різко збільшує її енергетичну залежність від явного її супротивника. Оскільки цей додатковий російський «Потік» дозволяє РФ, в разі її геополітичних потреб, перекривати проходження газу до Європи, коли їй цього заманеться.

Не говорячи вже про Україну, Польщу, Молдову та інші держави Східної Європи, яких тепер Путін зможе шантажувати непоставками газу чи блокуванням його надходження в найбільш критичні погодні моменти цієї зими.

Не можна виключати й того, що найближчим часом російський тиран може зіграти з європейцями у свою підлу гру, щоб показати ЄС, хто ж насправді контролює ситуацію.

Зробить вигляд, що він збільшує поставки газу в листопаді, а потім, десь перед Різдвом, різко їх обмежить. Щоб посеред найбільш холодного періоду зими і традиційних новорічних канікул в Європі, європейці почали благати Москву про допомогу.

Ідеальною назвою для «Північного потоку– 2» була б – трубопровід «імені Ріббентропа-Молотова», яка чітко визначає суть цього «троянського проєкту». Хоча б росіяни стали це заперечувати, як вони заперечують своє вторгнення в Україну.

Наслідки теперішнього газового шантажу Путіна будуть катастрофічними для Європи. Адже не тільки європейським споживачам доведеться платити російським здирникам, які виставлятимуть монополістичні ціни для Євросоюзу. Європейський Союз буде відданий на милість агресивного кегебістського режиму, ключовими цілями якого є: руйнування ЄС і НАТО, витіснення США з Європи, роздроблення європейської політичної сцени і спроба взяти під свій контроль держави ЄС.

Без німецької угоди про будівництво «Північного потоку– 1» не було б російського вторгнення в Україну, з «Північним потоком – 2» ставки стають набагато вищими. Але навряд чи вистачить у німців мужності діяти відповідально.

Існування незалежної Української держави є не менш важливим для Заходу, ніж існування незалежного Тайваню. А збереження України як транзитної країни, здатне врятувати європейських споживачів від газового геноциду Росії.

Нині об’єднана Європа стоїть перед дуже непростим вибором, – погодитися на усі умови Москви, підживлюючи цим російську агресію і підкуп Путіним нестійкої частини європейського політичного істеблішменту, чи зробити так, щоб штучний «Газомор» Європи Росія більше ніколи б не змогла повторити.

І вибір тут, звісно, за самою Європою.