Єгипетський шпагат. Як відірвати фельдмаршала Аль-Сісі від впливу Росії

Щороку Сполучені Штати передають Єгипту допомоги на понад мільярд доларів. Ціна не дуже висока, якщо враховувати геополітичні дивіденди отримані Америкою та Ізраїлем. Власне це є ціною ізраїльсько-єгипетського  довготривалого миру.

Можна багато говорити про нинішнього очільника Єгипту – фельдмаршала Абделя-Фаттаха Аль-Сісі, однак те, що йому вдалося протриматися у владі два президентських терміни вказує, що він спромігся авторитарними методами утримувати єгипетське суспільство у відносній покорі та лояльності до чинного режиму.

Колишній головнокомандувач армії перебуває при владі з того часу, як він допоміг у 2013 році усунути лідера ісламського руху «Брати-мусульмани» президента Мохаммеда Мурсі, на тлі масових протестів проти його правління.

Однак плани Аль-Сісі балотуватися на третій президентський термін, про які він нещодавно заявив, здатні кардинальним чином змінити відносну стабільність його влади, яку, значною мірою можна визначити, як більш авторитарну, ніж за часів його попередника генерала Хосні Мубарака. 

Тепер в Єгипті вже відбуваються протести проти правління самого Аль-Сісі, які пройшли у найбільших містах країни, під час яких вже було затримано більше, ніж 400 осіб. Переважно молоді.

Вибори президента, які можна назвати виборами  Абделя-Фаттаха Аль-Сісі для Єгипту, заплановані на грудень. І можна не сумніватися, що існують усі передумови, щоб єгипетський лідер вийшов на них «переможцем».

Прихильник тоталітарної Росії, він захоплюється Путіним, хоча формально Каїр і досі залишається одним з союзників Вашингтону на Близькому Сході. Цей геополітичний парадокс можна пояснити тим, що американці розуміють, що переведення Єгипту повністю в табір впливів Москви загрожує стабільності та миру в  близькосхідному регіоні.

Наразі дружба Каїру з Москвою завжди була специфічною. Так варто пригадати, що у 1972 році Єгипет вислав радянських військових радників. Після чого, у 1976 році, денонсував договір про дружбу з Радянським Союзом, а після підписання мирних угод з Ізраїлем, відносини Єгипту і СРСР було розірвано, й вони до 1984 року не відновлювалися. 

А коли в 1979 році Кемп-Девідський мирний договір формально завершив 30-річний стан війни між Ізраїлем та Єгиптом, це стало проривом у стабілізації ситуації на Близькому Сході, адже Єгипет був тоді визнаним лідером арабського світу.

Єгипет був потрібен США як очевидний близькосхідний посередник, який міг би стримувати антиізраїльських терористів, нормалізувати відносини з Ізраїлем та тісно співпрацювати, щоб протистояти регіональним викликам, а в більш глобальному масштабі, також і впливам у регіоні Радянського Союзу.

Нормалізація позиції Єгипту та встановлення ним миру з Ізраїлем, безумовно, було дуже позитивним рішенням з боку Каїру. Відтоді єгиптяни надавали підтримку Сполученим Штатам в допомозі моджахедам в Афганістані, під час вторгнення туди військ СРСР, та в Іраку в  операції «Буря в пустелі».

Й через 44 роки після Кемп-Девіда Єгипет міг би залишатися корисним для Америки, якби не змінилася ситуація всередині країни та не відбулися зміни в точці зору зовнішньополітичної орієнтації Каїра.

Хоча з 1990-х років роль Єгипту для США зменшилася. СРСР розпався,  а Каїр демонстрував певну амбівалентність у своїх відносинах з Іраном. Він не брав участі в операціях США в Іраку та Афганістані після початку століття, він був на неправильному боці під час громадянської війни в Сирії та втратив значну частину своєї колишньої ваги як ключовий дипломатичний агент в арабському світі.

А в останній період, здається, що ОАЕ та Саудівська Аравія більше залучені до конфліктів, які просто за законами географії ближчі до геополітичних інтересів Єгипту, наприклад, у Судані чи Лівії.

Одночасно єгиптяни дозволили Російській Федерації  використовувати свій повітряний простір для продовження своєї злочинної воєнної діяльності у Сирії та використовувати цю країну як опорну базу для дестабілізаційних операцій Москви по всій Африці.

Крім того, Єгипет має тісні зв’язки як з Росією, так і з Китаєм. Якби Єгипет став більш ідеологічно синхронізованим партнером ліберального світового порядку, він, ймовірно, міг би відновити втрачений вплив і статус в близькосхідному регіоні, та використати це для просування спільних позитивних цілей.

Біда тільки в тому, що якщо в Єгипті нині провести вільні та демократичні вибори, то прогнозовано до влади може прийти політик-ісламіст на кшталт Мохаммеда Мурсі. І тоді все знову потрібно буде починати з початку. Таким чином єгиптяни опинилися в замкнутому колі – демократизувати країну конче необхідно, однак якщо це відбудеться, владу отримають прихильники мусульманських радикалів.

Хоча термін президентських повноважень Аль-Сісі має закінчитися лише у квітні 2024 року, рішення про дострокові вибори було прийнято, щоб провести його переобрання до того, як влада піде на непопулярні реформи. Як очікується, на наступний рік серед болючих для населення змін, запланована девальвація єгипетського фунта. Що різко знизить купівельну спроможність для пересічних громадян цієї країни.

Залишаючись формально союзником Сполучених Штатів, єгипетський президент постійно тяжіє до Росії та Путіна. Як ще в серпні повідомляла впливова американська газета The Wall Street Journal, посилаючись на  американських та єгипетських чиновників, під тиском Вашингтона Каїр відмовився від планів відправити ракети до Росії. Проте одночасно він протистоїть запитам високопоставлених лідерів США надіслати зброю в Україну.

Позиція президента Єгипту щодо російсько-української війни сама по собі вже багато про що говорить, але американці не можуть відмовитися від партнерських стосунків з Каїром, адже тоді рушиться вся політична структура стримувань і політичних противаг вибудувана ними за десятиліття на Близькому Сході. Та й сам Єгипет, не дивлячись на свою прихильність до Кремля, проголосував в ООН за засудження Росії та вимогу повного виведення її військ з України.

Сьогодні фельдмаршал Абдель-Фаттах Аль-Сісі  намагається уникати прив’язки до США чи Росії, отримуючи вигоди від обох. Та американці мають розглядати допомогу Єгипту ще й в світлі демографічної стабільності на Близькому Сході. Оскільки на сьогодні чисельність населення Єгипту становить майже 110 мільйонів.

Стабільність в Єгипті важлива незалежно від того, чи Аль-Сісі  знову стане президентом, чи його відсторонить від влади не задоволена його політикою група молодих офіцерів.  Все одно ця держава залишатиметься наріжним каменем політики Близького Сходу і головним гравцем в африканській політиці.

Країна критично перенаселена, хоча має величезні неосвоєні пустельні території. Колишній її президент Хосні Мубарак планував свого часу реалізувати програму освоєння  25 відсотків єгипетської території, але вона ніколи так і не була виконана.

США, як і країни Європи, мусять бути зацікавленні в тому, щоб населення Єгипту залишалося вдома. Адже воно – це потужна «демографічна бомба». Економічний колапс може змусити єгиптян емігрувати, як сирійців. Хоча один лише погляд на розміри Єгипту в порівнянні Сирією, чи іншими арабськими державами,  робить думку про таку міграцію жахливою.

Єгипет був і є важливою державою для Америки та Європи на Близькому Сході, однак те, що під час правління Аль-Сісі  він ніяк не може визначитися з тим, на чиєму боці він хоче бути, робить стосунки Заходу з Каїром непередбачуваними.

І ось тут фельдмаршалу варто було б пригадати досвід його попередників на президентській посаді. Адже в минулі часи Єгипет спочатку орієнтувався і залежав від СРСР, поки в Каїрі не зрозуміли, що підтримують коня, який програє перегони.

Колишній Радянський Союз був постійним постачальником зброї Єгипту для воєн проти Ізраїлю. США вдалося з цим покінчити виділяючи допомогу щороку Каїру в мільйон доларів. Американці надають допомогу єгиптянам, оскільки вони є стратегічно значущою країною, яка контролює Суецький канал і має життєво важливі порти, як у Середземному, так і в Червоному морях. Хоча Єгипет не багатий на нафту, він є найбільшою країною в арабському світі.

Єгипет потрібно відірвати від впливів Росії. Тому для того, щоб єгипетське керівництво перестало сидіти відразу на двох стільцях, необхідно дати йому пропозицію, від якої воно не змогло б відмовитися. А саме повернутися до ідеї часів Хосні Мубарака про програму освоєння 25 відсотків пустельних земель.

Зрозуміло, що Єгипет сам з цим впоратися не зможе. Але за допомогою інвестицій із Заходу для програми зрошення пустелі, проведення туди каналів з водою, як планувалося раніше, і залучення відповідних технологій з Ізраїлю, це можливо. Дрейф Каїру в бік Москви потрібно припиняти.