Кінець епохи стратегічного терпіння

Президент США Дональд Трамп оголосив Північну Корею «державою-спонсором тероризму». 

Це — символічний крок, однак після нього адміністрація має право накладати практично будь-які санкції, які вважатиме за доцільні, на уряд північнокорейського диктатора Кім Чен Ина. Крім КНДР, до цього списку держав-ізгоїв потрапили Іран, Сирія та Судан. 

У рамках зазначеної кампанії «максимального тиску» на Пхеньян, як заявив президент Трамп, міністерство фінансів США буде впроваджувати нові санкції стосовно Північної Кореї та «пов'язаних осіб». Вони стануть частиною наростаючих зусиль, спрямованих на позбавлення КНДР коштів для її ядерних і ракетних програм та забезпечення міжнародної ізоляції північнокорейського режиму. 

Повторне зарахування Північної Кореї до спонсорів тероризму відбулося через тиждень після того, як Дональд Трамп повернувся з 12-денної поїздки по Східній Азії. Під час зазначеного турне ядерні амбіції Пхеньяну були наріжним каменем обговорення ситуації в регіоні. 

Південна Корея і Японія схвалили цей крок президента США Дональда Трампа, заявивши, що він покликаний ізолювати пхеньянський режим. Як підкреслив прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе, «я вітаю і підтримую це рішення, оскільки воно підвищує тиск на Північну Корею». 

Тим часом Пекін насторожено поставився до заяви Трампа. Так, представник міністерства закордонних справ Китаю Лу Канг заявив, що Китай узяв до відома інформацію про рішення США. «Нині ситуація на Корейському півострові складна й чутлива, — сказав він. — Ми, як і раніше, сподіваємося, що всі зацікавлені сторони зможуть зробити більше, аби полегшити ситуацію й повернутися на правильний шлях переговорів, діалогу та консультацій щодо врегулювання ядерної проблеми півострова». 

Варто звернути увагу на те, що незадовго до цього КНР офіційно висувала пропозицію «подвійного призупинення» у відносинах із КНДР, яку вона вважає найкращим варіантом розв'язання конфлікту. Так, прес-секретар МЗС Китаю Ген Шуан зазначив, що лише шляхом переговорів, які стосуються проблем законної безпеки всіх сторін, можна досягти мирного рішення. Ідеться про те, що в обмін на припинення Пхеньяном ядерної програми Захід призупиняє санкції щодо Північної Кореї.

Як наголосив Ген Шуан, «це не тільки послабить нинішню напружену ситуацію, а й може вирішити для всіх сторін першочергові проблеми безпеки. А також забезпечить можливість і створить умови для відновлення переговорів та пошуку точки прориву вирішення проблеми. «Подвійне призупинення» — є лише першим кроком, а не кінцевою точкою». 

Попри те, що ідея «подвійного призупинення» теоретично виглядає досить привабливо, у Вашингтоні добре вивчили Кім Чен Ина і розуміють, що воно не здатне зупинити ядерну програму Північної Кореї і може лише загальмувати вирішення північнокорейської проблеми. Дозволивши Пхеньяну перепочити від тиску з боку Заходу, перш ніж КНДР спровокує черговий виток напруженості на Корейському півострові. 

Як наголосив державний секретар США Рекс Тіллерсон, «кампанія мирного тиску» працює, і цей крок є важливим доповненням. А віце-президент Майк Пенс додав, що «епоха стратегічного терпіння закінчилася». 

Однак, враховуючи затятість Кіма ІІІ і приховану допомогу його режимові з боку Росії, можна спрогнозувати, що ініціатива президента Трампа здатна викликати новий раунд «гри курків» між Вашингтоном і Пхеньяном. 

Кім Чен Ина не влаштовує перспектива без'ядерного статусу Корейського півострова, і зростання тиску на нього загрожує реакцією, протилежною очікуваній. Він може зреагувати кількома способами, у тому числі й відновленням ракетних або ядерних випробувань. 

Крім того, цей крок здатен підірвати зусилля президента Трампа, спрямовані на досягнення більшої китайської солідарності у чиненні тиску на Північну Корею для припинення її ядерних випробувань та запусків балістичних ракет.

У кожному разі, він не відкриває шлях до діалогу між США і Північною Кореєю, на якому наполягає союзник «номер один» КНДР Китай. До того ж це рішення зриває першу реальну можливість прямих контактів між урядами двох країн. 

Втім, не Вашингтон спровокував цю патову ситуацію. Адже Білий дім не міг заплющувати очі на постійні ядерні демарші Пхеньяна. Цим він ще більше заохочував би Кім Чен Ина нарощувати агресивність. 

На жаль, принаймні поки що, позитивні сценарії у протистоянні Північної Кореї та США не проглядаються. Небезпечна гра балансування на межі ескалації триватиме, і жодна зі сторін не володіє в ній очевидними перевагами.

Хоч би якою загрозливою була риторика з обох боків, Північна Корея не має наміру відмовлятися від своєї програми ядерних озброєнь. Тому це рішення президента Трампа є важливим кроком у зусиллях американців максимально застосовувати дипломатичний і фінансовий тиск на Кім Чен Ина. 

Якщо порівняти санкції, прийняті щодо КНДР, і ті, які застосовані до Російської Федерації, то їх вочевидь замало, аби Пхеньян і Москва відступили. А Захід, з різних причин, не бажає доводити ці санкції до критичного рівня.

Тим часом у Кремлі зацікавлені, щоби США втягнулися у військово-дипломатичне протистояння з Північною Кореєю. Москва й далі підкидатиме американцям «північнокорейську карту», сподіваючись, що на якомусь із етапів протистояння їм забракне терпіння спокійно спостерігати за провокаціями Пхеньяну, і вони вдарять першими.

Затяжна війна між КНДР і США дала б можливість Росії відмовитися від сирійської авантюри як чинника відвернення уваги від її вторгнення на територію України, переключивши всю увагу світу на Корейський півострів, і розпочати новий етап своєї «української кампанії». 

Очевидно, що посилення санкцій проти Північної Кореї мало б поєднуватися з виробленням нової послідовної стратегічної політики Америки щодо КНДР. Якщо ж цього не зробити, то «війна тиску» й далі зводитиметься до серій взаємних залякувань та небезпечних експромтів, які є абсолютно неефективними, тоді як Пхеньян не перестає нарощувати свої ядерні можливості. 

Поглиблення вербального протистояння між президентом Дональдом Трампом і Кім Чен Ином здатне тільки посилити параною північнокорейського диктатора і водночас знизити шанси на діалог між двома країнами. 

Північнокорейська проблема не має швидких і простих рішень. Спрощено її вирішення може зводитися до того, що або США і світ мають визнати ядерну Північну Корею, або її подальша доля має вирішуватися під час таємних переговорів між Америкою, Китаєм та Росією. Третє рішення — це війна. І будь-який із цих варіантів влаштовує Москву. 

КНДР не має грошей, не здатна виробляти вдосталь харчових продуктів, не спроможна нагодувати своїх дітей, — але при цьому живиться своїми гіперболізованими військовими амбіціями. Пхеньян спонсорує тероризм не тільки таємним передаванням ядерних технологій до держав-ізгоїв типу Ірану, а й постійним намаганням перейти «червону лінію», за якою чітко простежується масове розповсюдження цих технологій по світу. 

Тим часом рішення президента Трампа можна розглядати як роботу над допущеними свого часу геополітичними помилками та намаганням їх виправити. Хоча навряд чи воно дає його адміністрації потужні важелі для примушування КНДР до проведення ядерних переговорів. 

У 1988 р., після того, як агенти Пхеньяну 1987-го підірвали бомбу на південнокорейському пасажирському літаку, Північну Корею вже було внесено до американського списку держав-спонсорів тероризму. Тоді загинуло 115 людей. Рішення президента Джорджа Буша-молодшого виключити КНДР у 2008 р. з цього списку виявилося передчасним. 

Пхеньян погодився на денуклеаризацію, заявивши, що змінює курс і готовий відмовитися від своєї ядерної програми в обмін на отримання міжнародної допомоги, а пізніше знехтував цими домовленостями. 

Останніми місяцями КНДР тероризує своїх сусідів — Японію і Південну Корею — та світ, запускаючи міжконтинентальні балістичні ракети й випробовуючи ядерні пристрої, тому повернення Пхеньяну до списку держав-спонсорів тероризму можна вважати перемогою американської дипломатії. 

США міцно стоять на своїх позиціях необхідності ядерного нерозповсюдження, мета якого — не дозволити повергнути світ у «темну епоху» безконтрольного поширення нуклеарної зброї. 

Питання в тому, як поведеться у цьому випадку Пекін. Від самого початку Північна Корея була для Китаю буфером проти західних союзницьких військ. І ядерна зброя Кім Чен Ина не спрямована на Китай. 

Якщо ж Пекін дозволить руйнувати північнокорейський режим, а збройні сили інших країн почнуть рухатися у напрямку річки Ялуцзян, що на кордоні між КНДР і Китаєм, — то він автоматично втрачає цю свою стратегічну перевагу. 

Попередні американські президенти намагалися знаходити дипломатичні рішення, проте ні вони, ні санкції не дали бажаного результату, коли маєш справу із Пхеньяном. Ще менша можливість — домовитися з неадекватним Кім Чен Ином. Але зараз головне — діяти дуже філігранно, аби рішення щодо Північної Кореї не спричинили ядерної катастрофи.