Осінь 2019 року може виявитися останньою для путінського режиму
Як у справжнього мафіозі, у Путіна не може бути виходу на пенсію
Путін хоче, щоб Сполучені Штати визнали Росію, як рівну собі, наддержаву. Задля цього він готовий не тільки перевернути світовий порядок, але й поставити саму Російську Федерацію на грань економічного краху і територіального розпаду.
Використовуючи давні імперські методи, котрі поєднують масовану кремлівську пропаганду і ядерне залякування, Путін, по суті, кинув рукавичку Америці, запрошуючи її взяти участь в новій гонці озброєнь, або, можливо, навіть капітулювати, погодившись з утвердженням нового світового порядку, «виліпленого» згідно з вимогами Росії.
На Заході ніяк не можуть усвідомити, коли Путін блефує, а коли говорить правду.
І це нерозуміння путінської дійсності випускниками престижного Гарварду, Кембриджу чи Оксфорду, цілком очевидне.
Звідки їм знати, що нова «чудодійна зброя» Путіна – це не що інше, як відомі йому ще з часів пітерських підворіть «понти».
Сам термін «взяти на понт» на кримінальному жаргоні з путінської молодості означає ніщо інше, як перебільшувати свої достоїнства, пустити пилюку в обличчя, діяти обманом, хитрощами, загрозами, створювати видимість чогось.
Путін тут весь. Управляючи доведеною до економічного краху державою, він веде себе виклично, демонструючи свою «зверхність».
Поведінка зарозумілої і чванливої людини, якнайбільше вписується в концепцію путінської імітації сили Росії, привертаючи до себе увагу зухвалими витівками і показом своєї готовності до безмежів’я.
При цьому Путін патологічно боїться втратити свою владу. Його перелякали величезні демонстрації на Болотній площі в 2012 році і останні масові протестні акції за чесні вибори, які пройшли в Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону та Брянську.
І російському диктатору в 2019 році просто нічим крити. Росіяни катастрофічно бідніють, за виключенням, звісно, олігархів.
Путіну потрібно запустити якесь інше політичне шоу, виконуючи трюк за трюком. Тепер ним стає утвердження права Росії на Арктику.
Щось на зразок радянського БАМу, будівництвом якого в часи Брежнєва намагалися мобілізувати росіян на трудові «подвиги».
Але «Російська Арктика», як би її не пропагувала Москва, має декілька істотних недоліків.
По-перше, Арктика зовсім не російська.
По-друге, Росія не має сучасних технологій для експлуатації багатств Арктики.
По-третє, вона не зможе ці технології отримати через накладені на неї санкції.
І якщо у Путіна думають, що шовіністична істерія типу – «Арктика ісконно русская земля» спрацює, то цього може й не статися.
Хоча, коли російський диктатор шукає причини показати «велич» Росії, Арктика для цього є чудовою можливістю.
Путіну потрібно, щоб російське населення відволікалося на що завгодно, відсуваючи цим на задній план внутрішні проблеми.
Але Путін працює не тільки на себе. Він є слугою олігархів. І поки вони вгодовані і щасливі, доки вони мають доступ до вивезених фінансових і майнових активів, прихованих за кордоном, доти Путін може почувати себе відносно спокійно.
Тому орієнтація на санкціонування справжніх роботодавців Путіна – олігархів і заморожування їхніх грошей і майна за закордоном – є найкращим способом критично послабити владу диктатора.
Ніхто не купує російські машини, літаки, комп’ютери, бо ця продукція не конкурентоздатна.
Єдине, що має Кремль, – це газ і нафта. І може так статися, що скоро російські енергоносії вже не будуть потрібні Європі у такій кількості.
Росії нічого запропонувати світові, тому замість цього вона створює проблеми.
Недарма головна міжнародна політика Путіна передбачає підтримку колег диктаторів і намагання підірвати демократію в інших державах.
Але, як у справжнього мафіозі, у Путіна не може бути виходу на пенсію. З втратою ним влади не тільки він, а й все його найближче оточення, стає дуже вразливим від волі наступника.
А переділ влади і сфер економічних впливів в Росії, можуть перетворити номенклатурну «путінську гвардію» на заручників нових політичних сил.
Тому, незважаючи на вік і не зовсім позитивні показники здоров’я, Путін просто буде змушений продовжувати далі свою «президентську діяльність».
Оскільки оточення його не відпустить, не бажаючи для себе створення проблем. Альтернативи Путіну в їхніх очах не існує, бо вони не хочуть втрачати все награбоване за два десятиліття перебування його на президентському Олімпі.
Путін боїться того, чого боїться кожен диктатор, – втрати влади. І найгірший його ворог – це демократія.
Задля силового придушення хоча б найменших її паростків, в Російській Федерації витрачається все більше і більше коштів на різке збільшення поліційних угрупувань. Перетворюючи розбудову силових структур на головну національну мету Росії.
Але це не зможе спасти репресивний режим Путіна. Все вказує на те, що в Росії почалися незворотні протестні процеси, які Москва вже не в змозі контролювати навіть силовими методами.
І якими б садистами не були «кремлівські старці», і як би вони не «пресували» політичну опозицію, отримуючи задоволення від насильства над російським народом, годинник часу їхнього перебування при владі розпочав зворотній відлік.
Наразі в Росії вже складається класична революційна ситуація. Верхи – не бажають щось змінювати, а низи – не хочуть так далі жити.
В подальшому цей конфлікт влади з суспільством буде тільки поглиблюватися. Режим не хоче йти на поступки, а більша частина росіян не бажає далі жити в умовах жорстокої путінської диктатури.
І якщо ситуація в Росії продовжуватиме загострюватися, осінь 2019 року може виявитися останньою для путінського режиму.