Трамп-тиждень. Чим запам’ятається світу новий президент США після інавгурації?
Для американців є доволі табуйовані теми, до таких належать політичні відносини із Росією. З часів холодної війни кінця 20-го століття РФ у США не сприймається як рівноцінний політичний партнер
Ера Трампа офіційно розпочалась. Вже тиждень у статусі глави держави – Дональд Трамп демонструє в практичній політичній площині свої політичні амбіції та лідерські здібності. Втім, початок його президентства не був безхмарним, як хотілось його прихильникам. Зокрема, в американській столиці Вашингтоні та інших містах не вщухли, посилились різноманітні громадські протести, марші незгоди з окремими програмними курсами нового президента Трампа.
Перші політичні кроки містера Трампа
Ще задовго до інавгурації Д, численні політичні аналітики з США та й України вказували, що найбільші політичні несподіванки від Трампа варто очікувати в перші 100 днів його правління. Хоча, як продемонстрував перший робочий тиждень і перші укази, несподіванки Трамп почав генерувати відразу. Для американської політичної практики його перші укази є нонсенсом, адже попередньо не були пропрацьовані адміністрацією з ключовими міністерствами американського уряду.
Цікаво, що вже перший тиждень діяльності нового презиента ряснів громадянськими протестами його противників. Певна річ в кількісному еквіваленті протести не становили прямої політичної загрози для самого Трампа. Втім взагалі ситуація, вкотре підтвердила припущення, що Трамп є одним із непопулярних президентів США. До слова, в громадському дискурсі активно тиражується політичний стереотип, що «Трамп є політичною маріонеткою Кремля». У зв’язку з цим, республіканській партій США вочевидь треба постаратися, аби мінімізувати репутаційні втрати для адміністрації Трампа від цього політичного кліше. Вже наприклад, навіть лідер республіканської більшості в Конгресі зауважує, що Америка й далі лишатиметься країною, де можна буде реалізувати еміграцію, а заяви республіканців і Трампа про «небезпечні мусульманські країни» є скоріш метафорою, ніж закликом до прямого обмеження еміграції до США людей з таких країн як Сирія, Лівія.
Важливо розуміти, що для американського виборця є доволі табуйовані теми, до таких належать політичні відносини із Російською Федерацією. З часів Холодної війни кінця двадцятого століття, Росія не сприймається пересічним американцем як рівноцінний політичний партнер. Відповідно адміністрації Трампа й самим республіканцям навряд чи буде легко пояснювати пошук політичних, економічних компромісів, налагодження взаємовигідної політичної комунікації засобами «м’якої дипломатії» та поверхневого обґрунтування політичної доцільності. Очевидно, що у Трампа будуть намагатися злагоджувати гострі питання американсько-російських відносин.
Що ж стосується української теми, то загалом в американських мас-медіа це питання не порушується. Вочевидь, воно стане актуальним, коли утвердяться відносин між Трампом та ключовими політичними лідерами країни і стане зрозуміло, яких політичних алгоритмів притримується Дональд Трамп. Ймовірно, Трамп корегуватиме свою позицію і щодо мігрантів, і щодо Росії, і щодо методів протидії міжнародному тероризму. Для цього вже є підстави. Так, прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей та канцлер ФРН Ангела Меркель з критичним зауваженнями прокоментували плани Трампа щодо змін міграційної політики.