Росія не має шансів виграти у новій холодній війні із Заходом
Чим далі Російська Федерація входить у зону нестабільності, наближаючись все до того критичного моменту темних радянських часів, після якого СРСР вже неможливо було врятувати жодними методами, тим більше вона стає агресивною
Вторгненням в Україну Москва фактично оголосила холодну війну Заходу і перейшла «Рубікон гарантованої безпеки», за яким можуть діяти вже зовсім інші правила, ніж у мирні часи.
Не дивлячись на те, що в Європі ще не всі зрозуміли, що на українсько-російському фронті сьогодні вирішується не тільки доля України, а й існування західного світу, такого, яким він був після закінчення Другої світової війни, процес прозрівання все ж прослідковується.
Спроба геополітичного реваншу Путіна є прямим наслідком того, що «демократична» Росія єльцинських часів так і не пройшла процесу очищення та боротьби з тоталітарним минулим, як це зробила Німеччина після поразки у війні.
І навіть у часи сумнозвісного застою Брежнєва нікому не могло прийти в голову, що в Росії коли-небудь стане можливим відновлювати культ Сталіна, як великого і шанованого державного діяча.
У Кремлі не бажають пам’ятати, чому саме розпався СРСР
Усе це потрібно Путіну для того, щоб ще більше піднімати на шовіністичний прапор стару ідею «російської винятковості», по вінці наповнюючи її новим імперіалістичним змістом.
Це єдине, що сьогодні залишається країні з економікою, котра катастрофічно похитнулася, і армією, яка у разі зіткнення з оборонним альянсом НАТО, прогнозовано не протримається і декількох годин.
Та пішовши на «геополітичний таран», Путіну потрібно більше боятися не західних танків і ракет, а західних санкцій.
Бо у Кремлі чомусь не бажають пам’ятати чому саме СРСР дійшов до стану розпаду. Коли він політично і економічно став банкрутом, спровокувавши гонку озброєнь із Заходом.
Хоча Радянському Союзу так ніколи й не вдалося забезпечити своїх громадян якісними товарами широкого вжитку, які на Заході вже давно стали для населення буденною нормою, проте комуністична влада і військові намагалися випередити Сполучені Штати.
Нині ж держави західної демократії пожинають плоди свого фатального недооцінення справжньої суті планів Москви, коли майже 20 років вони прагнули розглядати Росію як партнера, а не стратегічного противника, яким вона завжди була без жодних перерв.
Так само прорахунком було рішення пробувати вибудовувати з Російською Федерацією хороші відносини, не отримавши від Москви вагомих гарантій того, що вона необоротно стала на шлях відмови від колишніх імперських амбіцій.
Не реформована і не декомунізована Росія не може бути партером Заходу
Необхідно визнати, що Холодна війна з Росією по суті ніколи й не закінчувалася, і Росія ніколи не змінювалася.
Просто її еліти почали імітувати демократичні процеси, додавши до традиційної російської тиранії капіталістичного лоску.
Це було й раніше очевидно, але частина західного політичного істеблішменту воліла закривати на все це очі, при цьому постійно підживлюючи Російську Федерацію кредитами і своїми передовими технологіями.
Не реформована і не декомунізована Росія не може бути партером Заходу. Це є політичною аксіомою, яка не потребує доведення.
Тепер же, коли Росія робить авантюрну спробу повернутися за чужий рахунок на міжнародну арену в ролі світової наддержави, необхідно задатися питанням, як ще довго можна їй дозволяти гратися у «велику державу»?
Адже, якщо Путіна зараз не поставити на місце, то він претендуватиме не тільки на контроль України Росією, а й всієї Східної Європи.
Ключовою його відмінністю є те, що він добре розуміє, чого хоче, й тому нав’язує таку «гру», яка йому найбільше вигідна.
Для цього Путін явно вибрав найкращий для себе час, коли Сполучені Штати, через політичні обставини, досі не могли приділяти його «грі» тієї уваги, на яку вона заслуговує.
Варто враховувати, що російський політичний лексикон про «ближнє» і «далеке» зарубіжжя означає ні що інше, як неприкрите освячення можливого реваншу.
Припускаючи, що країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія і Румунія не можуть мати законних інтересів своєї безпеки і є неспроможними державами в усіх сенсах.
На тактичному рівні Путін є дуже вправним гравцем. Він ретельно тестує своїх противників, щоб оцінити можливість їхніх майбутніх відповідей і в той же час послабити їх.
Вторгнення до України та анексія українського Криму кидають виклики Сполученим Штатам і є прикладом такого тестування.
А стимулювання політичної фрагментації Європи, надаючи одночасну російську підтримку правим, лівим і націоналістичним партіям, і ослаблення США шляхом спроби впливу на президентські вибори, стало реалізацією плану Кремля підриву єдності Заходу.
Путінська політика збігається з тим, що робила Російська імперія з ХІХ століття до Першої світової війни.
Також в ній проглядається велика спадковість провокативної агресивності Радянського Союзу.
І тоді, і зараз демонстрація сили та російський націонал-шовінізм, куди більше ніж ідеологія, були локомотивом їхньої політики. Це і є ключем до розуміння Росії.
При цьому Росію робить особливо небезпечною те, що вона відчуває себе дуже приниженою в результаті програшу в першій Холодній війні.
Звідси і незаконна анексія Криму і намагання з усіх сил довести, що Україна є частиною її історії та законною сферою інтересів.
Хоча у подальших планах Путіна є не лише Україна. Він вважає, що Балканські країни, Центральна і Східна Європа також мусять входити до цієї «сфери інтересів».
Ахіллесовою п’ятою Росії є підірваний стан її економіки
Важкий стан російської економіки робить Росію подвійно небезпечною. Її ВВП є меншим, ніж в Італії.
В основному це доходи від продажу сировини: нафти, газу, чорних і кольорових металів, міді, алюмінію тощо.
І Росія дуже вразлива своєю залежністю від імпорту.
До того ж, її виробнича база руйнується, як і інфраструктура, за винятком хіба що військово-промислового комплексу.
Тому реальна загроза відключити російські банки від міжбанківської системи SWIFT могла б підштовхнути Путіна почати задумуватись над полишенням українських територій.
Така комбінація сукупності крайньої слабкості в поєднанні з почуттям приниження і образ, вправно експлуатованих державною пропагандою в ЗМІ, робить Росію дуже небезпечним сусідом не тільки для України.
Більша частина Європи стала зоною потенційної загрози. Осадити ослабленого і дуже агресивного Путіна потрібно зараз, а не тоді, коли він почне вторгнення до європейських країн під якимось надуманим приводом.
Але в Москві не можуть усвідомити, що Росія вже фактично програла спровоковану нею Холодну війну.
Бо економічно і військово слабка держава, хоча вона видає за відновлення «національної гордості» агресію щодо своїх сусідів, не має жодних шансів силою диктувати світу свою волю.
Ахіллесовою п’ятою Російської Федерації є підірваний стан її економіки. І врятувати її від остаточного банкрутства міг би тільки економічний геній, а не такий «воєначальник», яким є Путін...