Чи потрібна українським угорцям «велика Угорщина»?

13 жовтня під українським посольством в Будапешті представники угорських націоналістичних сил все ж таки провели акцію «Самовизначення для Закарпаття». І це попри протест Міністерства закордонних справ України. Угорська ж влада фактично толерувала це зібрання, заявляючи про право своїх громадян на самовираження. Під час акції фактично робилися заяви, котрі варто трактувати як заклики до сепаратистських дій в Україні, а то й як територіальні претензії до Української держави. Звісно, можна «заплющувати очі» на цю акцію, на її маргінальність. Але…

Мрії про «велику Угорщину»

Те, що угорські націоналісти мріють про «велику Угорщину», не секрет. Адже після Першої світової війни Угорщина, яка мала широку автономію в складі Австро-Угорщини, втратила значну частину «своїх» територій. Насправді, це були терени, де більшу частину населення становили представники інших національностей – хорвати, румуни, словаки, німці, українці тощо, котрі, до речі, зазнали жорсткої мадяризації. Закарпаття угорські націоналісти розглядали й продовжують розглядати як «свою землю». Тим паче, що його землі під час Другої світової війни були окуповані Угорщиною.

Зараз, коли Україна переживає чималі труднощі, пов’язані з війною з Росією, угорські націоналісти активізувалися й починають висувати різні проекти щодо «захисту угорців Закарпаття». Схоже, їм допомагає й російська агентура. Тепер, як бачимо, починає розігруватися карта «самовизначення для Закарпаття». І ставка робиться на угорську меншину.

Офіційно в Закарпатській області живе близько 80% українців. Інша справа – який їхній рівень національної свідомості. Але це окреме питання. Найбільша національна меншина в області – угорці. Їх понад 150 тисяч, що становить близько 12%. До того ж є терени, де угорці компактно проживають. Це Берегівський район, де вони становлять близько 76%. Близько половини населення Берегова – теж угорці. Також відносно високий відсоток угорців є в Ужгородському, Мукачівському й Виноградівському районах.

Угорці і в часи СРСР, і в часи незалежної України мали дуже широкі права. Існували школи з угорською мовою навчання. У 1996 році, за незалежної України, в Береговому почав діяти Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, де, зокрема, студіюється угорська мова. До речі, саме в стінах цього навчального закладу я почув термін укромадяри. І в це слово не вкладалося образливого змісту. Під ним розумілися угорці, що живуть в Україні і які ментально, культурно відрізняються від справжніх угорців.

Одного разу доля звела мене з «типовим» укромадяром. Був це таксист. Віз він мене вулицями Берегова. Розмовляв українською – без акценту. Біля нього лежав українсько-німецький словник. Не угорсько-німецький! Я запитав, чи збирається на роботу в Німеччину. Він сказав, що так. Зі свого боку я поцікавився, чи в нього є Шенгенська віза. Навіщо вона мені, сказав таксист, в мене є угорський паспорт. «Ви угорець?» – запитав я його. «Як вам сказати… – мовив таксист. – Звати мене Василь. Прізвище – не знаю, чи угорське. Але сім’я вважалася угорською. І ходив я в угорську школу». Зрозуміло, укромадяр Василь легко здав екзамен з угорської мови – і отримав угорський паспорт. Таких людей на Закарпатті чимало – не тільки угорців чи укромадярів. Адже угорський паспорт дає право не лише вільно подорожувати країнами Євросоюзу. Зрештою, чимало людей мають тут так звані «паспорти етнічного угорця», які їм надають низку пільг – особливо щодо навчання в Угорщині.

Для чого потрібні Угорщині укромадяри?

Укромадяри потрібні Угорщині передусім як робоча сила. Зараз із нею проблема в цій країні. Попри високий рівень депопуляції, з Угорщини виїжджає чимало людей на роботу в більш благополучні країни Євросоюзу, зокрема в Німеччину. Угорщина навіть зараз ладна брати кваліфікованих спеціалістів з України без знання угорської мови.

Територіальні претензії на «угорські землі» Закарпаття, якщо знайдуть вияв у якійсь сепаратистській авантюрі (що, в принципі, може статися), обернуться в першу чергу проти укромадярів. Річ у тім, що найбільш мадярський Берегівський район живе з курортного бізнесу. Тут є термальні басейни, які працюють цілий рік. І цілий рік є маса туристів. Місцеві угорці мають непоганий із цього зиск. Адже туристи не лише купаються в термальних басейнах, але наймають житло, харчуються, їздять на екскурсії і таке інше, полишаючи на місці немалі гроші. При чому це туристи не з Угорщини. З Угорщини я бачив тут переважно «комерційних туристів», які приїжджали в місцеві супермаркети скуповувати дешеві товари.

До речі, зараз можна почути й прочитати, що українські угорці не знають української мови. У Берегово я цього не відчув. Коли звертався українською, місцеві угорці відносно легко відповідали мені по-українськи. На відміну від Києва, де, коли ти звернешся українською, почуєш у відповідь російську. Хоча старші угорці переважно знають російську.

Переважно туристи в Береговому – це українці. І якщо почнеться сепаратистський путч у цьому районі – постраждають в першу чергу місцеві жителі, які живуть із туризму.

Чесно кажучи, не думаю, що укромадяри переймаються ідеєю «великої Угорщини». Цим, радше, переймаються деякі угорські політики націоналістичного спрямування, які й намагаються впливати на Закарпаття. Передусім на місцеві клани, які живуть із прикордонної контрабандної торгівлі. Угорська сторона, схоже, готова надавати їм певні «прикордонні преференції» взамін на відповідну проугорську політику на Закарпатті. На жаль, це ми часто спостерігаємо – особливо останнім часом. І проблема передусім у цьому.

Одного разу, перебуваючи в Береговому, зайшов я в місцевий краєзнавчий музей. Екскурсовод, місцева угорка, звісно, проводила екскурсію в проугорському дусі. Зокрема, розповідала про те, як Берегове мирно, без єдиного пострілу перейшло під Угорщину після пресловутого «Мюнхену», який дав старт розпаду Чехословаччини. Я ж іронічно її запитав: «А що було потім? І скільки пролилось крові?». Вона задумливо відповіла: «Ну так…»