Чого очікувати від участі КНДР у війні, і навіщо це ворогам
«Кремль вважає, що фактична купівля солдатів у КНДР є вигіднішою й безпечнішою, ніж тотальна мобілізація власного працездатного населення»
Наразі не до кінця зрозуміло, як саме і в якій кількості північнокорейці візьмуть участь у вторгненні в Україну. Зарано судити, чи змінить це перебіг війни. Однак ця участь матиме серйозні геополітичні та економічні наслідки за межами Європи – чого й домагаються Росія, КНДР та Китай.
Відомо, за даними кількох розвідок, про перекидання певної кількості північнокорейських військових (здогадно до 10-12 тисяч) у розпорядження російської армії. За даними ГУР МО України, деякі з них уже перекинуті на Курщину в район українського контрвторгнення.
Ці відбувається в контексті масового постачання до Росії північнокорейських балістичних ракет і особливо артилерійських снарядів. За даними української розвідки, відповідні військові фахівці з КНДР давно беруть небойову участь у вторгненні.
На думку експертів, наслідки ймовірної участі північнокорейців у боях залежатимуть від їх реальної кількості на фронті; від організаційно-штатних, тактичних та логістичних параметрів такої участі (себто від рішень російського командування).
Фахівці зауважують, що тоталітарна КНДР має загалом кілька мільйонів діючих військовослужбовців та призовників. Наголошується, що цей резерв, гіпотетично, може справити вирішальний уплив на війну, обидві сторони якої вже не мають власних резервів для масштабних наземних операцій.
Водночас реальні боєготовність та оснащеність такої маси північнокорейців незрозумілі. Адже сухопутні війська Північної Кореї, на відміну від російських та українських, 70 років не брали участі в сучасній повітряно-наземній війні; використовують здебільшого застарілу неякісну техніку. Більшість населення КНДР недоїдає.
Неясно, скільки військ північнокорейський режим реально зможе й захоче виділити, враховуючи, що значна частина військ КНДР фактично виконує вдома небойові/невійськові функції, а за лінією розмежування із Південною Кореєю їм протистоять значно краще озброєні й підготовлені сили, в т.ч. американські.
Експерти вбачають плюси й мінуси для ворога від «автономної» участі північнокорейців у боях (під власним прапором і в складі своїх оперативно-тактичних підрозділів із власною технікою).
Окреме підпитання: чи наважиться КНДР «засвітити» свої війська на окупованих територіях України – себто оголосити війну великій прозахідній країні в Європі, спецслужби якої продемонстрували здатність гостро діяти за кордоном.
Водночас наголошуються дані розвідок, за якими Кремль наразі схиляється до «гібридної» неофіційної участі КНДР: інтеграції північнокорейців у російські («бурятські») батальйони.
Офіційно Москва й Пхеньян наразі не спростовують і не підтверджують перекидання військ КНДР.
На думку фахівців, північнокорейські солдати можуть стати всього лиш новим, можливо кращим і більшим, джерелом «одноразових» штурмовиків для традиційних російських «м’ясних атак» малими/середніми групами.
А також, безумовно, «реквізитом» для напівофіційної воєнної пропаганди Кремля та його союзників (насамперед так званих «Z-блогерів»).
В такому сценарії, суто військові наслідки для України, конкретно від застосування живої сили КНДР, не матимуть стратегічного характеру.
Аналізуючи мотиви й інтереси Росії та КНДР щодо ймовірного вступу північнокорейців у війну, експерти виділяють таке:
Військові цілі:
- Росія гостро потребує поповнення живої сили для просування в Україні та де-окупації Курщини.
- КНДР, як і всі країни, потребує перепідготовки власного війська (насамперед, офіцерів) для такої надсучасної війни з використанням дронів, далекобійних ракет і РЕБ, яка точиться в Україні.
Економічні цілі:
- Тоталітарна підсанкційна КНДР гостро потребує валютних надходжень, а також російських технологій і матеріалів для розвитку авіації та космічної програми.
- Кремль вважає, що фактична купівля солдатів у КНДР є вигіднішою й безпечнішою, ніж тотальна мобілізація власного працездатного населення. Це, до речі, відповідатиме усталеній у КНДР практиці здавання цивільних робітників у де-факто «оренду» Росії.
Політичні цілі:
- Москва й Пхеньян потребують, щонайменше, тісної непублічної співпраці – такої, як співучасть у нападі на Україну. Так Путін і Кім Чен Ин краще переживатимуть міжнародну ізоляцію і вирішуватимуть проблему передання влади наступникам. Як максимум, можливий публічний вступ КНДР у війну продемонструє всім, що тоталітарні злочинні Росія і КНДР мають реальних військових союзників, а не лише супержадібних залаштункових партнерів у особі Китаю та Індії.
- Москва, Пхеньян, Тегеран та Пекін («Вісь Зла») зацікавлені надалі залякувати світ своїм потенційним військовим союзом. При цьому цілі КНДР є прозорішими, ніж позиція Китаю, який економічно контролює КНДР, але не зацікавлений ані в посиленні КНДР і Росії, ані у відкритих збройних діях проти Заходу.
Геополітичні цілі:
- Головним геополітичним мотивом участі КНДР у європейській війні є переділ впливу у Південно-Східній Азії. Йдеться про послаблення Південної Кореї, США, Японії та Євросоюзу (безпекових партнерів України) у кількох сценаріях: від того, щоб домогтися зняття санкцій ООН і дрібних територіальних поступок і аж до спроб «розморожування» Корейської Війни (чи й початку корейсько-японської) з метою ре-легітимізувати північнокорейський режим.
- Китай схвалюватиме зусилля КНДР в своїй холодній війні з НАТО, США, Японією та Південною Кореєю настільки, наскільки це не шкодитиме китайській торгівлі та не зменшуватиме економічну залежність КНДР від Китаю. Головним інтересом Пекіна є Тайвань та Східно-Китайське море, а не Корейський півострів.Росія зацікавлена відновити, чи хоча б імітувати, свою геополітичну роль на Далекому Сході (більше не маючи для цього людських та економічних ресурсів).