Ізраїль вибрав до Кнесету своїх «слуг народу»

Два основних кандидати — від правоцентристської партії «Лікуд» Біньямін Нетаньягу і колишній начальник Генерального штабу ЦАХАЛу, лідер політичного альянсу «Кахоль Лаван» (створеного у 2019 р. для участі у виборах до Кнесету партіями «Хосен ле-Ісраель», «Еш Атід» і «Телем») Бені Ганц змагалися за те, яким буде Ізраїль у наступні роки. 

Біньямін Нетаньягу розраховує вп'яте зайняти посаду прем'єр-міністра, намагаючись побити політичний рекорд батька-засновника Ізраїлю Бен-Гуріона, який керував країною чотири терміни. І можна сказати, що цей шанс у нього є. 

На момент написання статті ще не завершився підрахунок голосів «особливих виборців» (перш за все солдатів строкової служби). Але, за попередніми даними, результати виборів такі: «Лікуд» і «Кахоль Лаван» отримують у Кнесеті кожна по 35 мандатів (але якщо партія «Нові праві», за яку на цей час проголосували 3,26% (електоральний бар'єр — 3,25%) проходить у парламент, то «Кахоль Лаван» отримає тільки 33 мандати, а НП — 4), релігійні партії ортодоксального сектора збільшили своє представництво до 16 мандатів — у «ШАСа» і «Яадут ха-Тора» по 8 мандатів, 6 мандатів у «Аводи» та по 5 в «Альянсу правих сил» і партії «Наш дім Ізраїль» Авігдора Лібермана, а в «МЕРЕЦ», «Кулану» та « Раам-Балад» по 4 мандати. 

І найбільше шансів сформувати новий уряд — у Беньяміна Нетаньягу, який матиме підтримку націоналістичних правих партій та ортодоксів. Однак на тлі консолідації лівих сил дивує небажання Нетаньягу об'єднатися з будь-якою партією. Він ризикував, і дуже сильно. За результатами голосування, він був у небезпечній близькості від поразки. Вражає і самовпевненість Нетаньягу, а це — небезпечний симптом «гравця».

Наступного дня після виборів голова партії НДІ Авігдор Ліберман повідомив, що він рекомендуватиме Біньяміна Нетаньягу кандидатом на посаду прем'єр-міністра Ізраїлю. Про це також заявили релігійні партії та лідер партії «Кулану» Моше Кахлон. Цікаво, на яку посаду в новому уряді розраховує сам Ліберман? Можливо, знову хоче стати міністром оборони? 

Хай там як, але Біньямін Нетаньягу впродовж останніх місяців напружено працював на свою виборчу кампанію. За півроку до сімдесятиріччя, після кількох десятиліть у великій політиці, він виступав на конференціях і на зустрічах із виборцями так, наче тільки вчора прийшов в ізраїльську політику. Говорив так переконливо і пристрасно, наче це була його перша виборча кампанія. Він знав, що він у центрі уваги, єдина зірка не тільки в партії «Лікуд», а й усього виборчого процесу. І 9 квітня ізраїльському народу потрібно було відповісти тільки на одне запитання: «так» чи «ні», Бібі Нетаньягу. 

Можливо, найбільш влучну характеристику виборам до Кнесету дав колишній посол США в Ізраїлі Ден Шапіро: «Головна битва на цих виборах точиться між тими, хто думає, що настав час для Нетаньягу піти, і тими, хто впевнений, що він незамінний». Таким чином, ці вибори більше скидаються на протестні. Адже Бібі за всі роки свого тривалого правління багато кому вже просто набрид, але ніхто не може дати гарантії, що Бені Ганц буде здатен реалізувати те, що обіцяв своїм виборцям.

Аналізуючи перебіг виборчого процесу в Ізраїлі, можна сказати, що Ганц добре відчував кон'юнктуру бажань своїх виборців. Так, він наобіцяв усім саме того, що від нього хотіли почути. Світським — запустити транспорт по суботах, релігійним — повну підтримку традицій та гроші, кожній бабусі — по окремій кімнаті, друзам і арабам — змінити «Основний закон про національний характер держави Ізраїль», прийнятий Кнесетом у липні 2018 року. Бо, на його думку, цей закон «у його нинішньому вигляді шкідливий і небезпечний».

Треба бути дуже наївною людиною, аби повірити в такі обіцянки. А реальність могла стати прямою протилежністю тому, що обіцяв Бені Ганц. Він здатен привести до влади ультралівих і арабів, що дуже швидко спровокує зміни на гірше. Це чудово розуміли ті, хто готовий увійти в майбутню коаліцію з Нетаньягу. Хоча вже тепер очевидно: ці переговори будуть непростими, і лідеру «Лікуду» доведеться піти на певні поступки своїм потенційним політичним партнерам. 

Нинішня виборча кампанія виявилася, можливо, найбільш непередбачуваною в історії Ізраїлю. І якщо напередодні попередніх виборів можна було спрогнозувати, звідки дме «політичний вітер», то тепер політична інтрига тримала всіх у величезній напрузі аж до самого моменту підрахунку голосів. 

Так само непередбачуваним буде і формування нового уряду. Питання тільки в тому, чи набере Бені Ганц із «МЕРЕЦ» та арабами 61 голос, аби блокувати уряд правих. Сформувати власний йому буде важко. Хіба що Нетаньягу візьме його в широку коаліцію. 

У Нетаньягу за спиною релігійні партії, які охоче миряться з «безбожниками» за готівку. Решті доведеться вибирати: змиритися або піти. І цей новий уряд Біньяміна Нетаньягу потенційно здатен стати відносно стійким, якщо, звісно, екс-міністр фінансів Яір Лапід отримає в ньому посаду, яка задовольнить його політичну силу «Кахоль Лаван». 

Але якщо Нетаньягу майже влаштовує такий політичний підсумок виборів до Кнесету, то один із лідерів блоку «Кахоль Лаван», Бені Ганц, опублікував звернення до своїх прихильників, заявивши, що «небо темніє, але ще нічого остаточно не вирішено. Хмари згущуються, але електоральні зміни ще будуть відбуватися, і це, можливо, нам ще відкриє ті чи інші політичні перспективи. Люди хотіли альтернативи, і ми дали їм її, продемонструвавши безпрецедентне, з історичного погляду, досягнення». Проте сам колишній начальник Генерального штабу ЦАХАЛу генерал-лейтенант Бені Ганц виявився в досі невідомому йому становищі: він не програв бій, але програв битву. 

Попри все, ці вибори висвітлили нестійкість ізраїльської системи влади, адже коаліційний уряд, — якщо Нетаньягу вдасться його сформувати, — може не протриматися відведений йому термін, якщо, наприклад, Ліберман укотре заявить про розводження з прем'єром у ключових питаннях і, відтак, необхідність вийти з коаліції. 

Найбільшим парадоксом Ізраїлю стало те, що, хоча він є однією з найуспішніших і технологічно розвинених держав світу, його чинна модель реалізації влади почала пробуксовувати. Що підштовхує декого до думки про необхідність радикальної зміни ізраїльської політичної системи. На пряме обрання президента, який керуватиме державою 4 роки, і його впродовж усього цього терміну ніхто не могтиме усунути від влади. 

Президент сам призначатиме міністрів, які не мусять бути депутатами Кнесету. У такому разі обрання президента потребувало б від виборця більшої відповідальності. І ні Кнесет, ні суд не зможуть відсторонити президента за його політичні рішення. У разі ж вчинення президентом кримінальних діянь, для передачі справи до суду в період виконання ним президентських обов'язків знадобляться 80 голосів депутатів Кнесету. 

Ймовірно, що такі пропозиції — занадто радикальні, і в найближчому майбутньому нинішні еліти не допустять різкої зміни системи правління. Однак саме виникнення таких ідей свідчить про те, що питання назріло й потребує вирішення. 

Але ця проблема має шанс бути розв'язаною тільки після того, коли Кнесет залишать «політичні довгожителі», які сидять там десятиліттями, і прийдуть молоді лідери, які думають інакше й хочуть діяти відповідально. 

Досі політичне життя в Ізраїлі великою мірою базувалося не на законах і конституції, якої й досі немає, а на клановій прихильності різної спрямованості, при переважному тиску релігійного істеблішменту. І коли перебування на вищих державних посадах не має терміну обмеження, це призводить до того, що, теоретично, Нетаньягу може обіймати прем'єрську посаду ще ледь не 20 років. 

Чи не найбільшим позитивом, в історичній перспективі, після чергового обрання Нетаньягу для Ізраїлю стало те, що дедалі більше його громадян починають усвідомлювати необхідність зміни функціонуючої політичної системи. 

Можливо, цим мала б займатися спеціальна комісія, котра складалася б із правників, політологів, істориків, аналітиків, військових і представників спецслужб. А проект має бути схвалений на референдумі всім ізраїльським народом. Оскільки нинішня система застаріла і підлягає терміновій трансформації. Те, якою вона має стати, — звісно, предмет загальнонаціональної дискусії. 

Ізраїльтяни прагнуть змін, і це засвідчив стрімкий злет на політичній арені блоку «Кахоль Лаван». Але чи готові самі еліти до зміни політичної системи, зважаючи на реальність того, що постійне хитке становище прем'єра в умовах гібридної війни арабів з ізраїльтянами загрожує державності Ізраїлю? 

Як підкреслив ізраїльський аналітик Моран Азулай: «Вражаючий результат для нової партії (відразу 35 мандатів) не досяг головного, чого прагнули в «Кахоль Лаван». Амбіційний проект щодо зміщення Нетаньягу не тільки не спрацював, а й зміцнив лідера «Лікуду», породивши найбільш ультраортодоксальну коаліцію, перекресливши надії тих, хто намагався повірити Ганцу. Ганц спочатку націлював свою стратегію на створення Бібі-2 і «Лікуду-2», але альтернативою ні того, ні іншого він не став. Він став альтернативою «Аводі» і «МЕРЕЦ». 

Бені Ганцу не вдалося переписати історію сіонізму в Ізраїлі. І коли Ганц називає це «перемогою», то, якщо, попри всі зусилля та обіцянки, він усе ж не зможе посісти омріяне крісло прем'єра-міністра, це буде нічим іншим як «пірровою перемогою».