Путін став жертвою своєї пропагандистської машини

Речник президента РФ Дмітрій Пєсков заявив, що Росія готова вести переговори з Україною лише про те, як виконуватимуться умови Москви для припинення «спеціальної військової операції». Наголосивши на тому, що умови російської сторони залишаються незмінними. Ця пропагандистська заява тільки підкреслює той факт, що в Кремлі не готові реалістично проаналізувати ситуацію і ставлять знову свої геополітичні забаганки на перше місце.

Російська «спецопераційна війна», зі всіма своїми військовими, гібридними, пропагандистськими, ідеологічними і інформаційними складовими, має ще одну визначальну для путінського режиму особливість. Інформація про неї у Російській Федерації побудована на суцільних шахрайських махінаціях і перекручуванні фактів. Цей інформаційний коктейль створюється так: змішується дезінформація, напівправда і відверта брехня, і все це збивається в міксері маніпуляцій.

Якщо повірити «інформації» міністерства оборони Російської Федерації, то російська армія мала б вже декілька разів перемогти Збройні сили України.  У такому разі, або російські військові свідомо надають неправдиві дані Кремлю, щоб отримати від нього похвальні бонуси, або російське міноборони свідомо бреше, аби уникнути чи хоча  б відтермінувати на деякий час репресії щодо своїх генералів за провальну воєнну кампанію в Україні.

Щоб зрозуміти як діє російська система, варто пригадати давній анекдот зі старої соціалістичної Румунії. Диктатор Ніколає Чаушеску відвідує свиноферму десь у провінції. Велика свиноматка вагітна, і Чаушеску наказує, щоб його негайно повідомили, коли вона опороситься. Настав час: на жаль, у свиноматки лише одне порося. Свинар каже собі, я не можу повідомити про це, і повідомляє про 3 поросят. Керівник свинокомплексу також думає, що не можна повідомляти «нагору» таку інформацію, і повідомляє про 5 поросят – і так далі. Сам Чаушеску отримує вражаючу інформацію про вже 15 поросят. Ніколає Чаушеску виступає перед камерами і впевнено повідомляє румунам: «З 15 поросят тільки одне піде на експорт, інші 14 залишаються в країні, щоб постачати населення м’ясом».

Приблизно таким же чином інформація в Росії подається до вищих інстанцій. Одні генерали обманюють зі страху за своє життя, чи зняття з посади, інші свідомо, деякі просто тягнуть час, сподіваючись, що Путін довго вже не протягне, а після нього ситуація може змінитися. Але держава, де все побудовано на обмані та приховуванні фактів, перемогти ніколи не зможе.

Війною з Україною Москва зазіхнула не тільки на українські території, а й на всю Європу. Там починають розуміти, що покращення ситуації з безпекою і економічними умовами в Європейському союзі можна очікувати лише після поразки росіян та повалення режиму Путіна.

Диктатор вкотре хоче переговорів про «заморожування війни», думаючи, що ніхто не розгадає його маленьких хитрощів про надання РФ можливості перегрупувати свої сили, щоб розпочати потім усе знову. Ніяке «перемир’я», про яке декларує Москва, не припинить війни Путіна і його мафії проти України і держав західних демократій, а лише надасть потрібну йому фору.

По суті він сам став жертвою пропагандистської машини свого режиму, почавши сліпо вірити своїй пропаганді. У цьому була одна з його найбільших помилок. Ця пропаганда не замовкала ні на мить. Голосно віщаючи з екранів телевізорів про другу найсильнішу армію в світі, чудо-зброю, якої немає ні в кого, десантні спецпідрозділи, котрі ніхто не здатен перевершити та масово поширюючи дезінформацію про те, що більшість українців всі ці роки чекали на «визволення» від «непотрібної» їм незалежності і просто таки «мріяли» знову потрапити у російську неволю.

Найбільшої шкоди війна з українцями завдала самому Путіну і його режиму, оголивши правду про те, що його так потужно розрекламована «потішна армія» – насправді є лише «беззубим тигром», який хоча ще спроможний голосно гарчати, але не здатен окупувати повністю навіть увесь Донбас. Росія вкотре підтвердила те, що вище статусу регіональної держави вона не здатна піднятися, і після війни з Україною, їй ще доведеться поборотися за збереження за нею і цього статусу.

Російська мафіозна держава, починаючи свою битву за знищення державності України, не врахувала й того, що розрекламованого імпортозаміщення вона досягти не здатна, а все те, чим вони користувалася досі – було раніше завезено з ненависного їй Заходу.

Для прикладу, російські безпілотники «Орлан-10»,  які РФ використовує для розвідки і коригування вогню своєї артилерії, оснащені стандартними камерами Canon, які, звичайно, після введення додаткових санкцій тепер стали для росіян повністю недоступними. На папері всі нові їхні танки мають російську сучасну оптику, датчики та обчислювальні системи. На практиці це все є  перемаркований імпорт із Заходу, який московці не здатні самостійно виготовляти, так само, як і не зможуть імпортувати у майбутньому. 

Російська стратегія інформування своїх громадян про війну в Україні, від самого початку, підходила лише для швидкої переможної кампанії. І з цього можна зробити декілька проміжних висновків. Путін так поспішав, що навіть не встиг для стимулювання додаткового патріотизму, зімітувати фейковий напад на територію Російської Федерації, нібито з боку України. Так само, як і вигадати для виправдання початку війни «правдоподібну» причину для тривалої війни плюс окупації. Тепер після того, як кількість втрат РФ на війні вже наближається до магічної цифри в 50 тисяч чоловік, Кремлю стає вже дедалі важче приховувати ці колосальні втрати.

Початковий путінський план – Україна розвалиться, як картковий будиночок – не вдався. На росіян не чекали ні розмахування російськими прапорами, ні щасливі посмішки і подяки «звільнених» від самих себе українців. Маячні мрії ідеологів «русского мира» стосовно України не реалізуються і реалізуватися не можуть.  А санкції та єдність Заходу стали для Росії повною несподіванкою.

Довгий час Путіну вдавалося подавати себе колективному Заходу, як холоднокровного і розважливого тактика. Та нинішня його поведінка продемонструвала повну втрату реальності і перебільшену готовність ризикувати, не прорахувавши наперед усіх можливих ходів, наслідків й втрат від непродуманих дій. У такому стані він більше схожий на неадекватного гравця, який за будь-яку ціну прагне відігратися, ніж на діючого політика, котрий володіє великими  владними повноваженнями.

Він не досяг жодної зі своїх цілей. Навпаки, Росія стала ізгоєм і сьогодні ізольована від майже всього світу. Про цього масового вбивцю і божевільного деспота говорять скрізь тільки тому, що кар’єра Путіна вимощена трупами і військовими злочинами.

Відсутність раціональності в його поведінці проявилася і в тому, що він, як колишній спецслужбіст, повинен  би розуміти, наскільки важливо бути поінформованим,  якими в реальності  є настрої українців щодо Росії. Адже щоб перемогти свого суперника, ви повинні знати його краще ніж він сам себе.

Розробляючи абстрактну теорію для своєї «історичної місії» визволення України від українців, Путін не врахував, що там добре знають чим обернувся для Криму і частини Донбасу гіркий досвід їхньої окупації Російською Федерацією, і тому ні в кого немає жодного бажання його повторювати.

Однією з причин прийняття непродуманого рішення стосовно України стало й те, що Путіну ніколи ще не доводилося відповідати за свої дії. Тепер це станеться вперше. Міжнародний суд у Гаазі вже давно чекає на нього, хоче є певні сумніви, що його встигнуть до нього довезти.

Війною в Україні він взяв у заручники російський народ, успішно веде його до неминучої поразки і економічного розорення. Але коли його імідж самовпевненості буде серйозно зруйнованим, постійне видавання бажаного за дійсне стане для нього вже неможливим.

Адже кожен новий день після того, як російські війська застрягли в Україні, а Україна, не дивлячись ні на що тримається, і починає визволяти свої території від орд загарбників, – стає наближенням катастрофи для Путіна. В нього не вистачить фінансів і  ресурсів для того,  щоб війна в Україні тривала ще півроку.

У Кремлі про це знають й тому путінські пропагандисти вже готові озвучувати публічно нові «наративи», що, мовляв, залишення росіянами окупованих українських земель, наперед заплановані Москвою акції. І взагалі – це не що інше, як просто контрвідступ, адже у Путіна все, як завжди, йде за планом.