Якщо Кіпр возз’єднається, то зможе стати Сінгапуром Східного Середземномор’я

Припинення переговорів щодо возз’єднання турецької та грецької частин Кіпру провокує нову невизначеність у «кіпрському питанні». А неможливість узгодження спільної позиції, вкотре заводить до глухого кута всі спроби сторін досягти остаточної згоди щодо возз’єднання Республіки Кіпр і невизнаної Турецької республіки Північного Кіпру.

Поділ країни на південну, грецьку частину та північну турецьку, триває з 1974 року. Часу, коли Анкара використала свої війська для вторгнення на острів у відповідь на організований в Афінах переворот, метою якого було об’єднання Кіпру з Грецією.

Можливо, що керівники Республіки Кіпр Нікос Анастасіадіс і самопроголошеної Турецької республіки Північного Кіпру Мустафа Акінджи, й готові піти на поступки, необхідні для того,  щоб знайти врешті компромісне рішення. Але закулісна присутність на переговорах Анкари робить ці намагання порозумітися надзвичайно складними.

До останнього моменту були сподівання, що у найближчі тижні вдасться скликати в Женеві другий міжнародний мирний саміт з кіпрського питання, щоб узгодити всі деталі ще не вирішених відмінностей. Проте відбувся черговий «збій» у погодженні  коригування створення двохзональної та міжобщинної федерації.

До того ж ситуацію погіршили розбіжності з приводу гарантій безпеки і поділу влади. Анкара й досі тримає 30 тисяч своїх військовослужбовців в Турецькій республіці Північного Кіпру. Президент Республіки Кіпр Анастасіадіс вважає, що забезпечення безпеки і скорочення чисельності турецьких військових стоїть на перешкоді домовленостей.

Ці питання мали бути розглянуті перед початком женевського саміту, на що Мустафа Акінджи заявив, що він не міг прийняти «передумови», котрі були озвучені Нікосом Анастасіадісом.

Розглядаючи «кіпрське питання» необхідно враховувати і російський фактор. Оскільки Москва має великий вплив на православний Кіпр. Тому Кремль, діючи за лаштунками, дуже зацікавлений у тому, щоб зірвати остаточне мирне рішення. Якщо Кіпр возз’єднається, то це б примирило ворогуючих партнерів по НАТО в період глобальної невизначеності і напруженості в регіоні.

Варто пригадати, що міжетнічне примирення від початку незалежності Кіпру від Великої Британії у 1960 році тривало недовго. Вже в 1964 Рада безпеки ООН була змушена заснувати Збройні сили Організації Об’єднаних Націй з підтримання миру на Кіпрі (ВСООНК), які були спочатку створені для того, щоб не допустити подальшої боротьби між кіпрськими греками і турками.

На сьогодні протяжність ліній припинення вогню, що проходять через територію острова, становить приблизно 180 кілометрів. При цьому ширина буферної зони між лініями варіюється в межах від менше 20 метрів до 7 кілометрів. Вона займає приблизно 3 відсотки загальної території острова.

Після того, коли у 1983 році турки-кіпріоти на півночі острова проголосили власну «державу», буферне  призначення  миротворчого  контингенту  ООН  було поглиблене. З того часу  «блакитні шоломи» регулюють невизнаний кордон між двома частина острова,  таким  чином  фактично виконуючі роль  неофіційних  прикордонників.

Виступаючи 29 травня у штаб-квартирі ВСООНК в буферній зоні з нагоди Міжнародного дня миротворців, спеціальний представник Генерального секретаря ООН на Кіпрі Елізабет Спехар підкреслила, що «ніколи раніше наша робота не була більш важливою, ніж сьогодні. Ваші зусилля необхідні для підтримання миру і порядку в буферній зоні, заохочення діалогу і довіри між громадами на Кіпрі та для створення умов, що сприяють успіху переговорів».

Проте зрив скликання саміту не викликає великого оптимізму. Після нього Кіпр може знову  увійти у вибухонебезпечний період. Президентські вибори на початку 2018 року в Республіці Кіпр і пропозиція уряду провести розвідку та буріння морських родовищ нафти і газу, яке повинно розпочатися через місяць,  може спровокувати  незадоволення Туреччини і цим ще більше ускладнити переговорний процес. Бо Туреччина та турки-кіпріоти вже давно попереджали, що така діяльність здатна призвести до серйозних наслідків.

Втім подібні погрози виглядають, як заперечення з турецького боку того, що Кіпр має право використовувати свої природні багатства. Та й дуже сумнівно, що вирішення кіпрської проблеми повинно залежати від знайденої кількості вуглеводнів. І тут інтереси Анкари можуть увійти у протиріччя з планами Вашингтону.

Бо як заявила в ексклюзивному інтерв’ю кіпрській газеті Alithia посол США на Кіпрі Кетлін Доерті, «дуже важливо, коли компанія розміру Exxon Mobil присутня на Кіпрі. Ми очікуємо, що значні обсяги природного газу в Вільній економічній зоні допоможуть фінансувати не тільки Кіпр, а й кіпріотів в цілому».

На думку посла Доерті, «якщо Кіпр возз’єднається, то зможе стати Норвегією Східного Середземномор’я або Сінгапуром. Це дасть можливість створити на Кіпрі ідеальний фінансовий та бізнес-центр в регіоні».

Відповідаючи на питання про загрози з боку Туреччини, посол США відповіла, що «уряд США раніше висловлював занепокоєння з приводу того, що відбувається в цьому нестабільному регіоні, і хоче аби компанії не стикалися з політичними ризиками».

Хоча, коли Кіпр сам стикнувся з геополітичним ризиком після вторгнення на його територію Туреччини, це стало прецедентом, який через багато років підштовхнув Москву до повторення подібних «акцій» на пострадянському просторі. Роль ООН у цьому питанні виявилася явно недостатньою. Іншими словами, Кіпр може возз’єднатися, якщо президент Туреччини це дозволить. Розділені частини країни давно вже могли домовитися до цього часу і знайти між собою спільну мову, якби не сторонні сили.

Кіпр став пішаком шахової гри інших. Сьогодні доля острова знаходиться в основному в руках Реджепа Ердогана, авторитарного президента Туреччини. Тому кіпрський конфлікт перетворився на сховище нездійснених надій і розбитих мрій. Оскільки поєднати європейську і «ердоганівську» ідентичність надзвичайно проблематично.

Ердогану важко погодися із тим, що Кіпр не буде визнаний турецькою «сферою інтересів», і на всій його території зможуть застосовуватись європейські норми та цінності.

Турецькій державі буде дуже важко відмовитися від претензій на контроль над додатковими частинами Середземного моря, що їй на півночі забезпечує псевдо-республіка. Пріоритети Туреччини завжди були геополітичними і національними, а доля «турецькомовного» населення Кіпру, яке сильно збільшилося після припливу іммігрантів з відсталих регіонів Туреччини, ніколи не була головною турботою Анкари.

Майже 160 тисяч незаконних турецьких поселенців, яких Туреччина завезла за весь час окупації, щоб змінити демографічну ситуацію північної частини острова, не збираються повертатися додому. А якщо врахувати, що народжуваність у членів турецької общини в 2,5 рази більша, ніж у греків-кіпріотів, то за такої тенденції турки складатимуть більшість в об’єднаному Кіпрі вже через 30 років.

Анкара постійно грає в таку гру, за якої будь-яке вирішення кіпрської проблеми повинне відповідати очікуванням Туреччини, і саме тому всі попередні зусилля домовитися «провалювалися».

Греки-кіпріоти створили найбільш процвітаюче, демократичне та відкрите суспільство в Східному Середземномор’ї, і вони дуже ризикують, якщо об’єднаються з контрольованим із зовні турецьким населенням.

Наразі не має життєздатного вирішення «кіпрського питання» без повного виведення турецьких військ з острова. Не існує можливості досягти реальної і значущої угоди, коли грецька сторона змушена вести переговори під загрозою турецьких гармат, розташованих на півночі.

Основною перешкодою на шляху до угоди є те, що Туреччина прагне до  збереження опосередкованого контролю над окупованою нею  частиною острова і хоче й далі продовжувати регулювати порядок денний життя турецьких кіпріотів. Але Кіпр, як повноправний член ЄС, не потребує турецької «опіки» і її патронату над північчю.

З усього цього можна зробити висновок: Анкара повинна дистанціюватися від участі в кіпрській політиці. І лише тоді, і тільки тоді, Кіпр опиниться на шляху до об’єднання.

Відстані порозуміння між грецькими кіпріотами і турецькими кіпріотами великі, але не нездоланні. Кіпріоти повинні визнати, що існує надія на складний «шлюб», альтернативою якому є «розлучення» з колючим дротом, блокпостами і солдатами.

Негативним прикладом чого можуть бути палестинці і ізраїльтяни, які провалили тест на співжиття, і обидві кіпрські общини, на жаль, дуже близькі до них.