Путін добровільно пішов на політичне самогубство

Його репресивний режим переходить межу від небезпечного, якого треба боятися і утихомирювати, до подоби агресивного «звірятка» в клітці, яке відчайдушно кидається в різні сторони.

Та вже не знає і не розуміє, що й навіщо воно робить, і що в дійсності відбувається навколо нього.

Поведінка путінських спільників, їхні публічні телевізійні кривляння і політичні стрибки у різні боки варто вивчати для того, щоб зрозуміти, на що кремлівці наважаться далі.

Але поки це відбувається, випаровуються останні ознаки громадянського суспільства, а Росія переходить від стану «failed state» до стану «no state».

І це може бути остання стадія перед втратою Росією статусу суб’єкта геополітики.

Напрошується думка, що Російська Федерація у сьогоднішньому вигляді країна занадто велика, щоб бути реформованою. А на зміну формальної федерації на реальну конфедерацію російські політичні еліти ніколи добровільно не погодяться.

Нинішній путінській режим знаходиться на порозі політичної агонії, до якої його підштовхне грядущий колапс російської економіки.

Передвісниками цього стала недовіра зомбованих телевізором мас до самого Путіна, в якому росіяни справедливо починають бачити винуватця всіх своїх економічних бід.

І поки що народ стримує від масових публічних протестів страх можливих  репресій і жорстоких дій підгодованих владою спецслужб та багаточисельної поліції, котрі будуть готові підтримувати Путіна поки він матиме силу.

Але путінський режим, увійшовши в конфронтацію з Заходом,  добровільно пішов на політичне і економічне самогубство.

Адже руйнівна дія досить поміркованих на першому етапі санкцій, відчувається зараз вже дуже дошкульно. І в Москві ніяк не хочуть подумати над тим, що ж буде, коли в США і ЄС вирішать, що санкції потрібно запроваджувати у повному об’ємі.

І тут ніякі аргументи, що від нових санкцій проти Росії страждатиме ще більше російській народ, а не Путін – не спрацьовують. Адже Путіна хто вибирає, хіба не росіяни? Тому і санкції стосуються виборців узурпатора влади Путіна.

Бо коли російські «зелені чоловічки» лізуть в Україну, анексують Крим і окуповують частину Донбасу, то цей російський народ чомусь верещить від щастя.

Проте, коли за ці протиправні дії на Російську Федерацію накладаються санкції, то це видається росіянам несправедливим.

Але, якщо ви підтримуєте агресію щодо незалежної держави України свого біснуватого лідера, і цим їх освячуєте, то такому народу давно потрібно взяти на себе відповідальність за цю підтримку.

Щоб нарешті відучився цей «богообраний» і «супердуховний» російський народ від своїх імперсько-шовіністичних амбіцій.

Імперія завжди буде агресивною і войовничою. І якщо припустити собі на мить, що Росія досягла своїх заповідних цілей, й їй вдалося приєднати чи взяти під контроль декілька суміжних з її кордонами держав, то хіба росіяни заживуть краще?

Ні, звичайно. Оскільки на утримування заграбастаних територій потрібні великі кошти. Тому істеблішмент, як завжди, жируватиме, а на пересічних росіян чекатимуть ще більші злидні і свавілля правлячого режиму.

А російській владі, для утримування під контролем ситуації, постійно буде потрібна каналізація ненависті у вигляді псевдопатріотизму, репресій і нової зовнішньої агресії.

При цьому режим Путіна – це не що інше, як гній, який стрімко догниває в історичному плані, на останках розкладу колишньої Радянської імперії.

І російській народ має мріяти не про приєднання до Росії України, Грузії, Молдови, держав Балтії та інших колишніх радянських республік, а про те, щоб путінський режим рухнув раніше від того, як його апологети для самозбереження не розпочнуть ешелонами знову вивозити мільйони політичних опонентів на смерть в концтабори.

Для росіян буде куди краще, якщо Путіна повезуть до Міжнародного суду ООН в Гаагу, ніж коли їх вивезуть у «виправно-трудові табори» сталінського типу до в Магадану або Певеку.