Росія дестабілізує не тільки Україну, а й Латинську Америку
Українська латиноамериканська політика мусить працювати на випередження...
Буквально через тиждень після візиту Державного секретаря США Майка Помпео до України, Білорусі, Казахстану та Узбекистану, міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров подався з чотириденним візитом до Венесуели, Куби та Мексики. І час політичного вояжу Лаврова символічно підігнаний таким чином, щоб слугувати посиланням Москви Вашингтону, – Росія на «задньому дворі» Америки відчуває себе як дома.
Подібні політичні демарші Кремля не є випадковими, оскільки геополітичні інтереси Путіна поширюються на увесь світ, а латиноамериканський континент давно вже став зоною підвищеного інтересу Москви.
Не даремно минулого місяця голова Об’єднанного командування збройних сил США у зоні Центральної та Південної Америки, адмірал ВМС США Крейг Фаллер, назвав Росію «злісним актором», причетним до «навмисної» ерозії стабільності в Латинській Америці.
І якщо на східноєвропейському театрі дій Російська Федерація з усіх сил намагається знищити українську державність, то в Латинській Америці вона підтримує репресивні режими в Венесуелі і на Кубі, дестабілізуючи цим регіон.
Тоталітарний режим венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро ніколи б не зміг протриматися так довго, якби не фінансова і військова підтримка Москви.
За останні роки Росія зробила мільярдні інвестиції в родовища нафти та газу у Венесуелі. Зокрема, російський нафтовий гігант «Роснефть» має частку в п’яти венесуельських компаніях.
Тому в Кремлі не зацікавлені в демократичному вирішенні венесуельської політичної кризи. Оскільки в разі відходу від влади Мадуро, якого в Сполучених Штатах не визнають легітимним очільником Венесуели, і заміни його на президентському посту на лідера опозиції Хуана Гуайдо, російські інвестиції в цю країну можуть бути назавжди втрачені.
Путін саме тому так завзято захищає московського ставленика, бо компромісне мирне вирішення венесуельської кризи не передбачає залишення Ніколаса Мадуро при владі.
І не дивлячись на те, що цей путінський протеже впевнено веде Венесуелу до економічного дефолту і соціальної катастрофи, Москва затято продовжує його підтримувати. Роблячи ставку на нього, як на єдину політичну фігуру, яку вони хочуть бачити на вершині венесуельської влади.
Але, крім всього іншого, політичний васал Кремля Мадуро використовується Путіним за багатьма призначеннями. Так делегація Венесуели, як і Куби, в Організації Об’єднаних Націй постійно, разом з іншими політичними клієнтами Москви, голосує за всі ініціативи Росії направлені проти України.
І завжди підтримує Російську Федерацію у випадках, коли в ООН ставиться питання про відповідальність Росії за анексію українського Криму і війну на Донбасі.
Крім всього, Лавров засудив «незаконні санкції» Вашингтона проти Куби та Венесуели і наголосив, що такі «методи тиску» порушують міжнародне законодавство
Хоча під час гібридної війни Росії з Україною, взагалі не Лаврову говорити про міжнародне право, яке Москва не лише ігнорує, а й постійно порушує.
Звертаючись до США, Лавров заявив, що Вашингтону потрібно зрозуміти, «що ми зараз живемо у багатополярному світі. Країни Латинської Америки та Карибського басейну повинні захищати свій прогрес від загрози з боку США».
Посилаючи міністра закордонних справ Росії Лаврова в латиноамериканський регіон Путін розраховує, що політичний зсув праворуч у Латинській Америці наближається до свого кінця. А зміни в урядах в Мексиці та Аргентині створили б нову геополітичну ситуацію, яка б дозволила Кремлю відродити свої латиноамериканські регіональні проекти.
Венесуела і Куба є стабільними політичними партнерами Росії, при чому Венесуела цікавить Москву, як одна з найбагатших на нафту країн світу. А Мексика має для Путіна стратегічне значення через своє географічне положення поруч з США.
Не важко помітити, що путінські політичні клієнти автоматично стають геополітичними супротивниками Української держави.
Так, нібито весь час дружня до України Куба, не тільки закрила гуманітарну програму «Діти Чорнобиля», що діяла з березня 1990-го по листопад 2011 року, але й постійно демонструє свою підтримку Москві в українському питанні.
Україні потрібно звертати більше уваги на Латинську Америку і підтримувати більш тісні контакти з українською діаспорою в цій частині світу.
Особливо враховуючи той факт, що в Аргентині на сьогодні проживає біля 300 тисяч вихідців з України, а в сусідній до неї Бразилії кількість українців досягає майже 500 тисяч чоловік.
У Латинській Америці Путін опирається на своїх політичних васалів, а українцям потрібно розраховувати на політичних партнерів, які будуть зацікавлені в розгортанні співпраці з Україною на всіх можливих напрямках і бачитимуть перспективи взаємовигідних зв’язків.
Українська латиноамериканська політика мусить працювати на випередження і бути чітко орієнтованою на забезпечення там довгострокових потреб Української держави.
А стратегія України щодо Латинської Америки має бути направлена на забезпечення українських інтересів в цьому регіоні.