Нормандські переговори так і не змінили позицію Росії з ключових питань

Переговори президента України Володимира Зеленського під час проведення в Парижі саміту «нормандської четвірки» з лідерами Росії, Франції і Німеччини та рішення щодо всеосяжного безстрокового припинення вогню до кінця цього року і подальшого розведення сил в трьох пунктах можна вважати взаємним поступом сторін щодо припинення активної фази бойових дій на Донбасі. Також була досягнута домовленість щодо розширення моніторингової місії ОБСЄ в цілодобовому режимі та звільнення до кінця року всіх утримуваних осіб за формулою «всіх на всіх». Червоний хрест та інші гуманітарні організації будуть допущені до полонених. За підтримки міжнародних партнерів сторони розпочали пошук прийнятних варіантів політичного врегулювання воєнного конфлікту.

Те, що під час двосторонніх переговорів між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним також обговорювалося питання щодо укладання нового довгострокового контракту на транзит російського природного газу в Європу з використанням українських транзитних потужностей з 1 січня 2020 року свідчить про готовність сторін до конструктивного діалогу і в економічній площині. Вагомим підтвердженням цьому є скасування Росією жорсткої вимоги до України щодо відмови від стягнення Нафтогазом 3 млрд доларів з Газпрому за рішенням Стокгольмського арбітражу. За результатами саміту Зеленський повідомив, що Україна готова закрити цей борг, отримавши від Газпрому відповідний обсяг блакитного палива на суму заборгованості.

Але перемовини не змінили позицію російської сторони, яка наполягає на імплементації  «формули Шнайнмаєра», дотримання положень Мінських угод щодо повної амністії для учасників незаконних збройних формувань, закріплення особливого статусу для непідконтрольних українській владі територій Донецької та Луганської областей.

На тлі результатів перемовин виникає ціла низка запитань щодо прийнятності таких вимог для українського суспільства і політикуму.

• Як провести амністію учасників незаконних збройних формувань, не викликавши хвилю протестів українського суспільства, особливо серед ветеранів збройного конфлікту та їхніх родин? 
• Яким чином і в які терміни вносити відповідні зміни до Конституції України?
• Кому буде підпорядковуватися так звана «народна міліція» і якими нормативними документами вона буде керуватися у своїй діяльності? Адже збереження на територіях з особливим статусом таких парамілітарних непідконтрольних структур не сприятиме конструктивному вирішенню конфлікту.
• Як провести на непідконтрольних територіях чесні і прозорі вибори відповідно до чинного українського законодавства без контролю державного кордону з Росією за умов фактичної окупації цих територій  впродовж понад 5 років? 
• Яка вірогідність, що в результаті таких виборів до Верховної Ради України цілком легально потрапить велика група проросійських політичних сил?

Я твердо переконана, що амністія не може бути застосована до злочинців, які скоювали важкі злочини, зокрема вбивства, акти вандалізму і геноциду за національною чи іншими ознаками, а також аналогічні злочини проти людства.

Якщо ми звернемо увагу на те, що відбувається в Грузії та Молдові, то в цих країнах гібридні війни тривають у формі легальної присутності в парламентах і місцевих представницьких органах великих проросійських політичних груп, які безпосередньо впливають на всі політичні процеси. Таким чином Росія зберігає реальний геополітичний вплив і реалізацію своїх інтересів. 

Причини слабкості переговорної позиції української сторони полягають в непрофесійних діях посадовців, які представляють зовнішньополітичний вектор Офісу президента та інших владних органів. Допоки вони не налагодять нормальні канали комунікацій з суспільством, у нинішньої владної команди будуть виникати проблеми. Також можуть бути проблеми з парламентською фракцією партії «Слуга народу»,  щодо її готовності одностайно голосувати за зміни до Конституції України в частині особливостей місцевого самоврядування на непідконтрольних територіях.  Адже ми фактично не знаємо, якими будуть ці особливості.

В європейських країнах, які мають власні економічні  інтереси щодо зняття обмежувальних санкцій з Росії, питанням врегулювання збройного конфлікту в Україні опікуються професійні дипломатичні фахівці. В Україні часто позиція чиновників Офісу президента суперечить позицій міністра закордонних справ, це прояв очевидного непрофесіоналізму щодо вирішення таких важливих справ.  До перемовин на міжнародній арені повинні бути залученні лише фахівці, що мають досвід практичної дипломатії, які чітко розуміють інтереси України і відстоюють їх за будь-якої ситуації.

Якщо нормандський алгоритм досягнення миру в Україні зрештою виявиться неефективним, необхідно переходити до іншого. Наприклад, спираючись на Будапештський меморандум і відмову України від арсеналу ядерної зброї, запросити до процесу мирного врегулювання представників Великобританії і США як підписантів цього меморандуму. Це комплексно інший формат, інші учасники, і розмова на іншому рівні. На внутрішньо українському рівні владі необхідно пояснити громадянам, яким є мирний план, прийняти законодавство про проведення референдуму і провести референдум, щоб почути голос народу з приводу умов і процедури врегулювання цього конфлікту без поступок у сфері безпеки та національних інтересів.