Куди веде «олімпійське» зближення Південної і Північної Корей?

А недавній візит до Сеулу сестри північнокорейського лідера Кім Чен Ина – Кім Йо Чжон, яка передала південнокорейському президенту Мун Чже Іну особисте послання свого брата відвідати КНДР, здатен відкрити нову сторінку у відносинах цих держав.

Кім Йо Чжон стала першим членом правлячої династії Півночі, яка відвідала Південь після закінчення війни. Схоже на те, що Кім Чен Ин вирішив використати Олімпіаду, як унікальний шанс для імітування південнокорейською політичною принцесою ролі міжкорейського примирювача.

В реальності ж візит Кім Йо Чжон до Південної Кореї є спробою Пхеньяну використати певні розбіжності між Вашингтоном і Сеулом, що відрізняються в підходах, в який найкращий спосіб спонукати КНДР позбутися ядерної зброї. І пропагандистською відповіддю диктатора, котра спрямована на протидію заявам США з приводу ядерного божевілля Кім Чен Ина.

Міжнародний дебют Кім Йо Чжон виявився досить вдалим, і тому не можна виключати, що у подальшому Пхеньян намагатиметься використовувати її у якості «Троянського коня примирення» там, де північнокорейська дипломатія до того виявилася безсилою.

Але хоча сім’я Кімів є гросмейстером маскування, доброчесна північнокорейська принцеса не здатна перекрити усі ті злочини і кричуще порушення прав людини, які її родина нанесла за майже сімдесят років безроздільного панування над підкореним народом.

Можна припустити, що «мирні ініціативи» Кім Чен Ина і візит його сестри до Блакитного будинку є складовими дипломатичного перевороту, яким КНДР пробує змінити ситуацію на Корейському півострові на свою користь.

Тому президент Південної Кореї Мун Чже Ін, будучи досвідченим політиком, хоча і отримав офіційне запрошення відвідати Пхеньян найближчим часом, заявив, що ще занадто рано говорити, коли він зможе провести саміт з лідером КНДР Кім Чен Ином. На його думку, «Існує багато очікувань. Ми чекаємо, що продовження діалогу між Південною Кореєю і Північчю приведе до переговорів між США і Північною Кореєю і до денуклеаризації Північної Кореї».

Адже якщо б навіть і вдалося провести міжкорейську зустріч на найвищому рівні, то навряд чи можна сподіватися на довгоочікуване потепління, оскільки самі основи північнокорейського режиму залишатимуться без змін.

Втім, ініціатива КНДР дуже нагадує боротьбу за мир тоталітарного СРСР у часи Брежнєва. Коли Кремль поєднував свою агресивну політику по всьому світу з «мирними ініціативами», в реальність яких не вірив і сам.

Північнокорейська дипломатія, одягнувши на себе овечу шкуру», робить спробу використовувати слабкі місця і пробої своїх ворогів, які їй добре відомі. У Пхеньяні усвідомили, що якщо вони не відмовляться від своєї ядерної і ракетної програми, удар США по їх ядерних об’єктах може виявитися цілком реальним. А у разі початку війни, якщо КНДР і вдасться нанести певну шкоду союзникам американців, вона обов’язково буде переможена.

Тому тверда позиція американської адміністрації справили на оточення Кім Чен Ина отверезуюче  враження. І він почав маневрувати, уповільнюючи час можливої розплати, і одночасно намагаючись вбити клин між Сеулом і Вашингтоном.

План Пхеньяна полягає в тому, щоб покращити позірні стосунки з Південною Кореєю до такого рівня, аби та надала, як жест доброї волі, їм будь-яку допомогу. Що б означало припинення санкційного режиму з боку Сеулу.

Тому всі «дружні виверти» керівництва КНДР націлені на те, щоб відштовхнути Вашингтон подалі від свого південного союзника. Коли «нормалізація» стосунків з Північною Кореєю не знімає можливості реальної війни, а лише провокує скорочення зв’язків з США і створює ризики втратити американську ядерну парасольку та військові бази.

Але сподівання Півночі на те, що примирювальні ініціативи здатні зіпсувати політику «максимальногоу тиску» президента США Дональда Трампа, яка орієнтована на збільшення ізолюючих санкції щодо найбільш закритої країни в світі, не спрацьовують. Америка запровадила нові санкції проти КНДР через її ядерну і ракетну програму, котрі стосуються 27 компаній і 28 суден, що допомагають Північній Кореї ухилятися від санкцій.  І як заявив президент Трамп, це «найбільший в історії» пакет санкцій проти Пхеньяна.

Та за фасадом мирних підходів криється відтягування Кім Чен Ином часу, адже нові санкції почали впливати на Північну Корею. Північнокорейські робітники, які працювали на підприємствах Китаю заробляючи валюту для режиму, почали повертатися додому, підприємства, на яких вони працювали закриваються, а кумулятивний ефект від запровадження санкцій вже виражається в  негативних показниках економіки КНДР.

Однак і стратегія «примирення» Пхеньяну також почала працювати. Сеулу довелося відмовитися від ряду санкцій, щоб делегація Північної Кореї могла приїхати до Південної Кореї. А найважливіше, що Кім ІІІ спромігся отримати від Мун Чже Іна, це те, що відбулося відтермінування по часу проведення щорічних військових навчань, які Кім Чен Ин бачить, як репетицію для можливого вторгнення. Тепер вони мають відбутися після закінчення Олімпійських і Параолімпійських ігор.

Тому пропозиція саміту в Пхеньяні, є кімовою багатоходівкою, де він націлений на досягнення своїх нових цілей, котрі, на перший погляд, можуть бути не зовсім очевидними.

Хоча потрібно зазначити, що концепція Дональда Трампа «Америка понад усе», не є затишною і для південних корейців. Для того, щоб альянс США та Південної Кореї дійсно працював, Сеул повинен вірити двом речам: він може розраховувати на США, що вони захистять його у випадку війни з КНДР, якої не можна буде уникнути, і що Америка не почне війну на півострові, не узгодивши її початок з південнокорейським керівництвом.

Втім, свобода дій президента Південної Кореї має обмеження. Не залежно від лівацьких ідеологічних переконань  Мун Чже Іна, під час існуючої нестабільної ситуації в регіоні, стратегічний альянс з США має життєво важливе значення для безпеки його країни. Тому він не може не прислухатися до того, що говорить президент Трамп, а тим паче кинути виклик Вашингтону.

Це означає, що Південна Корея не може перезапустити будь-яке економічне співробітництво з КНДР, оскільки такі дії розглядалися б, як порушення режиму санкцій.

Логіка північнокорейців є зрозумілою. Якщо такий візит відбудеться, то якщо він навіть не піде далі від обміну широких посмішок, то і це дратуватиме американців. А якщо КНДР отримає якусь матеріальну допомогу від Південної Кореї, то це різко загострить відносини між союзниками. Саме цього хочуть північні корейці.

Але в політиці КНДР це нічого не змінить. Режим Кім Чен Ина має намір закінчити свою ядерну і ракетну програму, а це означатиме, що американські міста стають потенційно вразливими від північнокорейської ядерної зброї.

Очевидно, що США не збираються миритися з такою ситуацією і тому, після олімпійської паузи напруженість навколо агресивної політики Північної Кореї, скоріш за все, повернеться до свого колишнього рівня.

Адже орган ЦК Трудової партії Кореї північнокорейська газета «Нодон Сінмун» і не приховує справжніх намірів Пхеньяну: «Наші ядерні стримуючі сили є потужним мечем, котрий захищає не тільки Корейський півострів, але і забезпечує мир та безпеку в Північно-Східній Азії. Наші ядерні збройні сили не є предметом політичних або економічних угод. Цілі Сполучених Штатів, які намагаються знищити нашу республіку, не змінилася, і це показує, що ми повинні продовжувати шлях зміцнення ядерного потенціалу».

Якщо Пхеньян не готовий до переговорів про відмову від своєї ядерної зброї, то на північнокорейський режим можуть чекати нелегкі часи. Але не виключено, що Кім Чен Ину американці можуть дати останній шанс. Так за деякою інформацією, представники адміністрації Трампа після внутрішніх консультацій в останній час, змінили свій тактичний підхід до Північної Кореї. Що може стати сигналом про проведення переговорів з Пхеньяном без наполягання про його попереднє зобов’язання щодо денуклеаризації до їх початку.

Але, як заявив у своєму інтерв’ю телеканалу CBS News держсекретар США Рекс Тіллерсон, відповідаючи на запитання щодо Північної Кореї: «Ми будемо продовжувати кампанію тиску, і ми будемо збільшувати цей тиск. І ми робитимемо це кожен місяць. Ми не використовуємо моркву, щоб переконати їх щодо переговорів. Ми використовуємо великі палиці. І це саме те, що вони повинні зрозуміти. Ця кампанія тиску на Північну Корею, урізає її потоки доходів. Це урізає її військові програми.

Я збираюся використовувати весь час, відведений мені для дипломатичних зусиль, до того, як впаде перша бомба. Моя робота полягає в тому, щоб ніколи не мати причини для скидання першої бомби. І ми не знаємо точно, скільки часу на це відпущено».

Коли розглядати ситуацію в історичному ракурсі, якщо ядерні удари американців по японським містам спонукали Японію в 1945 році до швидшої капітуляції, то сьогодні попереджувальний ядерний удар по Північній Кореї здатен спровокувати ланцюгову реакцію у світі.

У такому разі, Росія і Китай, не говорячи вже про Пакистан і Індію ті інші країни, враховуючи подібний прецедент, можуть вирішити, на свій страх і ризик, використовувати вогневу могутність ядерної зброї, провокуючи ядерний Армагеддон.

Таким чином ідея обмежених ядерних ударів виглядає неприйнятною. Адже випустивши одного разу «ядерного джина» із пляшки, неможливо буде його туди знову загнати.

Коли ж розглядати можливість потужних неядерних ударів по КНДР, то відповідь Північної Кореї забере життя мільйонів людей в Сеулі. Але якщо режим Кім Чен Ина відразу не впаде, то Росія і Китай візьмуть участь в довгій і виснажливій проксі-війні, щоб не мати союзника США біля своїх воріт.

Іншою можливістю виходу з цієї ситуації є те, що в Пекіні, побачивши, що війна між КНДР і США стає неминучою, а це дестабілізує і Китай, вирішать діяти превентивно і окупують Північну Корею. У такому разі північнокорейці не чинитимуть великого спротиву своїм союзникам, а Китай встановить там маріонетковий уряд, який діятиме менш виклично і агресивно.

Династія Кімів завжди дивилася на Південну Корею, як на свою тимчасово втрачену територію. Тому не виключено, що Кім Чен Ин хоче добитися того, чого не вдалося його діду і батьку – об’єднати всі корейські землі під комуністичним правлінням. Саме на це націлене нагнітання ракетно-ядерної істерії Пхеньяну, який постійно тестує США і їхніх союзників на те, як далеко йому дозволять просунутися по цьому напрямку.

Тому будь-які сигнали від КНДР, що вони готові почати переговори з США потрібно розглядати саме в такому ракурсі.

Бо хоча після зустрічі між президентом Південної Кореї Мун Чже Іном та представником Північної Кореї, генералом Кім Йонг Чолом у прес-службі президента Південної Кореї заявили, що КНДР «готова до переговорів» з США, реальна денуклеаризація в даний час є неможливою для Кім Чен Ина. Але він враховує сумний для себе досвід Саддама Хусейна і намагається вийти з-під удару.

Проте очевидні дві речі. По-перше, терпіння президента Трампа щодо Північної Кореї закінчується. По-друге, якщо навіть обидві сторони дійсно сядуть за стіл переговорів, то на їх позитивний результат сподівань, як і раніше, залишається досить мало.

А головне, як йдеться в заяві Білого дому, будь-які переговори з Північною Кореєю повинні привести до припинення ядерної програми Пхеньяну. Адміністрація президента Дональда Трампа підтвердила свою прихильність до без’ядерної КНДР, наголошуючи на тому, що «денуклеаризация повинна бути результатом будь-якого діалогу з Північною Кореєю».