Путін хоче відновити гегемонію СРСР - для нього суверенітет інших держав є пустими словами
Міжнародне право для Москви є анахронізмом, яке має замінити право сильнішого
Рішення Росії про пріоритет російських законів над міжнародними, по суті, означає остаточну відмову Путіна від спроб хоча б імітувати дотримання Москвою міжнародного права. І чим більше буде слабнути новітня путінська імперія, підтверджуючи цим свій відхід зі сцени історії, тим абсурднішими і безглуздішими будуть її намагання відокремитися від сучасної людської цивілізації.
Путін проводить нескінченні ревізії минулого, за відсутністю сил на сьогодення і неіснуюче майбутнє.
140 мільйонів росіян стали непотрібними людству людьми, що програли своє життя і життя своїх нащадків, потураючи своїм ницим шовіністичним інстинктам.
А ті, кому не хочеться бути причетними до цього масового самогубства «імперських сектантів», намагаються якнайшвидше опинитися подалі від остаточного історичного колапсу російської «зірки смерті».
І хоча Путін хоче відділити Росію від решти світу, водночас він прагне підпорядкувати його собі.
Парадоксальність існуючої ситуації в тому, що незважаючи на те, що сьогодні Російська Федерація опинилася за півкроку до того, щоб «нагнути» Європу, вона одночасно за чверть кроку до свого розпаду.
Бо намагаючись нав’язати світові московський «новий порядок», Росія заодно провокує і своє руйнування.
Москва скористалася протиріччями між членами НАТО
У Москві вправно навчилися вишуковувати «пробої» в єдності західної цивілізації та скористалися певними протиріччями між членами Північноатлантичного альянсу в баченні спільної оборонної політики.
Майже 70 років в Європі був мир, бо в Кремлі знали, що сильний військовий стримуючий фактор НАТО не дозволить йому переходити межі дозволеного.
Але в «меркельські часи» Німеччина вирішила зіграти свою «гру» з Росією. І не бажаючи вносити посильний вклад до оборонного союзу, цим гранично ослабила роль Бундесвера.
Путін, розуміючи, що механізм європейської оборони і солідарності повільно руйнується, а в Берліні і Парижі не всі готові захищати демократію, використовуючи оборонні стримуючі фактори, наважився на авантюру окупації українського Криму і війну на Донбасі.
В цьому контексті необхідно звернути увагу на шалену інформаційну кампанію, розгорнуту Росією проти Польщі.
Ще трохи і Путін буде готовий заявити, що Польща законно має стати частиною Російської Федерації, оскільки, мовляв, в царські часи її частина, разом зі столицею Варшавою, тривалий період входила до складу Російської імперії.
І в Кремлі дуже задоволені тим, що президент Франції Емманюель Макрон нині почуває себе ледве не союзником Путіна, а канцлер Німеччини Ангела Меркель воліє заплющувати очі на жорстку і агресивну політику розширення путінських геополітичних бажань.
Намагаючись за будь-яку ціну умиротворити Москву і уникнути силового протистояння з Росією, ці впливові європейські політики тільки провокують Путіна на нову агресію.
Дотримуючись старого мислення, Росія застосовує зброю замість дипломатії
Росія стала країною, котра ментально перебуває в позаминулому столітті.
Тому вона застосовує зброю замість дипломатії, і дотримуючись старого способу мислення використовує приховану підривну діяльність в сусідніх країнах як інструмент досягнення своїх політичних цілей.
Міжнародне право для Москви є анахронізмом, яке має замінити право сильнішого.
А на такі «дрібниці», як Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаний у Гельсінкі, Будапештський меморандум, фактичне закінчення терміну оренди бази російського військово-морського флоту в українському Севастополі в 2017 році та рішення міжнародних судів, у Кремлі воліють просто не звертати увагу.
Для Путіна нарощення військової сили Росії та збільшення розміру територій, які перебувають під владою Москви, стало першочерговим завданням.
І сферою «стратегічних інтересів» у Путіна вважають мало не увесь світ.
Не говорячи вже про те, що будь-яка сусідня держава, котра декларує свої власні національні і оборонні інтереси, сприймається кремлівцями, як потенційна загроза, на яку потрібно відповідно реагувати.
У Росії й досі не розуміють, чому жодна з країн колишнього Східного блоку, і чути не хоче про входження в якісь союзи з Москвою.
Як і те, що існуючі кордони, які закріплені міжнародним правом, є непорушними і що незалежні держави, якими є Україна і Грузія, мають свободу вибору укладати договори з іншими країнами та самостійно вирішувати питання щодо свого членства в НАТО і Євросоюзі.
Водночас несприйняття Заходом російського вторгнення в Крим і Донбас, Москва оголошує «пещерною русофобією» та спадщиною Холодної війни.
Протиставлення Росії себе людській цивілізації виявляється в бажанні підім’яти її під себе.
В цьому протиріччі полягає вся політика Кремля, і без усвідомлення цього важко зрозуміти навіщо Путін постійно провокує конфлікти з країнами західної демократії.
Тактика Москви – заплутати й деморалізувати ворога. І Росія, використовуючи досягнення сучасних технологій, намагається маніпулювати виборами і новинами на Заході.
Путіну потрібні всі території держав, які колись Росія силою затягнула до СРСР
Вихований на патологічно агресивних традиціях КГБ, Путін від початку мав стійку антизахідну орієнтацію.
Але тривалий час багато хто із західних політиків залишав поза увагою його сумнівні погляди, прагнучи до порозуміння з тим, хто звик домовлятися тільки з позиції сили.
Тому невмотивовані поступки Росії передбачено призведуть лише до збільшення путінських експансіоністських бажань.
Звісно, можна вивести Україну з європейського контексту, визнати її, разом із Грузією та Молдовою, виключно «зоною інтересів» Москви.
Але, в такому разі, бумеранг політичних наслідків не змусить себе довго чекати.
Путіну потрібні всі території держав, які колись Росія силою затягнула до СРСР.
Тому Україна, Грузія, Білорусь і Молдова можуть стати лише початком збирання усіх так званих «споконвічно російських земель».
Далі будуть держави Балтії і Польща. А потім черга може дійти навіть і до Угорщини, не дивлячись на те, що нині її прем’єр Віктор Орбан так посилено заграє з Путіним.
«Логіка» в цьому випадку путінських істориків може бути дуже простою, предки сучасних угорців прийшли на слов’янські землі з-під Уралу, з території сучасної РФ.
І тому угорці мають або повернутися назад, або визнати той факт, що Росія має право приєднати до своєї федерації Угорщину на правах Західно-Паннонського федерального округу.
Сьогодні в Україні вирішується доля Європи, і не тільки Європи. Тому в європейських столицях мають зрозуміти, що у разі падіння Києва в протистоянні з Росією це означатиме і їхню поразку.
У Москві користується тим, що європейці заражені «вірусом страху» перед Росією. А загроза з боку Російської Федерації є куди більшою, ніж це бачиться з європейських берегів.
Путін прагне відновити колишню гегемонію СРСР, і тому для нього суверенітет сусідніх держав є пустими словами.