Історія Путіна добігає кінця

Путін став сучасним політичним Геростратом. Яку спадщину залишить Путін після себе своїй країні? Бідність, «убиту» економіку, етнічну ворожнечу. Тільки з точки зору Герострата таку поведінку можна назвати раціональною.

У нього зараз тільки одна мета, за будь-яку ціну зберегти свою владу. І це єдине,  що цікавить Путіна. Його явно  не хвилює, як живуть і як будуть жити росіяни. Чи  залишиться взагалі Росія? Чи продовжиться її розпад, який триває вже 150 років? Адже 150 років тому територія Російської імперії була на майже 10 відсотків більшою.

І 150 років тому все також почалося з Криму. І довелося, програвши війну в Криму, продавати Аляску, оскільки сил на її утримування та фінансування вже не було. Схоже, що і зараз Росія наступає на ті ж самі граблі.

При чому «ахіллесовою п’ятою» режиму Путіна стала демографія. А це означає, що при такому катастрофічному зменшенні населення Російської Федерації, Москві все важче і важче буде утримувати під своїм контролем загарбані попередниками величезні території.

Вимирання населення Російської Федерації почало відбуватися в геометричній прогресії і вже стає загрозою для її національної безпеки. І тут вже ніяк не здатен допомогти значний приплив мігрантів, який стимулював Путін, щоб врятувати ситуацію.

Адже, образно кажучи, Путін обмінює інженерів на двірників. Інженери і науковці виїздять за кордон, а до Росії, на заміну їм, приїздять таджицькі двірники.

Таким чином, завдяки путінському режиму, цілком можна говорити про повзучу декваліфікацію жителів Росії.

Путін тому виганяє кваліфікованих спеціалістів, бо йому потрібне малограмотне покірне населення. Але цим він лише пришвидшує крах свого режиму.

Власне, манкуртизація населення – це саме те, чим завжди займалося ФСБ (КГБ – НКВД – ОГПУ). Вигнання мислячого класу, інтелектуалів, інтелігенції, науковців, призводило до Новочеркаської кризи, до талонів на масло і ковбасу, а в новітній російській історії до згоряння вкладів Пенсійного фонду і до можливого дефолту.

І на сьогодні більше третини молодих росіян, незважаючи на «перемоги» Путіна, мріють втекти з Росії подалі від режиму ФСБ.

Чекістська хунта вже нездатна утримувати ситуацію під контролем навіть силовими методами. А окупація Криму повернулася наближенням економічної катастрофи в  самій Російській Федерації.

Те, що Путін вже став «кульгавою качкою» почали розуміти навіть у Кремлі. І все питання в тому – до якого часу він дотягне? Можливо, до 23 лютого або до 9 травня. Економіка Росії під Путіним неухильно котиться вниз, але коли росіяни масово почнуть прозрівати?

Адже путінська безнадійно зіпсована політична карма не мусить стати «каменем», який трагічно потягне всю Росію на історичне дно.

Путін вів себе усі ці роки так, що ніби він і Росія – це єдине ціле. І головна геополітична інтрига в тому, чи закінчиться з кінцем Путіна сама Росія?

Проте, варто пригадати, що для того, щоб вийти з війни, отримати перепочинок для відновлення сил, зберегти режим, Ленін у 1918 у році підписав Брестський мир. Для Росії тоді це був важкий сепаратний договір з відчутними територіальними втратами.

У нинішньому випадку перепочинку Путіну ніхто не дасть. Російській Федерації повірили в 1991, надали їй шанс розвиватися в демократичному ключі. Тепер цілком зрозуміло, що таке рішення було помилковим. Росію слід було роззброювати так само, як і інші колишні республіки СРСР. Зараз це необхідно буде виправити.

У 2000 році Путін взяв на себе величезну відповідальність за трансформацію і модернізацію РФ, а виявився нікчемою, мерзотником і казнокрадом, котрий втягнув країну в геополітичні авантюри та знищує й добиває її економіку.

Всі ці довгі роки Путін дотримувався поведінкового сценарію, типового для вихідця із соціальних низів. З часу, коли він поклав до сейфу перший незаконно привласнений мільйон, йому хотілося все більше, а безмежні диктаторські повноваження відкривали для грабунку держави все нові і нові можливості. Тепер починає діяти закон бумерангу, настає момент розплати за всі скоєні злочини.

Очевидно, що ні на яку ротацію влади в Росії узурпатор ніколи не погодиться. І якби в Російській Федерації були здорові сили, то Путіна потрібно було б заарештовувати і судити народним судом совісті та здорового глузду, як злодія і вбивцю,  з відповідним вироком – довічне ув’язнення в російській в’язниці.

Тому «Хто винен?» і «Що робити?», як і за часів Герцена і Чернишевського, залишаються найпопулярнішими питаннями в середовищі тих, хто прагне до змін в Росії.

Наразі ситуація з довічним правлінням Путіна вже явно перезріла. Вона дуже нагадує ту, яка була напередодні замаху на Гітлера у 1944 році.

Не виключено, що російські еліти, в найближчий час, вирішать силовим шляхом замінити кремлівського правителя. І «прибрати» його можуть тільки свої, оскільки чужих до нього просто не допускають. Прокляття будь-якої влади, що зраджують завжди найбільш близькі і довірені люди.

Тоді найбільш довірене оточення Путіна, на чолі з колишніми генералами КГБ Івановим, Патрушевим і Бортніковим прийме історичне рішення з приводу того, що Путін не мусить живим попасти до Гааги. А далі вже справа техніки.

Якось так само собою трапиться, що пристарілий російський лідер (в передвесняному емоційному пориві, не розрахувавши свої фізичні сили), просто невдало впаде на татамі на тренуваннях з дзюдо і «скрутить» собі в’язи.

Хоча не можна виключати і більш «класичні» методи російської заміни правителів, котрі включають в себе шарф табакерку чи «інфарктний чай».

Історія Путіна підходить до кінця. Так вже колись було з Іваном IV Грозним та Павлом І, бо ніхто не може правити вічно.

І зараз настає саме той момент, коли інтереси рядових росіян і представників політичного істеблішменту збігаються: Путіна потрібно видалити з політичного тіла Росії, як ракову пухлину.

Бо чим довше Путін буде залишатися при владі, тим більшу ціну за його злодіяння доведеться заплати росіянам.