Росії потрібно повернути її споконвічну назву – Московія

Агресивність Путіна щодо нашої держави можна порівняти з поведінкою правителів імперій, що занепадають, які не можуть змиритися з тим, що їхні колишні колонії залишили «велику державу». Він хворий на хронічну українофобію. Звідси всі проблеми сучасної Росії.

Москві потрібна українська історія, яку вона незаконно привласнила собі 1721 року разом із назвою. Без наших князів Росія починається не раніше, ніж з правління батька Івана Грозного – Василія ІІІ.

Окупація Криму та частини Донбасу стала результатом того, що Путін сприймає українську незалежність як нестерпну особисту образу, неприродну ситуацію, котру необхідно терміново виправити.

Він і його злочинний режим діють так, ніби Україна не суверенна держава, а українці – не нація. І хоча в Кремлі націлені на те, щоб окупувати всю Україну, проте вони розглядають і проміжні варіанти. Від захоплення силою території всього Донбасу й Харкова до Чорноморського узбережжя.

Після нападу на нашу державу Путін знищив усі шанси добросусідських взаємин. Навіть застосовуючи військову силу, він не здатен досягти того, щоб українці добровільно погодилися виконати його підступні вимоги, рівнозначні самоліквідації нашої держави.

Те, що Україна має кордон із Росією, стало географічним прокляттям. Найкращий спосіб запобігти новому вторгненню РФ – це якнайбільше озброїти Україну і прийняти її до Північноатлантичного альянсу.

Війна з Україною на виснаження, яку Росія розпочала 2014 року, не принесе їй жодних дивідендів. РФ потерпає від санкцій. І щоб зберегти «своє обличчя», готова піти на знищення власної економіки і соціальної сфери, аби тільки не поступитися. Затіявши цю авантюру з війною, Путін не врахував, що насправді Росія не може собі цього дозволити. У неї немає достатньо ресурсів для довготривалої війни, а постійне перенапруження економіки здатне призвести до внутрішнього колапсу РФ.

У цьому сенсі Росія схожа на Австро-Угорську імперію. Вона розвалилася зсередини після того, як низка військових поразок критично ослабили її армію та силові структури. Не змогла утримувати під своїм контролем народи, які потрапили в залежність від неї.

Ризик відкритого вторгнення в Україну є тією фішкою, яку Путін використовує як дієвий політичний інструмент для нагнітання ситуації. Головним чинником стало те, що інформація про можливі нові дестабілізаційні дії росіян потрапляє до цілодобової стрічки світових новин. Цим, в очах Москви, піднімає її рейтинг та значимість у західному світі.

Кремль тримає ситуацію на донбаському фронті в напруженому стані і вичікує, вираховуючи підходящий момент для вторгнення.

У Росії потирають руки, спостерігаючи за розвитком напруження між Сполученими Штатами і Китаєм. Можна припустити, що Путін планує нове загарбання українських територій у той момент, коли Китай вторгнеться на Тайвань. Сподіваючись, що американці не зможуть діяти одночасно ефективно на українському і тайванському напрямках.

Залякування загрозою війни – це політичний трюк, до якого вдаються слабкі, але агресивні держави. І чим слабшою є така країна, тим більше вона зосереджує свої зусилля на провокуванні безглуздих і непотрібних конфліктів.

Зараз посилено аналізують інформацію, що Російська Федерація може напасти на Україну в січні-лютому 2022 року. Що, на жаль, ймовірно. І головним фактором тут стане не тільки переконання Москви, що росіяни воюють краще взимку. А й те, що взимку Європа вразлива, бо може не мати достатньої кількості надходження газу з РФ.

Хоча можуть існувати різні сценарії розвитку подій, одним з них є такий: у Кремлі публічно заявлять, що Україна вирішила силою захопити тимчасово окуповану частину Донбасу, тому вони вимушені діяти на випередження. Російські війська, вже не криючись, можуть окупувати всю територію Донбасу. Якщо Захід не вдається до рішучого реагування, РФ продовжить військову експансію, залякуючи Брюссель тим, що коли європейці почнуть втручатися у «внутрішні справи двох слов’янських держав», то Росія повністю перекриє постачання газу до Європи.

Путін хоче надійно «захистити» населення РФ від свободи та демократії, тому існування незалежної й демократичної України біля своїх кордонів вважає прямою загрозою режиму.

Росіяни приречені на економічну і соціальну нестабільність, бо Путін націлений керувати ними за допомогою агресивної зовнішньої політики і репресій всередині країни. Його демонічні прагнення створення «Великої Росії» за рахунок перекриття свободи іншим націям, ведуть Російську Федерацію до катастрофи, але деспота це не стримує.

Терористична держава, якою керує мафіозний злочинець, готова й далі знущатися над своїми сусідами, якщо її вчасно жорстко не зупинити. Тому ілюзії щодо характеру російського режиму, які до недавнього часу демонструвала частина західного політичного істеблішменту, стали живильним середовищем, яке допомогло виростити з миршавого вихідця з пітерських підворіть справжнього геополітичного монстра.

Аналізуючи питання російської агресії щодо Української держави, варто враховувати уроки всесвітньої історії. Умиротворення загарбника не заспокоює. Диктатори, котрі зіштовхнулися з проблемою падіння популярності у своїй країні, відволікають підконтрольне їм населення створенням зовнішніх криз. Узурпатори влади турбуються насамперед про особисте внутрішньополітичне виживання. Якщо вони розуміють, що їхньому власному виживанню сприяє війна, то вдаються до неї не задумуючись. Уряди інших держав можуть неправильно прочитати наміри агресивних правителів, оскільки вони не точно оцінюють небезпеку внутрішньополітичної динаміки розвитку ситуації, часто застосовуючи мірки, які абсолютно не підходять для оцінки тоталітарних режимів.

Путін ухвалив, що навіщо вирішувати складні проблеми вдома, коли можна підняти патріотичну істерію населення, захопивши частини чужих територій під приводом «повернення їх на батьківщину».

Одержимість Путіна Україною має глибоке коріння. Без нового поглинання України – Росія втрачає свою «ідентичність». У Москві тоді не зможуть розповідати про «тисячолітню історію» того штучного утворення, яке сьогодні зветься Російською Федерацією, заявляючи, що Київська Русь є її прямим предком. Україна займає центральне місце в російській історіографії. І тут ідеться про більше, ніж геополітика. Мова взагалі про право Росії й надалі використовувати чужу назву.

Саме на цьому ґрунтується сучасне імперське шовіністичне мислення. Це той важіль «національної ідентичності» росіян, на який покладається Путін.

Російська гра у вихолощення національної ідентичності українців ґрунтується на тому, що в Кремлі вважають Україну «Росією-2», а двох Росій, на їхню думку, бути не може.

Враховуючи це, Україні було б доцільно, у 300-ліття викрадення російським царем Петром І історичної назви України, подати позови до міжнародних судів про неправомочність далі використання Росією чужої, хоча і дещо перелицьованої, назви. Вимагаючи повернути початкову назву Росії – Московія, з подальшим використанням тільки її в офіційних міжнародних документах, угодах, проєктах і програмах.