Путіну вдається знаходити своїх прихильників навіть в Америці
Спровокувавши Другу холодну війну, Путін блефує на всіх можливих напрямках
У впливовому американському аналітичному журналі The National Interest вийшла стаття експерта Теда Карпентера «What Would Achieving a Real Reset in U.S.-Russia Relations Take?» («Що було б потрібно зробити для досягнення реального відновлення відносин між США та Росією?») Прочитавши повністю статтю Карпентера, який є старшим науковим співробітником з оборонних та зовнішньополітичних досліджень в Інституті Катона (Cato Institute), редактором журналу The National Interest та автором дванадцяти книг і понад 850 статей з міжнародних справ, складається враження, що цю статтю написав не американський аналітик, а хтось з путінських штатних пропагандистів.
І це не вперше, коли Тед Карпентер намагається побачити можливість примирення Москви і Вашингтону, в разі якщо Сполучені Штати відмовляться від підтримки і допомоги Україні під час гібридної російсько-української війни та визнають Східну Європу зоною інтересів Кремля.
Про напрям аналітичних досліджень Карпентера добре говорить його остання книга «НАТО: Небезпечний динозавр» («NATO: The Dangerous Dinosaur»), що вийшла друком у 2019 році. Тобто, за його логікою НАТО, є небезпечним динозавром, а Російська Федерація, котра поводитися на міжнародній арені, як держава-терорист, має законне право на подібну поведінку.
Тед Карпентер від імені американського інтелектуального середовища намагається переконати американські політичні еліти в тому, що тільки замирення з Путіним на кремлівських умовах може припинити агресивну поведінку Москви.
Стаття «Що було б потрібно зробити для досягнення реального відновлення відносин між США та Росією?» велика, тому немає сенсу аналізувати всі позиції, котрі в ній висловлюються. Значно доцільніше розглянути ті її частини, що стосуються безпосередньо України і держав Східної Європи.
Автор наголошує: «Не буде перебільшенням описати нинішні відносини між Вашингтоном та Москвою як Другу холодну війну, незважаючи на постійне заперечення цього в деяких зовнішньополітичних колах. США та їхні європейські союзники підтримують низку економічних санкцій проти Росії, продовжують додавати нових членів до НАТО, а також збільшують масштаби і темпи військових навчань НАТО в безпосередньому сусідстві з Росією».
Цей пасаж можна розшифрувати так, – не провокуйте Росію і тоді вона вас не буде чіпати. Не приймайте нові держави до оборонного альянсу НАТО і Москва буде вести себе неагресивно. Хоча цілком зрозуміло, що якби Литву, Латвію і Естонію не прийняли свого часу до НАТО, то в Кремлі давно б проголосили країни Балтії зоною своїх інтересів і ввели туди війська для захисту «русскоязичного насіленія».
Далі ще цікавіше. Тед Карпентер пише: «За останні чверть століття Вашингтон вчинив численні провокації проти Росії. Це було зарозуміло і непродумано, коли американські лідери порушили неофіційні запевнення, які адміністрація Джорджа Буша-старшого дала Москві, що вона не буде прагнути розширити НАТО за східний кордон об’єднаної Німеччини. Навіть перша хвиля розширення – з включенням Польщі, Угорщини та Чехії до Альянсу – була недоцільною. Пізніше розширення, що дозволило прийняти не лише інші країни неіснуючого Варшавського договору, а й три балтійські республіки, які були невід’ємною частиною СРСР, стали ще більшими провокаціями. Наступні спроби як Джорджа Буша-молодшого, так і Барака Обами надати членство в НАТО Україні та Грузії були особливо нахабними і агресивними ініціативами. Втручання США та Європейського Союзу у внутрішні справи України, щоб допомогти демонстрантам у так званій революції Майдану скинути обраного проросійського президента до кінця його повноважень і замінити його на стійкий прозахідний уряд, знищило останній залишок терпимості Москви».
Адже якби Джордж Буш-молодший проявив більше настирності на Бухарестському саміті НАТО в 2008 році, то Росія ніколи б не наважилася напасти на Україну і Грузію, окуповуючи їх території. А війна Росії з Україною виявилася неможливою.
Дивує також твердження автора статті щодо того, що «три балтійські республіки були невід’ємною частиною СРСР». Або він не знає нічого про окупацію Радянським Союзом країн Балтії, або свідомо перекручує факти таким чином, як це вигідно саме Росії.
Москва робить усе, щоб Україна ніколи не стала членом НАТО, оскільки її членство в Північноатлантичному альянсі означало, що будь-яка агресія Російської Федерації щодо суверенної Української держави буде неможливою.
Невідомо, якими є спонукальні мотиви Теда Карпентера для того, щоб публічно демонструвати «інтелектуальне шредерство». Проте всі його твердження дуже перегукуються з офіційною російською пропагандою.
Так Тед Карпентер зазначає: «Очікувати, що Росія змириться зі вступом Грузії та України до НАТО, не реально. Кремль вважає, що ці країни входять не тільки у сферу російського впливу, а й в основну зону безпеки Росії. Москва була занадто слабкою, щоб перешкодити НАТО включити прибалтійські республіки в 2004 році, але зараз країна є і сильнішою, і налаштована рішучіше, щоб не допустити цього повторення з Грузією та Україною».
Читаючи весь час задаєшся питанням, чи пише це американський, чи російський експерт? Таку статтю цілком можна було опублікувати на сайті РИА новости, чи ТАСС і ніхто б навіть не запідозрив, що це пише експерт з Америки. Різниці в ідеологічній наповненості, стилі і подачі матеріалу майже ніякої.
Але усе це подається читачам The National Interest, щоб переконати їх – в американських інтересах відмовитися від України, це зона інтересів Російської Федерації і тому з цим потрібно просто змиритися.
Автори підкреслює: «Так само наполягання Вашингтона на тому, щоб Росія скасувала анексію Криму та повернула півострів Україні, безглузде. Зберігати санкції проти Росії доти, доки Кремль не виконає цю нереальну вимогу, удвічі безглуздо. Серед інших факторів Москва налаштована на збереження своєї важливої військово-морської бази в Севастополі».
На його думку ситуацію можна вирішити наступним чином: «забезпечити обґрунтовану грошову компенсацію Україні за втрату Криму та підписати новий договір з Києвом, який чітко визнає святість нових кордонів. Натомість члени НАТО повинні були б письмово пообіцяти, що Україна ніколи не матиме права на членство в альянсі та скасувати санкції, накладені на Росію через анексію Криму».
Чи це не саме те, для чого і писалася ця стаття Тедом Карпентером? Тобто потрібен новий договір, бо попередній Москва порушила, силою анексувавши український Крим. А оскільки старі кордони не були святими, то тільки після окупації Криму Росією вони набули «надзвичайної святості«. Тобто Крим Росія ніколи не віддасть Україні. Про це забудьте назавжди.
На інших напрямах геополітики також пропонується капітуляція Америки перед Москвою, для якої, до речі немає жодних об’єктивних причин. А «адвокати Кремля« тому й так завзято наполягають зняти санкції з Російської Федерації, бо довго проводити свою агресивну політику по всьому світу путінський режим просто не зможе економічно. Ще трохи і Росія стане державою-банкрутом, якщо не відмовиться від свої гіпертрофованих амбіцій.
Але для Кремля подібні тексти дуже важливі. Вони будуть перекладатися, коментуватися і поширюватися. Мовляв, дивіться, от в самих Сполучених Штатах поважні інтелектуали засуджують «агресивну політику« Вашингтону. В Америці на щастя є «здорові сили», які добре розуміють, що в цьому протистоянні винна зовсім не Росія.
Спровокувавши Другу холодну війну, Путін блефує на всіх можливих напрямках. При цьому йому вдається знаходити своїх прихильників і в американському інтелектуальному середовищі. Розраховуючи на те, що до думки впливових експертів на кшталт Теда Карпентера можуть прислухатися ті, хто приймає рішення у Вашингтоні.