Ризики «єрусалимського рішення» президента Дональда Трампа

Воно не тільки зміщує геополітичну розстановку сил на Близькому Сході, а є підтвердженням того, що після майже 30 років своєрідного вакууму розслабленості часів «постхолодної війни», утвореного відсутністю необхідності стримувати конкуруючу наддержаву, Америка голосно заявила про те, що її стратегічні інтереси ніким не можуть ставитися від сумнів.

Але враховуючи той факт, що статус Єрусалиму є ключовим питанням в конфлікті між Ізраїлем і палестинськими арабами, цілком прогнозованими були акції протестів палестинців, котрі призвели до більше ніж п’яти десятків жертв.

Та реальність є такою, що під виглядом мирних демонстрацій, терористична організація ХАМАС провела в Єрусалимі організовану військову операцію, метою якої було – делегітимізувати право Ізраїлю на існування своєї держави, захист своїх кордонів і своїх громадян.

Президент Трамп є прихильником Ізраїлю, і в цьому праві ніхто не може йому відмовити. Перенісши посольство США до Єрусалиму, він не лише дотримався своєї передвиборчої обіцянки, а й показав своїм прихильникам і політичним опонентам, що ніхто не може примусити його відмовитися від своїх переконань. Як би кому це рішення здавалося нелогічним чи нераціональним.

Найсумнішим у цьому застарілому протистоянні між палестинцями і ізраїльтянами є те, що в травні 2018 року не тільки євреї могли святкувати 70-річчя з часу відновлення своєї державності. Це ж могло б стосуватися і палестинців, якби вони від самого початку не відмовили ізраїльтянам у праві на свою державу. І не почали доводити своє право на це заперечення терористичними актами, вбивствами і погромами.

Наважившись на такий геостратегічний хід, Дональд Трамп пішов на великий ризик. Ще не завершене досягнення миру на Корейському півострові, а Іран здатен скористатися розбіжностями в мусульманському світі після перенесення посольства для того, щоб зміцнити свої позиції у близькосхідному регіоні.

Не говорячи вже про те, що після цього Єрусалим стане більш небезпечним місцем не тільки для американських дипломатів, а й дипломатів всіх тих країн, котрі вирішать повторити приклад США. ХАМАС не відмовиться від порушення ізраїльської безпеки, а проведення терактів у місті, де будуть компактно розташовані посольства дружніх до Ізраїлю держав, може стати однією з головних цілей ісламських екстремістів.

Наскільки подібні потенційні ризики попередньо прораховувалися важко сказати, проте відкидати їхню наявність на самому початку утвердження дипломатичного статусу Єрусалиму було б необачно.

Якими ж можуть бути наслідки «єрусалимського рішення» президента Трампа? Перше, це те, що навіть союзники США в ісламському світі здатні поставити під сумнів існуючий досі рівень співпраці з Америкою.

А рішення Туреччини відкликати свого посла з США вказує на те, що Анкара явно починає коливатися між бажанням демонстрації більшого політичного демаршу і необхідністю дотримуватися публічної лояльності в стосунках зі своїм давнім союзником по НАТО.

Друге, цей символічний хід дає можливість палестинцям ще більше утвердитися в ролі хронічної жертви і вимагати від своїх прихильників додаткової допомоги для протистояння з ізраїльськими «агресорами».

Виглядає на те, що обидві сторони цього довготривалого протистояння не здатні почути і прислухатися до аргументів своїх опонентів. Палестинці можуть ще довго мріяти про силове знищення Ізраїльської держави, хоча Америка ніколи не дозволить цього зробити. Тому усі подібні спроби виглядають, як лише марна втрата часу.

В Ізраїлі високо оцінили єрусалимську ініціативу американського президента. Як зазначив прем’єр – міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу: «Це історичний момент, президент Трамп робить історію, і ми щиро дякуємо йому за сміливе рішення визнати Єрусалим столицею Ізраїлю і перевести посольство США до Єрусалиму. Ви зробили для зміцнення зв’язків з Ізраїлем більше, ніж хто коли-небудь раніше».

Але найболючішим моментом для ізраїльтян є те, що після семи десятиліть існування Ізраїлю його все ще переслідує постійний і нестихаючий конфлікт. Він виграв війни з сусідніми арабськими державами і битви з палестинцями, але не зміг виграти мир.

І як вважає професор Алон Бен Меїр, керівник відділення Близького Сходу Інституту світової політики (Нью-Йорк): «Взаємна ненависть, ворожнеча та недовіра зробили часи примирення ще більш віддаленими міражами. Не можна сказати, що на палестинцях також не лежить вина за ті жалюгідні умови, у яких вони опинилися.  Вони упустили неодноразові можливості вирішити конфлікт, знову та знову зазнавали невдачі, чіпляючись за свої старі і повторювані домагання, висуваючи невиправдані вимоги, вдаючись до жорстокого опору та загрожуючи існуванню Ізраїлю, що тільки зіграло на руку правим ізраїльтянам.

Кожен ізраїльтянин повинен пам’ятати, що рішення щодо двох держав не є подарунком для палестинців. Це єдиний шлях, за допомогою якого Ізраїль може зберегти свою незалежність, демократію та єврейський національний характер держави.

Якщо Нетаньягу і його уряд дійсно стурбовані загрозою з боку Ірану, він повинен зосередитись на передньому краї і врегулювати конфлікт з палестинцями. Чому б не погодитися з невідворотністю співіснування зараз і знайти рішення, коли кожен день, тиждень, місяць і рік, що минає, робить конфлікт ще більш жорстоким і тяжким?»

Непримиренна позиція палестинців і ігнорування їхніх інтересів лише віддаляють на невизначений термін можливість примирення і реалізації єдино прийнятної концепції існування двох держав. Не говорячи вже про те, що загиблі під час зіткнень палестинці отримають статус мучеників і це провокуватиме чергових терористів-смертників на здійснення нових терактів на території Ізраїлю. Чим гаситься проблиск слабкої надії на порозуміння.

Не існує магічної формули для того, щоб покінчити з палестинсько-ізраїльським протистоянням. Але реалізація односторонньо прийнятного рішення лише підштовхує ісламських екстремістів до більш радикальних дій. І ареал спроб здійснення терористичних актів цілком може вийти за межі Близького Сходу.

Крім того, арабський світ, країни якого в останній час часто не були здатними піднятися вище інтересів свого суто національного рівня, може об’єднати несприйняття визнання США Єрусалима столицею Ізраїля. Що є непоганим шансом для Єгипту спробувати відновити свій колишній статус загальноарабського лідера, особливо враховуючи регіональні амбіції його президента Абделя Фаттаха ас-Сісі.

«Єрусалимське рішення» президента Трампа лише ще більше висвітлило всю глибину кризи, яку на даний момент переживають палестинці і обсяг тиску на них. Вони відкидають ще публічно не оприлюднену так звану «угоду століття», згідно до якої столицею палестинської держави мав би стати не Єрусалим, а його передмістя Абу-Діс, забезпечуючи при цьому право поклоніння для послідовників усіх релігій і збереження статус-кво мечеті Аль-Акса.

Ця угода також включала відмову від права на повернення палестинських «біженців», визнаючи необхідність досягнення прийнятного рішення їхніх проблем і визнання Ізраїлю, як єврейської держави.

Виходячи з розвитку динаміки подій можна зробити припущення, що відкриття посольства США в Єрусалимі є тільки початком чи першим кроком близькосхідного проекту президента Трампа. І палестинці будуть змушені прийняти цей проект або на них чекатимуть санкції з боку США і Ізраїлю. Усе це відбувається в той час, коли арабські держави виявили свою нездатність відігравати важливу роль в пропонованому врегулюванні.

Схоже на те, що американці готові застосувати щодо палестинців модель все наростаючого тиску і можливих дивідендів, після досягнення бажаних для них поступок, використану стосовно Північної Кореї. Проте тут необхідно враховувати один нюанс, визначивши остаточний статус святого міста, Трамп ускладнив життя своїм арабським союзникам, і після цього посадити палестинців за стіл переговорів буде набагато важче.

Президент Трамп вважає, що таким чином зможе досягнути успіху на Близькому Сході, де його попередники не були здатні цього добитися. Діючи натиском, бо любить коли йому поступаються під тиском і підкоряються, він, можливо, не до кінця прорахував, які наслідки можуть принести його дії.

Поставивши палестинців перед тим, що Єрусалим є де-факто тільки столицею Ізраїлю, він не зміг примусити колективне палестинське сприйняття відмовитися від переконання, що існування Ізраїлю є тимчасовим явищем.

А це означає, що палестинці й далі не визнаватимуть суверенітет держави Ізраїль. Доки це продовжуватиметься, швидше за все, ніяких реальних мирних переговорів не відбудеться. І, на жаль, ситуація залишиться такою ж, як це було протягом попередніх десятиліть, поганою і для ізраїльтян і для палестинців…