«Газовою війною» Путін хоче поставити Європу на коліна
Європейці добровільно віддали себе на волю російського ведмедя
Європа неодноразово критично помилялася стосовно путінської Росії. Але остання помилка, щодо поставок газу з Російської Федерації до Євросоюзу може виявитися фатальною для європейської економіки і політики.
Європейці, які необачно віддали себе на волю російського ведмедя, можуть очікувати, що їх «з’їдять». І в цьому будуть винні лише вони самі. Адже Москва не зупиниться тільки на підвищенні газу для ЄС.
Те, що Кремль буде використовувати газову залежність Європейського союзу від Росії для того, щоб «нагнути» європейців, було зрозуміло давно. Не ясно одне, чому в Брюсселі досі не звертали уваги на таку очевидну загрозу?
Колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка покидає свою посаду, зробила усе для того, аби зростання залежності Німеччини від російського газу досягло критичної межі.
Меркель припинила виробництво електроенергії на атомних електростанціях, зробивши свою країну на деякий час залежною від вугілля. При цьому Німеччина була найбільшим забруднювачем повітря в Європі.
Цілком очевидно, що постачання енергоносіїв до ЄС потребує повного переосмислення. Оскільки сам факт, що сьогодні частка поставок газу в Європу з Російської Федерації досягла критичної межі – від 40 до 50 відсотків, є сигналом великої небезпеки.
А пропагування рішень, які ще збільшують цю критичну залежність, є суцільним шаленством. Досвідчений власник бізнесу ніколи не піддасть свій бізнес ризику отримання комплектуючих чи сировини від одного постачальника. А тут мова йде про цілий європейський континент.
В Кремлі намагаються довести, що мовляв «Газпром» і «Роснефть» є повністю незалежними від Кремля та діють виключно в рамках своїх економічних інтересів. Хоча будь-яке твердження, що вони можуть взагалі хоч в чомусь не дотримуватися жорсткої енергетичної лінії Путіна, виглядає просто наївним.
«Газпром» та «Роснефть» не самі розпочали «газову війну» з об’єднаною Європою, яка націлена на те, щоб поставити ЄС на коліна перед Москвою.
Це частина далекосяжних планів Кремля щодо знищення європейської економіки шляхом критичного зростання і підняття цін на всі товари першої необхідності. Включно з продуктами харчування. І легковажно ставитися до цього не можна.
Путін, користуючись терористичними методами газового шантажу, підносить європейцям хороший урок, котрий полягає в тому, що природний газ необхідно якнайшвидше вилучити з енергетичного меню Європи. І не лише з екологічних міркувань.
Самодостатність влади – це основна вимога безпеки, яку зараз проходить Європа, котра чомусь забула про подібний урок, що був нею колись засвоєний на початку 70 -х років.
Схоже, що вкладень у відновлювальні джерела енергії виявилося недостатньо для того, щоб унеможливити терористичний газовий шантаж з боку Москви.
Ми зараз пожинаємо трагічні наслідки довгострокової гри Росії, націленої на те, щоб обійти Україну з «Північним потоком -2» за велінням Ангели Меркель, яка зробила усе для того, аби отримати російський дешевий газ. Німеччина несе за це велику частку відповідальності, оскільки Меркель поступилася народним забобонам щодо атомної енергії.
Тепер це почало вилазити боком не тільки Берліну. Німці, зазвичай, ставили економічні міркування вище політичних, але промосковську поведінку фрау Меркель зрозуміти важко. Вона постійно показувала себе політиком, що симпатизує Росії, ніби відчуваючи комплекс вини перед нею. Хоча злочини нацистського режиму на окупованій німцями Україні, були більш жахливими, ніж в Росії і Східній Європі.
Метастази ракової пухлини проникнення до ЄС російських грошей, загрожують європейським правовим, нормативним, діловим, культурним та політичним інститутам.
Путін досяг завдяки корупції та російському проникненню на Захід того, чого не змогла зробити Червона Армія, в часи «визволення» Європи.
Не варто забувати про те, що російський природний газ є дуже брудним паливом не тільки в переносному, але й у прямому сенсі. Масове збільшення викидів метану в Росії вже призвело до того, що Гренландія та Антарктида з величезним прискоренням втрачають свій крижаний покрив.
Російський природний газ необхідно обкласти великими податками, тому що з Росії викидається дуже багато газу в атмосферу. Експортери російського природного газу і нафти мусять оплатити ту шкоду, яку їхні енергоносії завдають нашій планеті.
За ситуації, котра об’єктивно складається, Німеччина сама б мала виступити з ініціативою відмови від введення в експлуатацію «Північного потоку-2».
Адже це божевільне рішення – надати путінській ядерній мафії такий великий контроль над постачанням енергоносіїв до Європи. Монополії на постачання газу до ЄС у Росії не має бути.
Штучно викликавши дефіцит газу напередодні зими, Путін допустився чергової помилки. Це гарантовано призведе до рішучих зусиль щодо зменшення споживання газу європейцями. А різке збільшення надходження газу з Норвегії буде здатне, великою мірою, перекрити зниження газових пропозицій з Російської Федерації.
Підтримування ціни на газ на такому захмарному рівні і рукотворний енергетичний хаос для Європи має свої часові обмеження. Штучно створена проблема дефіциту постачання природного газу, в першу чергу, потрібна Путіну для того, щоб легітимізувати «Північний потік-2» в очах керівництва європейських держав.
Москва хоче таким чином довести, що тільки якнайшвидший запуск «Північного потоку-2» здатен збалансувати цінові параметри природного газу в Європі. Путін використовує європейську залежність від російського газу для просування власного порядку денного.
Кремль спромігся, використовуючи довірливість європейців, зробити Європу заручницею енергопостачання з Росії, що дало можливість Путіну шантажувати ЄС набагато ефективніше, ніж це робить ОПЕК, граючись в підвищення цін на нафту і зниження її видобутку.
Геополітика та газова залежність – це смертельна комбінація. Нахабство і антизахідну риторику Москви, яка кинула «Газпром» в бій проти Європи, не збити умовляннями і невмотивованими поступками Російській Федерації.
Від цього Путін ще більше почне нахабніти та вимагати все нових і нових компромісів, які повністю підпорядкують Євросоюз забаганкам Москви.
Але чого іншого можна чекати від Росії, заправки, контрольованої мафією, яка видає себе за наддержаву?
Та Путіну ніхто не сказав, що таку аферу з газом напередодні зими можна провернути лише один раз.
Нинішня газова криза має сильне відлуння нафтової кризи 70 -х років. Тому єдиним правильним рішенням для Європи є диверсифікація поставок газу і терміновий пошук додаткових альтернативних шляхів його надходження до ЄС.
Для того, щоб у подальшому унеможливити подібний газовий шантаж Москви, можливо, Євросоюзу варто було б екстреному порядку розглянути питання про енергетичну безпеку Європи. Поставивши постачання енергоносіїв в один ряд з такими найнеобхіднішими для життєдіяльності людини речами, як вода, їжа і транспорт.
Прийняття «Закону про енергетичну безпеку Європи» могло б стати серйозним заслоном для повторення Російською Федерацією подібних шантажистських акцій на європейському континенті.
Можливо, що після таких газовових терористичних дій Москви в Європі до більшості її колишніх політичних симпатиків має прийти прозріння, що для них Росія є глибоко ворожою державою і агресивним актором на міжнародній арені.
Євросоюз, усвідомивши всю потенційну небезпеку, яка надходить від злочинного режиму Путіна, мав би зробити все, що в його силах, аби ізолювати себе від Росії і її прихильників.
Навіть, якщо Євросоюзу доведеться заплатити цієї зими Москві «податок за довірливість», в подальшому цього більше ніколи не має повторитися. Газові ринки Європи мусять бути надійно захищеними від подібних афер Кремля.
Росія є ненадійним постачальником вуглеводнів. Москва не здатна до будь-якого іншого типу поведінки, крім злочинного. І з цього об’єднаній Європі потрібно виходити.
Усе це могло трапитися тільки через недбалість і некомпетентність тих, хто мав би відповідати за енергетичну безпеку в ЄС.
Путін, зневажаючи західну демократію, постійно знаходить шпаринки, через які проникає в її найуразливіші ділянки, розбещуючи і підкупаючи величезними хабарами ласих на подачки безпринципних політиків і урядовців.
Його клептократичний режим зробив приклад колишнього канцлера Німеччини Шредера заразливим для нестійких представників європейського істеблішменту.
А прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вже не криючись, відкрито, виступає в ролі союзника Росії, в той час, коли його країна є членом Європейського союзу і НАТО.
Мета Путіна – розколоти Євросоюз і НАТО, зруйнувати стратегічні союзи, котрі виникли після Другої світової війни, та встановити новий міжнародний порядок, де Москва домінуватиме в усьому.
Дещо в нього вже почало виходити, адже не тільки Німеччина і Франція на це повилися, часто виступаючи на боці Кремля. Серед європейських симпатиків Путіна також Угорщина, Австрія і Італія, що вже мало б насторожити керівництво ЄС, оскільки розколота Європа – це саме те, чого хочуть в Росії.
Застосовуючи «газонафтову зброю» проти європейців, Путін не приховує того, що російський газ, окрім грошей, має й іншу ціну. Доходи від нього підуть на війну Російської Федерації з Україною та на фінансування терористичної діяльності Москви по всьому світу.
Краще за всіх це знають люди, що постраждали від злочинних дій «російських туристів» у британському Солсбері. Тому ті, хто наполягають на збільшенні закупок газу і нафти в Росії, одночасно відкривають для Путіна можливості нарощувати обсяги російської терористичної діяльності, і не тільки у Європі.
Захід не може більше ігнорувати того, що старіючий російський диктатор, котрий керується ностальгічними імперськими амбіціями щодо сусідніх країн, стає все більше агресивним і войовничим.
І якщо Путіна не зупинити в Україні, то за російським газом європейцям потрібно буде чекати і на російську армію.