Ядерна дилема Путіна: настав час Заходу дати Кремлю достойну відсіч
Путін вважає себе найкращим знавцем сучасної України, але...
У війні Росії в Україні настільки багато поставлено на кін, що будь-які промахи чи нерішучість Заходу можуть призвести до ситуації, яку в майбутньому буде дуже непросто переграти назад. А страхувальний ефект ядерної зброї, під виглядом «взаємного знищення», використовується Путіним для стримування надання Україні всього необхідного їй комплексу військової допомоги. Росія вирішила зіграти на знищення Української державності, тому саме це має диктувати відповідь агресору. І важливо, щоб ця відповідь була адекватною ситуації, яка склалася в Україні та навколо неї.
І якщо на першому етапі російсько-української війни західний світ намагався наздоганяти події і діяти відповідно до цього, то під час другого її етапу, котрий може стати вирішальним у протистоянні Російської Федерації з Сполученими Штатами, Великою Британією і об’єднаною Європою на українській території, в жодному разі не можна допустити затягування вирішення конфлікту західної цивілізації і російської антицивілізації, яка намагається силою нав’язати всьому світу свої облудні «цінності».
Вся міць Заходу повинна беззастережно бути задіяна в Україні. Настав час взяти руки, які заведені за спину, і скласти два дуже великих кулака для відсічі Росії.
Єдиний шлях дати відсіч тиранам на кшталт Путіна – це перекрити йому можливість й далі фінансувати війну в Україні і нагнітати ескалацію. Завдяки надходженню грошей за продаж російських енергоресурсів до Європи, він поки що повністю контролює ситуацію в РФ. А час, пропаганда і газонафтові надходження стали таким же полем битви, як і Донбас.
І коли в Німеччині заявляють, що не можуть відмовитися від російського газу, бо це, мовляв, коштуватиме їм втрати десятків тисяч робочих місць, то погоджуються з тим, що через їхню позицію прирікають на смерть десятки, якщо не сотні тисяч цивільних українців, «вина» яких перед Путіним в тому, що вони бажають жити в незалежній і демократичній Україні.
Тому ніякі відмовки, що ми не можемо через вас зруйнувати свою економіку, тут не спрацюють. Фінансування Європою Російської Федерації під час війни мусить бути однозначно припинено. Адже вони цим лише провокують Путіна на підвищення ставок, нарощуючи можливості Москви продовжувати й далі цю страшну кровопролитну війну з українцями.
Путін вважає себе найкращим знавцем сучасної України, але, як виявилося, ці його «знання» просто фікція. Він може ув’язнити всю верхівку ФСБ, яка відповідала за український напрямок, та це вже нічого для нього змінити не зможе.
Приймаючи рішення про підступне вторгнення в Україну, він не взяв до уваги, що Україна не просто не розпадеться, а що вона тепер має компетентну і професійну армію. Армію, яка значною мірою підготовлена інструкторами з США, Великої Британії та інших наших союзників, озброєна сучасною ефективною протитанковою зброєю і є надзвичайно мотивованою.
Перемога України, з використанням передової західної зброї, була б перемогою не тільки українців, але й Тайваню, який знаходиться під загрозою вторгнення з боку Китаю. Але Пекін є більш лукавим противником Заходу, ніж путінська Росія, а значить і більш небезпечним. КНР приховано і далі частково підтримує Москву, ставлячи цим під сумнів доцільність продовження економічної співпраці з США і їхніми союзниками, яка дуже важлива для Китаю.
Настав час назвати все так, як воно є насправді. Оскільки воєнний злочинець, який прикидається міністром закордонних справ Російської Федерації, Лавров, вже відкрито заявив, що «Наша спеціальна військова операція покликана покласти край безоглядному розширенню і безоглядному курсу на повне домінування США та під ними інших західних країн на міжнародній арені». Що означає, що в Кремлі відверто визнають, що в Україні вони фактично ведуть війну і з Америкою.
В цьому сенсі необхідно визнати, що колективний Захід все ще напівсонний перед загрозою, якою є Путін, і напівсердитий у застосуванні санкцій. Досі там домінувало бачення, що необхідно обмежитися лише наданням «оборонного» озброєння, або уявлення про те, що Європа повинна продовжувати імпорт російських нафти та газу, побоюючись економічної рецесії, а це хибне сприйняття ситуації.
Хоча ніхто не ставить під сумнів ядерний потенціал Росії, і те, що в Москви багато ядерної зброї, але чи готова вона до використання, і в якому стані зберігалася усі роки після розвалу СРСР?
Це важливе для всіх питання, особливо беручи до уваги, що ми вже знаємо, що російські танки і транспортні засоби знаходяться в поганому стані. Відсутні запасні частини, дешеві шини, неправильно обслуговуються, погано навчений та керований персонал, жахлива логістика та тактика, низький моральний стан.
Чи може хтось бути впевнений, що ядерні бомби і ракети не в такому ж критичному стані? Можливо, вони теж десь гниють, фінансування їхнього обслуговування частково розкрадене, а експерти бадьоро розповідають своєму керівництву про те, що вони в належному стані і в будь-який момент готові до негайного використання?
На такі думки наводить той факт, що російські окупанти вирішили увійти в зону відчуження на Чорнобильській АЕС, не повідомивши своїх військових про небезпеку радіації. Знали чи не знали про це генерали, але дозволили рити окопи у Рудому лісі та грабувати радіоактивні «сувеніри», які заразять багатьох інших.
Цей епізод свідчить про надзвичайний масштаб некомпетентності і невігластва в ядерних технологіях. Між тим було б поспішно вважати, що жодна з бойових одиниць російської ядерної зброї не спрацює. Однак і ракети, і ядерні боєголовки необхідно обслуговувати на регулярній основі. І ніхто не знає чи дійсно це було зроблено. Такі системи не можна залишати роками без обслуговування, а потім негайно вводити в експлуатацію.
Не виключено, що спецслужби РФ вже впритул займаються цим питанням. Адже було б неправильно вважати, що все в російській армії розкрадалося, а от на розкрадання в стратегічних ядерних силах Російської Федерації було накладено табу. Такого бути не може. Можливо саме тому питання залякування ядерною зброєю сьогодні не так жорстко озвучується Росією, як на початку війни.
Це зовсім не означає, що варто робити ставку на те, що російська ядерна зброя, у більшості випадків, виведена з ладу. Бо навіть якби більшість з неї була б дійсно не функціональною, Путіну потрібна лише частина з її кількості для того, аби нанести величезну шкоду світовій цивілізації.
Росія навіть може зробити спробу напасти на одну з держав НАТО і бути залученою до локальної війни у цій країні. Проте ядерний удар по будь-якій країні НАТО неминуче призведе до удару у відповідь по Російській Федерації. І дуже сумнівно, щоб керівники будь-якого рівня в РФ, навіть сам Путін, були б готові піти на такий ризик.
Складність геополітики ускладнюється спробою зрозуміти замисли та наміри російського диктатора, безнадійно враженого манією величі. США і НАТО мають більше ядерної зброї, ніж Росія, і з більшою дальністю та сучаснішими системами доставки. Путін про це добре знає, як і те, що Російська Федерація може бути знищена в результаті обміну ядерними ударами.
Але він і далі продовжує блефувати, не дивлячись на те, що чим більше в України буде ефективної сучасної зброї, тим вищим буде шанс завдати нищівної поразки російським ордам і дати тирану та його подільникам урок, який вони ніколи не забудуть.
Америка не може собі дозволити, щоб Україна програла. Оскільки, якби це сталося, то одномоментно б розпалася вся система американського лідерства, котра створена Сполученими Штатами після закінчення Другої світової війни. У цьому непримиримому протистоянні між Російською Федерацією і Сполученими Штатами, Москва може заплатити надзвичайно високу ціну. Кремль підняв дуже високо свої ставки, не подумавши над тим, що його противники чудово знають про те, що козирів у них на руках немає.
Путіна, як диктатора з дуже великим стажем, не хвилює відмінність між умиротворенням і деескалацією. Все, про що він буде дбати, – це його «здобутки». Він показав, що знову і знову буде готовий вторгатися в сусідні країни, якщо, на його думку, втрати переважать здобутки.
Намагання його умиротворити, починаючи від окупації Криму в 2014 році, ні до чого не привели. Не отримавши належної відсічі від світової спільноти, він подумав, що і захоплення всієї України силовими методами може йому зійти з рук.
Тут прослідковується чітка закономірність, за якої виникає ймовірність прийняття рішення Путіним про черговий етап ескалації, включно з можливою ядерною ескалацією. Він відчуває будь-яку слабинку з боку противника, що підштовхує та провокує його до нових агресивних дій.
І хоча існують проміжні варіанти між двома крайнощами: не противитися експансіоністським намірам Москви чи готуватися до ядерної війни, деескалація намірів Кремля полягає в тому, як уникнути загрози ядерної війни і в той же час наблизитися до ліквідації путінського тоталітарного режиму.
Обмін ядерними ударами, яким лякає Путін Захід, буде більш руйнівним для Москви, ніж для Вашингтону і Брюсселю. І ніякі бункери тут диктору не поможуть. Та в Кремлі роблять вигляд, що захоплення України для них куди важливіше, ніж продовження існування держави Росії.
Здається очевидним, що Путін створив собі величезну проблему цією безрозсудною авантюрою. Він вже перебуває в ямі, але продовжує її копати ще глибше. Вже зараз стає зрозуміло, що домовитися з Москвою і досягнути врегулювання шляхом переговорів про припинення війни в Україні, майже неможливо. Тому, хочемо ми того чи ні, це закінчиться капітуляцією Російської Федерації на тих чи інших умовах, затяжною та кривавою тупиковою ситуацією, або тотальною війною Росії з США і НАТО.
Поки що колективний Захід намагається уникати прямої боротьби з рашистами за свої власні цінності. Адже, як би це не було ризиковано, створення безпольотної зони в Західній Україні, безумовно, принесло б свій великий позитивний ефект. Як і направлення миротворчих військ для прикриття західних українських територій, що дало можливість перекинути значну частину армії України на південні і східні напрямки.
Стратегія Російської Федерації у війні з Україною полягає в тому, щоб кидати в бій все більше і більше тіл солдатів, і для Путіна немає ніякого значення, що більшість з них вже ніколи не повернуться додому живими. Це «менталітет орди» – закидати поле бою трупами, поки ворог не буде виснажений і в кінцевому підсумку переможений.
Однак в Москві не враховують, що вони не СРСР 40-х років минулого століття. Коли багато сімей мали по 4-7 дітей. Нинішні російські сім’ї – це 1 чи 2 дитини, тому для путіністів вести війну в радянському стилі зараз буде набагато важче. Демографічний резерв в РФ явно не є безкінечним.
Проте, забігаючи трохи наперед, необхідно продумати, як мусить завершитися видворення окупантів з українських земель. Єдиний спосіб перемогти росіян – це мати достатню кількість мотивованих військ для наземних операцій, сучасну зброю, яка за якістю перевершує озброєння противника, і надійне матеріально-технічне забезпечення та розвідку.
Завдячуючи допомозі Сполучених Штатів, Великої Британії та інших союзників України, багато з необхідного у нас вже є. Але, щоб вигнати остаточно російські терористичні війська з усіх тимчасово окупованих частин України, необхідна буде допомога військових з дружніх нам держав. І як це зробити, про це необхідно подумати вже сьогодні.