Конфлікт Єфросиніної та Соловій. Про що насправді ця історія
«Розмовляти українською вже не досить»
«Всі мають відповідати за те, що вони будували мости культурні між Росією та Україною. За те, що вони намагалися сидіти на двох стільцях. І за те, що вони розмивали кордони. У них на руках, на серці, і на душі завжди буде кров. Я так вважаю», – заявила співачка Христина Соловій в інтерв`ю Марії Єфросиніній. У відповідь почула: «Ти стала аутсайдеркою шоубізнесу на десять років», – так господарка студії пояснила гості, що сталося після відмови Христини свого часу співати російською.
Саме ця частина інтерв`ю збила приціл, який напевне наводила пані Єфросиніна. Бо коли розмову лиш почали розтягати на цитати спершу в стрічках новин, а потім – у соцмережах, акцент робився передусім на особистому житті пані Соловій. Тридцятирічна співачка претендувала на героїню світських хронік, ділячись подробицями стосунків та розриву їх зі Святославом Вакарчуком та Сергієм Жаданом. Причому не ясно, які то були стосунки: тільки творчі чи щось більше.
Ні, звісно мешканцям Facebook усе відомо давно й вони спалили, тримаючи, чимало свічок. Але світську частину розмови дуже швидко витіснила й забила суспільна, світоглядна, громадянська. Саме ця хвиля й накриває небайдужих уже не перший день. Невідомо, хотіла того Христина Соловій чи ні – та вона своїми закидами до російськомовних і проросійських вкотре роз`ятрила дуже давню рану. Яка до всього має всі явні ознаки задавненої психологічної травми.
«Ті з нас, хто став на бік Соловій у її суперечці з Єфросиніною – зробили це цілком інстинктивно, на рівні розпізнавання: свій до свого по своє. Але мені, як людині на перетині культур, цікаво також спробувати проаналізувати – а про що власне йдеться? Чому саме тут смикнувся нерв, чому так боляче? – запитує сам себе на своїй сторінці в Facebook журналіст Андрій Сайчук і відразу відповідає: – Суперечка – попри позірну легковажність формату – цілком світоглядна. І далеко виходить за звичні межі «мовного питання». Здається, головна наша претензія до колективної маші єфросиніної – це те, що всі вони прийшли на місце знищених паростків української масової культури 90-х». Вже за годину після появи цей допис став не менш вірусним, ніж фрагменти згаданого інтерв`ю, які його спровокували.
Справедливість вимагає завважити: є інша реакція. Єфросиніну та подібних до неї називають такими, що нарешті прозріли. Хоча це прозріння для них дискомфортне. Але дискомфорт вчорашніх російськомовних та вшитих у російську масову культуру – це ті відчуття, які ще два роки тому були в україномовної спільноти. Тієї, яку Єфросиніна легко охрестила «маргінальною». «Майже два роки тому я записала відео, в якому апелювала її заявам про питання української мови, яке, цитую Марію, «не несет на себе решающий функционал». Опираючись на історію моєї країни й на досвід мільйонів українців без контенту, часто освіти та майже всюди сервісу українською, цей функціонал взагалі заобрійний», – пише журналістка та блогерка Емма Антонюк. А цей висновок, своєю чергою, вкотре розширює рамки поставленої проблеми й робить її значно ширшою та глобальнішою в Україні, ніж сварка двох представниць шоубізнесу з різним досвідом роботи в ньому та різними аудиторіями.
Чого не враховує Христина Соловій, закидаючи опонентам кров на руках? Фактичної відсутності вибору. Артисти, та й загалом митці працюють у сфері, яка потребує постійної інформаційної підтримки. Заради того чимало з них навмисне провокують скандали, в основі яких зазвичай порожнеча. Проте це жваво підхоплювали й розганяли друковані медіа, телебачення, пізніше – соціальні мережі.
Біда в тому, що від 2000-го і буквально до 23 лютого 2022 року питомо український інформаційний простір Україні не належав. До Революції Гідності його контролювали російські та проросійські сили абсолютно, задаючи власний порядок денний. Після перемоги Майдану та з початком російської агресії контроль вдалося повернути частково. Тому й лишилася ситуація, котра змушувала українських артистів працювати чи підпрацьовувати для російських потреб. Можна було цього не робити. Але це означало піти з професії. Або ж мати нижчий статус, ніж колеги, котрі рівні тобі за талантами, проте російський ринок та російський простір дає в рази більше можливостей.
Але те саме не враховує і Марія Єфросиніна. Вони з опоненткою по суті говорять про одну проблему, проте бачать її під різними кутами.
Те, що для Єфросиніної добре, для Соловій смерть. Станом на зараз вони помінялися ролями. І тепер перемога Соловій означає поразку Єфросиніної. Україномовний контент не всюди, але в більшості сегментів впевнено витісняє російськомовний. Який не завжди був і є питомо, ідеологічно, світоглядно російським – але нині таким однозначно вважається.
Різниця між двома учасницями конфлікту в тому, що Єфросиніній потрібно переходити на українську, ламаючи себе. Натомість Соловій лишається у своєму природному середовищі. Яке, відверто кажучи, справді було маргінальним. Точніше, штучно маргіналізованим. Чудово пам`ятаю потужний піар-супровід гостей із Росії від артистів до літераторів. І марні спроби продати в ЗМІ котрогось із тутешніх, за винятком хіба Святослава Вакарчука та Олега Скрипки.
Це визнає, зокрема, кліпмейкер Алан Бадоєв. Він два десятиліття активно працював із росіянами для Росії. При цьому знімав відео і для українських артистів. Проте ці роботи не можна було повноцінно представити, бо медіа українці були нецікавими. Допоки про них щось не скажуть на російських майданчиках. Тоді вже слава й гроші. Нині Бадоєв так висловлюється про своїх колишніх питомо російськомовних партнерів: «У них 50% самої суті – це Росія. Тому ти або з корінням це вириваєш і кажеш: «Я тут є, спирайтеся на мене, я робитиму все в цій війні для своєї країни». Або ти думаєш інакше».
У цьому місці варто зупинитися й подумати: щирий Алан Бадоєв і подібні до нього, чи просто, як то кажуть, перевзувся. І всі вони разом чекають якогось слушного моменту, аби швиденько повернутися назад, до вихідної точки. Поки що такі вислови прийнято захоплено цитувати. Втішаючись прозрінням їхніх авторів. Але водночас чуються застереження: перевзутими захоплюються, аби не образити їх і щоб вони завчасно не перевзулися назад. Соловій не захоплюється Єфросиніною. Вона використала її майданчик для просування своєї думки. При тому, що два роки тому Єфросиніна не могла зайти на подібний питомо український майданчик – адже таких фактично не було.
Тепер навіть на своїй території вчорашні працівники формату «на два ринки» почуваються некомфортно. Проте звичної зони комфорту найближчим часом не передбачається. Перевзування автоматично не означає розуміння питомо українського контексту. Розмовляти українською вже не досить. Треба справді прозріти. Інакше самим доведеться записуватися в маргінали.
Джерело: Еспресо