Новий близькосхідний вузол

Близькосхідний гордіїв вузол доповнився ще однією проблемою. 

Як інформує агентство Reuters, Йорданія заявила, що Ізраїль попросив провести консультації щодо спеціальної угоди про землю, про яку йдеться у мирному договорі. Раніше король Йорданії Абдалла II повідомив, що його країна виходить із цієї частини мирного договору, припиняючи застосування додатків до нього, які дозволяють ізраїльським фермерам використовувати йорданську землю. 

Йорданія вже довела до відома ізраїльтян, що має намір повернути дві ділянки території, котрі залишилися у приватній власності Ізраїлю відповідно до мирного договору, якого було досягнуто в листопаді 1994 р. між батьком Абдалла II королем Хусейном та тодішнім прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабіном.

У рамках угоди Ізраїль орендував близько 405 гектарів сільськогосподарських угідь у південному секторі свого кордону з Йорданією під назвою Аль-Гумар, а також земельну ділянку в районі Аль-Бакура, що неподалік злиття річок Йордан і Ярмук.

Ці території — багаті на воду сільськогосподарські угіддя, що обробляються ізраїльськими фермерами, — у 1994 р., згідно з мирним договором між Ізраїлем та Йорданією, були закріплені за Амманом. Проте, оскільки раніше їх уже використовували єврейські поселенці, Ізраїль отримав право на їх безплатну оренду. Продовження оренди автоматичне, але раз на 12 місяців можна скасувати цей автоматичний договір. І поки що незрозуміло, як і коли ці землі можуть бути передані у власність Йорданії, адже вони перебувають під контролем Ізраїлю безперервно з самого 1948 року.

Можна спрогнозувати, що цей крок йорданського короля здатен спровокувати розвал усього регіонального порядку на Близькому Сході, сформованого за підсумками арабо-ізраїльських воєн, коли Йорданія і Єгипет були тими двома країнами, які підписали мирний договір з Ізраїлем. 

Варто звернути увагу на той факт, що ця заява прозвучала незадовго до обстрілів ХАМАСом із сектора Газа території Ізраїлю та відповіді ізраїльтян палестинським терористам. Тому не можна виключати існування таємних домовленостей між деякими країнами, котрі полягають у тому, що треба вивести ситуацію у протистоянні арабів та ізраїльтян із крихкого стану рівноваги і цим створити для Ізраїлю додаткові проблеми. 

Також звернемо увагу на те, що обидві ділянки, які хоче отримати Йорданія, територіально розміщуються на ізраїльському боці річки Йордан. 

Очевидно, прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу спробує домовитися з йорданцями про продовження оренди, але якщо король Абдалла II виявить упертість і оренду не поновлять, то Йорданія навряд чи буде готова воювати з Ізраїлем за ці території. Навіть якби якісь закулісні стратеги вирішили підштовхнути арабів на одночасний наступ на Ізраїль із боку Йорданії, сектору Газа і сирійської частини Голанських висот. 

Адже війна Судного дня 1973 р. мала навчити арабів, що вирішити палестинське питання можна тільки дипломатичними методами за столом переговорів. А ще одна спроба військовим шляхом примусити ізраїльтян піти на неможливі для них поступки призведе лише до втрати арабами нових територій. 

Тому, якщо йорданці й надалі демонструватимуть свою непоступливість, ізраїльський прем'єр Нетаньягу, швидше за все, заявить, що безпека Ізраїлю і єврейського народу є найголовнішим пріоритетом і буде підтримуватися за будь-яку ціну. А на територію Аль-Бакур і Аль-Гумар прийдуть ізраїльські солдати, які продемонструють готовність Ізраїльської держави захищати ці ділянки землі.

В Аммані чомусь на враховують, що Йорданія не має достатньої економічної потуги чи військової сили, аби її уряд стабільно існував без поєднання підтримки США та Ізраїлю. І якщо Йорданія зайде занадто далеко у своїх територіальних бажаннях, то це може підштовхнути президента США Дональда Трампа до перегляду відносин із цією країною.

У Вашингтоні навряд чи погодяться з тим, щоб ця йорданська «земельна ініціатива» зруйнувала мирний договір 1994 р., змінивши цим розстановку сил на Близькому Сході. Оскільки, починаючи самочинно змінювати фрагменти цього договору, Йорданія свідомо порушує його цілісність і легітимність. Це свідчить про зростання напруженості у відносинах між Ізраїлем та Йорданією, яка таким чином демонструє свою незгоду з підходами ізраїльтян до палестинського питання.

Намагаючись здобути підтримку двох мільйонів палестинських біженців, запустивши «земельну ініціативу», йорданський король дуже ризикує спровокувати ситуацію, коли буде вибито один із блоків з підмурівку стабільності. А роблячи непрораховані наперед кроки, дуже легко створити обставини, що підштовхнуть розвиток подій за сирійським або ліванським сценарієм. 

Невивчені уроки історії можуть дорого коштувати йорданцям, особливо якщо вони забули, як у 1970 р. Ізраїль, на прохання тодішнього президента Річарда Ніксона, зірвав сирійське вторгнення в Йорданію і врятував цим уряд короля Хусейна. Тоді палестинцям вдалося перетворити північ Йорданії на подобу своєї держави з власними інститутами влади, а табори біженців — на справжні військові об'єкти. 

Лідери палестинців заявляли, що «шлях на Єрусалим лежить через Амман», і закликали йорданську армію допомогти їм повалити владу короля Хусейна. Ситуацію в Йорданії наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років можна порівняти з наступними подіями в Лівані у першій половині 1970-х років. Але тоді король Хусейн зрозумів, до чого можуть призвести бажання палестинців, і вжив проти ОВП найжорсткіших заходів.

Сирія, яка хотіла скинути короля й не допустити «зачистки» палестинських таборів, уже встигла ввести танкові частини на йорданську територію. Але тут Хусейну дуже допоміг Ізраїль. Швидка концентрація частин ЦАХАЛ поблизу сирійського кордону миттєво остудила завзяття Дамаска, і він вивів із Йорданії своїх військових. 

Тоді Ізраїль врятував режим Хусейна від повного краху. І якби не було парасольки ізраїльської оборони, ісламістські терористи вже б давно перейшли до Йорданії. Також в Аммані чомусь не хочуть помізкувати над тим, хто ж прийде їм на допомогу, якщо справжня небезпека насунеться з боку Ірану. Тегеран не забариться використати спровокований конфлікт між йорданцями та ізраїльтянами, щоб, спираючись на палестинців, «ліванізувати» ситуацію в Йорданії. Тоді в Ізраїлі, засвоївши цю науку, подумають, якою буде наступна угода, котра може бути так само легко скасована. 

Тим більше що в самій Йорданії вже відбувалися протести не тільки із закликами повернути здані в оренду території, а й із вимогами до Амману скасувати весь мирний договір з Ізраїлем. І тут вимальовується причина цього «земельного демаршу» з боку короля Абдалла II. 

Адже у вересні голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас заявив, що команда президента Трампа запропонувала йому мирний план, оснований на формуванні палестинсько-йорданської конфедерації. За даними пан-арабського супутникового телеканалу Al Mayadeen, Аббас відповів, що погодиться на такий план лише у тому разі, якщо Ізраїль стане частиною запропонованої конфедерації. 

Відносини між Ізраїлем та Йорданією впродовж останніх кількох років випробовували статус Єрусалима та Храмової гори, відсутність прогресу в питаннях ізраїльсько-палестинських переговорів і, зокрема, стрілянина охоронця ізраїльського посольства в Аммані в одного з жителів Йорданії після того, як йорданець начебто намагався його вбити. 

Втім, Йорданія має право реалізовувати свої претензії, проте й Ізраїль теж має право — не забезпечувати безпеку для Хашимітського королівства і подивитися, що ж станеться після цього. 

Реальність така, що сьогодні увесь світ користується досягненнями Ізраїлю в галузі науки, медицини, техніки і технологій. Не кажучи вже про те, що зростає величезний розрив між ізраїльтянами та арабами в інноваціях, економічному розвитку і розробці збройних систем. 

Крім того, ізраїльтяни, отримавши назад тільки частину земель Давнього Ізраїлю, перетворених завойовниками на пустелю, спромоглися, інвестуючи туди гроші та піт, виробляти якісні сільськогосподарські продукти і, експортуючи їх, ще й заробляти на цьому гроші. З чим значна частина людей в сусідніх з ізраїльтянами арабських країнах аж ніяк не готова змиритися, і це може стати приводом до їх нового конфлікту з Ізраїлем. 

Арабські лідери використовують Ізраїль і релігію для того, щоб тримати населення зосередженим на ненависті до євреїв, відволікаючи його від нагальних поточних проблем у своїх країнах. Якби вони витратили стільки само енергії, зусиль та коштів на поліпшення віддачі від культивування своїх земель і підвищення рівня життя своїх народів, то арабський світ був би зовсім інакшим. 

Більшість проблем мусульманських держав, які оточують Ізраїль, є наслідком того, що вони не визнають права Ізраїлю на існування і бажають його знищення. І ця нездійсненна мрія стала рушійною силою всіх їхніх помислів, дій та поразок.