Навіщо Зеленському Кравчук і Фокін?

Кадрова політика Банкової весь час виглядала досить дивно. Але висунення на переговори в Мінській Трьохсторонній контактній групі (ТКГ) «аксакалів комуністичних часів» Леоніда Кравчука і Вітольда Фокіна, викликає куди більше ніж подив.

Адже і Кравчук, і Фокін були не просто на керівних посадах, в так званій, УРСР. Попасти на такі високі пости могли тільки особи, котрі входили до вищої номенклатури Радянського Союзу, як тоді для прикриття називали радянську імперську шовіністичну Росію.

Іншими словами, ці дві одіозні персони були довіреними представниками Москви на окупованій нею українській території.

Якщо цим призначенням Зеленський намагався продемонструвати своєму потенційному електорату повагу до «стабільних» радянських часів напередодні місцевих виборів, то бажаного результату він всерівно не доб’ється.

Оскільки проросійськи налаштований електорат в Україні не є таким вже численним, і він вже давно зробив свій вибір на користь орієнтованих на Кремль партій, що якимось  дивним чином діють в Україні під час російсько-української війни, яка триває вже сьомий рік.

Але коли Вітольд Фокін, що є заступником керівника української делегації в Мінській Трьохсторонній контактній групі, в недавньому інтерв’ю озвучує тези, які, як запевняють в Офісі президента України не відображають офіційної позиції українських властей, то як це взагалі може бути.

Оскільки, в такому разі, Фокін мусить мати якісь таємні повноваження, про які українське суспільство взагалі не проінформовано, або ж він свідомо навмисне озвучує те, що наперед зрозуміло буде викликати несприйняття в українському політикумі.

Хоча тут може бути й третє пояснення, коли таким чином на міжнародну арену висуваються переговорники дуже солідного віку, то після того, як вони не зможуть домовитися, завжди можна буде сказати, що ті не «тягнуть» з чисто фізичних причин, а всі політичні прорахунки швидко списати на цих «людей з минулого».

Складається враження, що якби перший секретар КПУ Володимир Щербицький дотягнув до нашого часу, то Зеленський і його міг би послати на переговори до Мінську. Адже головне не результат, а особи, які викликають у нього повну довіру.

Власне це не вперше, коли у Зеленського намагаються не займати жодної конкретної позиції, саме на цьому йому вдалося виграти президентські і парламентські вибори.

Щось подібне його політична команда може спробувати повторити і на місцевих виборах. Бо коли він займе будь-яку позицію, то дуже швидко почне втрачати підтримку тих, хто голосував за нього.

Звідси і нечіткість позиції, спроби «політичну розмитість» видавати за «державну мудрість», яка зрозуміла далеко не всім. Що є нічим іншим, як неприкритим намаганням одночасно всидіти на кількох стільцях.

Можливо – це «надсекретна тактика», котра очевидна лише «посвяченим», а інших мусить вводити в оману, оскільки це є вище їхнього розуміння поточної ситуації в Україні?

Хоча можемо говорити і про інший варіант. Банкова тестує суспільство, вкидаючи якісь непопулярні у народу тези для того, щоб протестувати настрої електорату.

Якщо вони не пройдуть це тестування, то завжди можна сказати, що це власна думка того, хто висував ці ідеї і вона не відбиває офіційної позиції, це вирвано з контексту, чи що речник просто пожартував, а ви чомусь сприйняли це серйозно.

Якщо ж Вітольда Фокіна свідомо вибрали для ролі переговорника, для того, щоб використати його в якості «Фунта», то намагаючись робити вигляд, що він грає в якусь свою «власну гру», він просто перетворюється на статиста.

Який дуже вдячний діючій в Україні владі за те, що чи не востаннє йому наданий шанс  виступити в ролі публічної людини, котра нібито наділена політичними  повноваженнями щось там конкретно вирішувати.