Гордіїв вузол Південно-Східної Азії
Як країни АТР намагаються протистояти зростанню впливу Китаю
Питання безпеки відіграють у регіоні не менш важливу роль, ніж торговельні угоди. Можливо, навіть більшу, оскільки до них причетні США.
Підписання п'ятнадцятьма країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) угоди про створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі (так званого Всебічного регіонального економічного партнерства – ВРЕП) деякі ЗМІ та низка експертів оцінили як своєрідну перемогу Китаю. Справді, свого часу Пекін ініціював перемовини, що завершилися підписанням ВРЕП, як альтернативу аналогічним американським ініціативам. Рішення Дональда Трампа вийти з надзвичайно важливого Транстихоокеанського партнерства полегшило завдання КНР, однак і близько не вирішило проблем та суперечностей, які нагромадилися у Східній і Південно-Східній Азії.
Якщо уважно придивитися і спробувати препарувати економічні та військово-політичні інтереси країн регіону з урахуванням історичних кривд і взаємних претензій, то будь-які аналогії з гордієвим вузлом блякнуть. Можна впевнено стверджувати, що сучасна realpolitik у виконанні Японії, Китаю, Південної Кореї, Австралії, Індонезії, В'єтнаму та інших змусила б Людвіга фон Рохау та Отто фон Бісмарка погодитися на трансфер цієї технології політичного виживання без жодних додаткових умов.
Судіть самі. Практично всі учасники угоди, крім Китаю, звісно, дуже стурбовані зростанням його економічної потуги й активної політики, що стала нинішнього року ще більш наступальною, з урахуванням пандемії коронавірусу. Найбільше в регіоні перепало Австралії. Варто було Канберрі ініціювати розслідування походження коронавірусу через ВООЗ (з очевидним натяком на Ухань), як Китай розгорнув масштабну кампанію з обмеження торгових зв'язків із Австралією. Пекін запровадив 80-відсоткові мита на поставки австралійського ячменю, звинувативши Канберру в порушенні правил Світової організації торгівлі через субсидування виробництва ячменю. Доти влада КНР призупинили імпорт яловичини з чотирьох найбільших м'ясопереробних підприємств Австралії. Далі обмеження торкнулися вугілля, міді та вин. Певна річ, причиною погіршення торговельно-економічних зв'язків називають 106 позовів Австралії проти КНР до СОТ, при тому що зустрічних -- лише чотири. Пекін також обвинуватив Канберру у відмові дати згоду на 10 інвестиційних угод із компаніями КНР. Влада КНР закликала громадян країни не відвідувати Австралію «у зв'язку зі зростанням расистських настроїв», а зовсім не через коронавірус.
Австралія відповіла на ці кроки активізацією участі в розвідувальній спільноті «П'ять очей» і в Індо-Тихоокеанському партнерстві спільно зі США, Індією та Японією, а також уперше взяла участь у військово-морських навчаннях у Малабарі на початку листопада. Крім того, прем'єр-міністр Австралії Скотт Моррісон особисто відвідав Токіо, де було досягнуто домовленості про надзвичайно важливу угоду у сфері оборони і безпеки. На спільній прес-конференції японський прем'єр Йосіхіде Суга та Скотт Моррісон оголосили, що сторони зробили значний крок уперед і досягли принципової та, без перебільшення, епохальної за своїм значенням угоди, яку підпишуть наступного року під час візиту японського прем'єра до Австралії. Угода ще має пройти через парламенти обох країн, але якщо вона набуде чинності, то звільнить сторони від адміністративних процедур, необхідних для відправки військ для проходження навчань на території одне одного. Договір також дозволить спростити процес переміщення зброї та військових транспортних засобів між двома країнами. Переговори тривали шість років, і це попри те, що угоду про співробітництво у сфері оборони було підписано 2007-го, про обмін військовим обладнанням –у 2013-му та 2017 роках. Австралія – єдина країна, крім США, з якою Японія має такий рівень співпраці. Поглиблення контактів у сфері оборони між двома найбільшими демократіями регіону в Пекіні сприйняли стурбовано. Попри все це, і для Австралії, і для Японії Китай є найбільшим торговим партнером, і обидві країни стали сторонами ВРЕП.
Підписанню ВРЕП передував також перший закордонний візит прем'єр-міністра Японії Суга, що відбувся місяць тому. Глава уряду Японії відвідав В'єтнам та Індонезію. Ханой і Токіо домовилися про істотне поглиблення співпраці в галузі безпеки та оборони, аргументуючи в цьому випадку такий крок ситуацією в Південно-Китайському морі. Підписана під час візиту угода дозволяє експортувати продукцію японського ВПК до В'єтнаму, що став дванадцятою країною в регіоні, з якою Японія досягла такої домовленості (переговори тривають також із Індонезією й Таїландом). Для початку В'єтнам погодився купити в Японії шість кораблів берегової охорони за 345 млн дол., і очікується, що нові контракти не забаряться. При цьому ні в офіційних заявах упродовж візиту, ні в коментарях для преси не прозвучало жодних прямих згадувань про те, що зміцнення військово-технічної співпраці в регіоні Південно-Східної Азії, якому Японія приділяє величезну увагу, спрямоване насамперед на стримування Китаю. Для дипломатії в цій частині Євразії, взагалі, не заведено згадувати, що найбільше турбують країни регіону свобода мореплавства, територіальні претензії з боку КНР та економічна й політична експансія Піднебесної. Само собою зрозуміло, що предметом перемовин із В'єтнамом було й економічне співробітництво, зокрема в контексті пошуку шляхів диверсифікації виробничих та логістичних ланцюжків, які б дозволили уникнути монополії Китаю щодо критичних товарів. Японія не поспішає виводити свої компанії з КНР, однак готує план «Б».
Під час переговорів у Джакарті розглядали аналогічний в'єтнамському пакет питань, однак поки що угод не досягнуто. Індонезія обережна стосовно Китаю, уникає гострих заяв і наголошує на економічній співпраці у двосторонньому та багатосторонньому форматах. Проте Японія й Індонезія найближчим часом ініціюють зустрічі міністрів закордонних справ і оборони, щоб обговорити розвиток двостороннього військово-технічного співробітництва. У контексті суперництва наддержав за вплив у регіоні, Індонезія займає позицію неприєднання, не бажаючи ставати ні на бік США, ні на бік Китаю. Японія в цьому контексті видається вдалою альтернативою.
На думку японських експертів, схожої позиції дотримується більшість країн регіону. Кожен крок у напрямку загострення конфронтації між Вашингтоном і Пекіном сприймають тут із занепокоєнням, утім -- як і в Пекіні занепокоєно спостерігають за зусиллями Японії зміцнити багатосторонні та двосторонні зв'язки від Індії до Австралії. Індія не приєдналася до ВРЕП, і це трактується як найбільша вада нової угоди. Тим часом за кадром залишається той факт, що, поряд із ВРЕП та модифікованим варіантом Транстихоокеанського партнерства, Південно-Східна і Східна Азія обплутані цілою мережею двосторонніх угод про вільну торгівлю, що дає можливість країнам регіону гнучко реагувати на умови ринку.
Тим часом США зробили черговий крок, спрямований проти Пекіна. Президент Трамп видав указ про заборону американських інвестицій у китайські компанії, пов'язані, на думку Вашингтона, з армією КНР. Інвестиційним і пенсійним фондам США відтепер заборонено купувати акції 31 китайської компанії, яких Пентагон підозрює у співпраці з військовим сектором КНР. На думку економічного радника Білого дому Пітера Наварро, йдеться про ринок на 500 млрд дол. Серед компаній, яких може торкнутися заборона, – найбільші державні корпорації КНР, включно з China Telecom Corp. Ltd, China Mobile Ltd. та іншими. На цьому тлі дуже показова новина про успішні випробування системи протиракетної оборони, створеної спільними зусиллями Японії та США, із перехоплення муляжу інтерконтинентальної балістичної ракети над Тихим океаном. Про конфігурацію цієї системи, точки і способи її базування в Японії тривають інтенсивні консультації, розглядаються як наземні варіанти, так і розміщення на кораблях.
Інтеграційні економічні проєкти в регіоні Східної та Південно-Східної Азії з участю (або неучастю) США і КНР розвиваються, практично, паралельно з інтенсивним діалогом із питань безпеки, де найтіснішим чином уплетені інтереси США. Держави регіону не хотіли б опинитися перед вибором, хоча дуже остерігаються як претензій на лідерство КНР, так і можливого зниження інтересу з боку США. Рішення Пентагона тимчасово відвести ударні авіаносні групи за межі досяжності китайських ракет малої і середньої дальності не сприяє стабілізації обстановки. Озвучуються сподівання, що Джо Байден поверне США в регіон на більш конструктивній основі, хоча його висловлювання на адресу КНР під час виборчої кампанії роблять нормалізацію відносин США–КНР малореалістичною.
В умовах, які склалися, Японія прагне відігравати конструктивну роль «м'якої» суперсили, концентруючи увагу на конкретних проєктах економічної допомоги державам АСЕАН, налагодженню стратегічного діалогу з тими, хто розуміє загрозу КНР, не вдаючись при цьому до різко негативної риторики на адресу Пекіна. Схоже, що країни регіону, які постраждали в умовах пандемії, цілком свідомо йдуть на економічне зближення з Пекіном задля підтримки власних економік. Однак при цьому передчасно говорити про зростання впливу Китаю. Кораблі КНР, що затримуються набагато довше звичайного в територіальних водах Японії, спроби блокувати судноплавство в Південно-Китайському морі та контролювати протоки заважають сприймати КНР як друга, а не як суверена.