Війна з Україною має шанс вибити з Росії «синдром винятковості»

Російські телевізійні пропагандисти не втомлюються повторювати про «успіхи» Росії у війні з Україною. Путінська версія імперського шовінізму полягає в тому, що Росія заслуговує на все те, чого вона хоче, а сусідні держави та їх населення просто повинні слухняно виконувати всі забаганки Москви. Але якби Росія розвалилася завтра – за цим би ніхто не жалкував. Від самого початку ідея «винятковості» Московії коренилася в комплексі меншовартості, і в Кремлі весь час намагалися видавати себе за тих, ким вони ніколи не були.

Масовий менталітет поміняти складно, адже «хочу і все» змінює докорінно свідомість. Нещодавно один російський експерт порівняв війну Російської Федерації в Україні з Північним В’єтнамом: «Тому що ми теж відновлюємо єдність своєї землі, а проти нас роблять ставки зовнішні сили, зацікавлені у закріпленні назавжди поділу російського світу».

Розуміння ходу і способу думок ворога – одна із складових перемоги над ним. В Росії вже порахували всю Україну своєю територією. Тому не перемогти Російську Федерацію ми не можемо, інакше Україна, як держава, просто зникне назавжди з мапи світу.

Гра в наддержаву для Росії добром не закінчиться. У найкращому випадку, після її закінчення, вона стане «сировинним придатком» Китаю. А в найгіршому – просто розвалиться на декілька десятків територій. Чим довше триватимуть санкції, тим більше Російська Федерація відставатиме технологічно. І це відставання в майбутньому вже ніяким чином Москві компенсувати не вдасться.

Не дивлячись на наявність ядерної зброї, Росія зараз країна третього світу, якщо не гірше. Стратегія Сполучених Штатів і Заходу щодо цього штучного територіального утворення є довгостроковою, як і під час Холодної війни. Російська Федерація може окупувати певну територію, але ніколи не зможе довго втримувати її через завзятість українців і фінансову допомогу та озброєння із Заходу.

А якщо до цього додати ще й безпрецедентні санкції, то через декілька років в такому режимі, життя у РФ стане дуже схожим на життя в Північній Кореї. За тим, можливо, винятком, що центральна влада вже не буде спроможною контролювати околиці колишньої Російської імперії і вона почне розпадатися на менші незалежні утворення, поклавши край Росії, якою вона була раніше.

Кровожерлива психопатія Путіна не може пояснюватися виключно шовінізмом і «винятковістю». Російський тиран, хворий нелюд, що поведений на владі над життям і смертю, котру делегувало йому зомбоване населення Росії. І чим більше смертей та руйнувань приносить його людиноненависницька політика, тим дужче він відчуває свою «обраність» і «винятковість». Божевілля вбивств стало для нього енергетичним підживленням, яке компенсує недолугість і комплекс стійкої меншовартості, що закріпився у нього з часів пітерського напівголодного дитинства в родині матері-двірнички. Путін – соціопат без моралі, совісті і почуття співчуття, який отримав владу над нацією, що сповідує «культуру» тюремного подвір’я.

Як тільки санкції критично обмежать функціонування російської економіки, регіони РФ почнуть накопичувати свої економічні активи і використовувати їх, як розмінну монету для товарообміну з іншими регіонами. Москва не має механізмів стримування реалізації такої «економічної балканізації», що незворотно призведе до розпаду Росії.

Росія не може знову стати глобальною державою без попереднього поглинання України. Путін та його злочинна кліка це чудово розуміють. Проте це розуміють і ті окремі західні лідери, поведінка яких виглядає неоднозначною щодо підтримки України, що по суті підживлює імперські амбіції російського тирана.

За останні більше ніж 3,5 місяці українці довели всьому світові, що ми окремий від росіян народ, який шукає шлях до західної інтеграції. Українці, як і інші до нас народи, ведуть справжню національно-визвольну війну з Російською імперією. Та якщо країна, яка готова пожертвувати так багато чим заради майбутнього на Заході, програє, це створить жахливий прецедент для інших тоталітарних правителів, які мріють перемалювати політичну карту світу. Проте військова поразка Путіна в Україні може знищити російські імперські амбіції назавжди.

Росія завжди була незрілою нацією, що балансує на межі божевілля. А Путін, з його клінічною манією величі, ментально перебуває в ХІХ столітті. Його спроби нав’язати всьому світові стандарти «російської цивілізації», могли б виглядати смішними і наївними, якби він не намагався їх реалізовувати в Україні.

Можна сказати, що справжній план Сполучених Штатів, Великої Британії і їхніх західних союзників полягає в тому, щоб настільки критично ослабити Росію, аби вона ніколи і ніде більше не могла повторити ті злочини проти людяності, які вона зараз чинить в Україні.

Не важко спрогнозувати, що буде далі, оскільки російська промисловість повністю залежить від надходження західних комплектуючих і запасних частин. А відмова Європи від російського газу і нафти, призведе тільки до зубожіння росіян та перетворення їх на націю без майбутнього. І як тільки пересічний росіянин відчує, що економічна та соціальна ситуація буде перманентно погіршуватися, то тоді він може почати розуміти, що щось в державі не так, щоб не розповідав йому путінський телевізор. Ситуація розвиватиметься за набагато важчим і небезпечнішим сценарієм, ніж це було в Росії в 90-х роках.

Путін не врахував, що Україна – це не Грузія, не Чечня чи Сирія. Він напав на 44 мільйону державу з армією, в якій чимала кількість її бійців пройшли вишкіл в західних військових інструкторів, і які воюють за незалежність своєї батьківщини. Західні поставки зброї продовжуватимуть надходити, і це збільшуватиме чисельність російських трупів, однак Путін не зважає на втрати, що може понести російська армія.

Російська ідентичність будується навколо міфу про «загадкову російську душу». За ним, незважаючи на найстрашніші випробування та жорстокість своїх ворогів (німецьких нацистів і монгольських орд), росіяни завжди перемагають і виживають завдяки своєму «героїчному духу». Це міф повністю сконструйований російськими імперськими пропагандистами, такими як Достоєвський.

Міф цей, просочений романтизмом та емоційною пристрастю, яка апелює до надій слабких і знедолених. Оскільки росіяни, починаючи з царя Івана Грозного, зазнали гноблення своїми доморощеними самодержцями, цей міф ідеально для них підходить. Він насправді служить для того, щоб тримати їх в підневільному стані, звинувачуючи в усіх їхніх бідах підступного ворога, який вже стоїть біля російських кордонів.

Велика проблема для Путіна полягає в тому, що з часом цей міф «зношується». Нові покоління росіян не хочуть їсти в неопалюваній квартирі зварені шматочки сирої капусти, як це було при мінусовій температурі під час блокади Ленінграда у Другій світовій війні. Вони хочуть мати своє нормальне життя і майбутнє. Ось чому Путін поки що не наважиться оголосити про загальну мобілізацію, ось чому він «бомбить» власний народ пропагандою, і чому так багато людей тікає з Росії на Захід.

У 1975 році Гельсінські угоди змусили СРСР дещо відкритися і через 16 років він розвалився. Радянські громадяни, колись стикаючись із зовнішнім світом, хотіли більшого. А сьогодні пропаганда Путіна веде наперед програшну битву проти Інтернету і реальності.

Зазвичай росіяни вважали себе «першими серед рівних» серед європейських і азійських народів. Тому і царська імперія, і сталінський та постсталінський СРСР активно намагалися русифікувати Україну, держави Балтії та інші народи силою загнані до Радянського Союзу.

При цьому Росія вважала себе гегемоном не лише у Євразії, а й в Центральній та Східній Європі. Москва діяла на основі колоніального та покровительського мислення, яке було зафіксовано у пакті Молотова-Ріббентропа у 1939 році. Вона підпорядкувала собі країни Центральної та Східної Європи на 40 років, а населення «периферійної частини» колишньої імперії – на ще триваліший період.

Путін нажив величезні багатства та владу за допомогою насильства, залякування, корупції, хабарництва, вимагань, безжального придушення і фізичного знищення ворогів й опонентів свого режиму.

Самозакохана особа з обмеженими знаннями, але з гіперболізованими амбіціями, – нарцис, який прив’язаний до виняткової важливості своєї історичної місії. Він не зупиниться ні перед чим, щоб самоствердитися, збільшити і захистити свою владу.

Путін – це безжальний бандит, котрий прагне відродити амбіції імперії, яка століттями намагалася стати панівною світовою силою, але ніколи не досягала у цьому успіху.

Не дивлячись на те, що Росія має деякі риси важливої держави: велика кількість населення, велика площа територій і велика до війни з Україною армія, цього ще явно недостатньо для того, щоб претендувати на звання супердержави.

Росія хвора на «синдром винятковості». Він привів Москву, після закінчення Другої світової війни, до низки абсолютно не потрібних їй війн. Війна з Україною має усі шанси вибити з Росії «синдром винятковості», який є ознакою дуже застарілої її хвороби – імперіалізму.

У Москві вірять в те, що їхня «винятковість» означає, що правила, яких повинні дотримуватися інші, не стосуються їх. І Кремль готовий використовувати цю свою «винятковість» для виправдання будь-яких своїх злочинів. Що він і намагається робити під час своєї війни в Україні.