Російська агресія є результатом нерозуміння Москвою формування політичної нації в Україні

«Володимир Путін, – пише Тренін, – неодноразово заявляв, що «росіяни і українці один народ». Навіть якщо б було дійсно важко розрізняти якусь кількість росіян і російськомовних українців, ця точка зору не включає в себе багатьох українців, які не хочуть виглядати і походити на росіян… Головною причиною провалів політики Росії щодо України є ігнорування факту, що є неприємним для багатьох росіян: майже вся українська еліта – політична, економічна, культурна; західна, південно-східна чи київська – хоча й різною мірою – охоплена духом національної незалежності, мрією завершення стародавнього політичного проекту незалежної України, який передбачає відокремлення від Росії».

І це не перша спроба Дмітрія Треніна розібратися в причинах провалу української політики Москви. Так у жовтні 2017 року у журналі «Россия в глобальной политике» з’явилася його стаття «Понять Украину. Новый этап становления российского государственного проекта». Яка, великою мірою, перекликається зі  статтею «Росія і Україна: від братів до сусідів».

«Українська криза стала суворим випробуванням для російської зовнішньої політики, – наголошує Тренін, – Найважливіший його урок для Росії полягає в необхідності сприймати Україну всерйоз, комплексно, і вивчати її уважно, без емоцій».

Нерозуміння процесів формування в Україні політичної нації, стало однією з головних причин агресії Москви щодо Української держави.

І якщо участь України в «російському проекті» була нав’язана українцям силою, то бажання українців приєднатися до об’єднаної Європи і стати частиною інтегрального «західного проекту», вони готові виборювати в протистоянні з колишніми колонізаторами з Півночі.

У Кремлі ніяк не можуть змиритися з тим, що після більше ніж трьох століть недобровільного перебування України у складі Російської  імперії (як би там вона не змінювала свої назви), велика частина колишніх «радянських людей» вибрала для себе шлях самостійного існування.

У Путіна не розуміють, яким чином «вірус українства» вразив мільйони етнічних росіян, які переїхали в Україну в сумнозвісні радянські часи, заміщаючи мільйони депортованих і насильницьки переселених до Росії українців.

Не говорячи вже про феномен «жидобандерівців», монолітна коаліція і надзусилля яких допомогли прикрити Схід і Південь України у перші і найважчі тижні початку московської навали.

Українське єврейство, кримсько-татарські, грузинські, чеченські, вірменські та інші національні громади, разом з українцями, відкинули зазіхання Москви на українські території. Чим несказанно здивували кремлівців, які сприймали населення своєї колишньої колонізованої республіки, як фрагментовану масу розділених ментально людей.

Феномен формування і консолідації сучасної української політичної нації та її функціонування в контексті державотворчих і націотворчих процесів, ще потребуватиме свого детального дослідження.

Але вже зараз можна сказати, що навколо українського ядра формується монолітна спільнота українських громадян різних національностей, що вважають себе українцями (не забуваючи при цьому і про своє коріння), для яких Україна є батьківщиною.

Підсумовуючи, варто знову звернутися до статті Дмітрія Треніна «Понять Украину. Новый этап становления российского государственного проекта», в якій він робить висновок: «Головний урок для Росії полягає в необхідності уважно спостерігати, глибоко вивчати і намагатися зрозуміти Україну, яка, навіть звернена на захід, залишиться важливим сусідом. Оскільки конфлікт України з Росією ще дуже далекий від вирішення, а Крим ще може стати східноєвропейським аналогом Ельзас-Лотарингії… Під розмови про братерство і єдність Росія заплатила велику ціну за ігнорування реальної України. Пора вчитися приймати її всерйоз».