Як Трамп збирається зупинити війну в Україні і чим це загрожує

Останні соціологічні опитування у США свідчать про зменшення відриву між кандидатами у президенти Камалою Гарріс і Дональдом Трампом на загальнодержавному рівні і перевагу Трампа у swing states.

Хоча всі цифри знаходяться у рамках статистичної похибки, тенденція очевидна. Крім того, досвід попередніх президентських кампаній Трампа говорить про те, що у реальності Трамп набирає більше голосів, ніж показують соцопитування, оскільки не всі його симпатики готові визнати голосування за нього з огляду на його скандальні ідеї і скандальний образ.

Тому варто уважно поставитися до останніх заяв Трампа і членів його команди, у т.ч. кандидата у віцепрезиденти Джей Ді Венса, щодо припинення війни в Україні. Не виключено, що у разі перемоги, яка є цілком імовірною, команда Трампа може спробувати їх реалізувати. І не лише через бажання підтвердити свою послідовність, а й з огляду на те, що не так багато можливостей вирішення проблеми війни за 24 години, про що постійно говорить Трамп, може бути у принципі придумано.

Тим більше, що оприлюднені нещодавно виданням Financial Times ідеї фактично не є новими і повністю йдуть у руслі попередньо декларованих лідером республіканців і його найближчими соратниками позицій.

На думку команди Трампа, війна може бути заморожена і врегульована створенням автономних і демілітаризованих зон по обидва боки кордону, без вступу України до НАТО. Натомість європейським країнам пропонується взяти на себе роль гарантів і наглядачів мирного процесу, тоді як участь США і НАТО у врегулюванні і підтриманні миру буде мінімальною.

Тут відразу виникає декілька запитань. По-перше, про який кордон йде тут мова. По-друге, які райони мають входити до демілітаризованих зон. Якщо мається на увазі існуюча лінія розмежування, то такі ідеї стануть прихованою реалізацією побажань Путіна відхопити з-під контролю України не лише окуповані території, а й інші райони низки українських областей, незаконно включених до конституції РФ.

Крім того, незрозуміло, на скільки років чи десятиліть передбачається замороження такого несправедливого і нелегітимного з точки зору міжнародного права порядку. Ясно лише те, що Трамп, якщо стане президентом, хоче повністю ізолюватися від проблеми війни і, не включено, базуючись на початку мирного процесу, спробувати реанімувати відносини зі своїм другом Путіним.

Аналогічні «ноу-хау» вже пробували реалізувати у рамках домовленостей «Мінськ-1» і «Мінськ-2». І всі вони виявилися неуспішними як в плані забезпечення повного припинення бойових дій, так і наближення до відновлення територіальної цілісності України. При чому, на той час ситуація була простішою, оскільки Росія претендувала лише на анексію Криму, а на Донбасі проводила лінію «нас там нет». Європейці і тоді брали безпосередню участь у врегулюванні. Однак, як виявилося, ні у Брюсселі, ні в інших європейських столицях не було достатніх аргументів для повернення Москви у русло міжнародного права.

За таких умов роль ЄС та інших партнерів по групі «Рамштайн» суттєво зросте. Як у контексті надання зброї і тренування, так і у плані створення миротворчих сил і додаткових/альтернативних до НАТО військових угрупувань/коаліцій для захисту України і Європи від РФ. З огляду на те, що ООН і ОБСЄ продемонстрували свою абсолютну недієздатність у питаннях війни в Україні, а НАТО, у разі перемоги Трампа, буде тимчасово недоступним для нашої держави, створення «коаліції європейських партнерів+» для підтримки миру в Україні, з дислокацією на території нашої держави, залишиться єдино можливим рішенням.

Однак поки що європейці не готові до такого, і не лише фінансово. Про це свідчить стримана реакція на пропозиції Президента Франції Еммануеля Макрона про можливий захід військ держав-членів НАТО/ЄС в Україну у разі назрівання програшу України. Навіть найлегша версія цієї пропозиції, про надсилання іноземних військових для проведення навчання українських сил на території держави, реалізується з великими труднощами.

Водночас, не можна сказати, що наші європейські і не лише європейські партнери цього не усвідомлюють і не готуються до посилення своєї відповідальності. В умовах відсутності ентузіазму у Вашингтоні, як і в деяких європейських столицях, зокрема у Берліні, з виконання ключових елементів Плану перемоги, у т.ч. запрошення України до НАТО, надання згоди на удари західною зброєю вглиб території РФ та передачу ефективної зброї стримування, зокрема ракет Tomahawk, як і ракет Taurus, привертає до себе увагу підтримка українського Плану перемоги країнами Північної Європи. Про це засвідчив нещодавній саміт Україна – Північна Європа, який відбувся 29 жовтня у Рейк’явіку.

Є сподівання, що найближчим часом, після затвердження Європарламентом, запрацює новий Єврокомісар ЄК з питань оборони Андрюс Кубілюс. До його компетенції, серед іншого, будуть належати питання розвитку європейського ВПК та його співпраці з українськими партнерами. Його підтримка прямих інвестицій країн ЄС в український ВПК, про що він нещодавно заявив, матиме велике значення для надання державі необхідної військової допомоги та її швидкої інтеграції в оборонну промисловість ЄС, особливо у випадку можливого зниження надходження зброї зі США у разі перемоги Трампа.

Те, що такі ідеї мають під собою певний ґрунт, свідчать наміри низки країн ЄС розширювати практику закупівлі зброї для України в українських підприємств ВПК, які підтримуються Єврокомісією, як і плани німецького збройового гіганта Rheinmetall щодо відкриття чотирьох заводів в Україні.

Не можна не згадати й активізацію останнім часом Південної Кореї, яка, у відповідь на залучення північнокорейських підрозділів до війни проти України, заявляє про свою готовність розпочати прямі поставки зброї нашій державі. Зрозуміло, що Сеул більше турбує не факт дислокації північнокорейських військових на лінії фронту, а те, що Пхеньян отримає взамін цього від Москви.

Однак, за будь яких умов, наші інтереси співпадають, і відповідь Сеулу є дуже предметною. Це особливо важливо на фоні реакції інших західних партнерів, які поки що обмежуються відстеженням ситуації і висловленням глибокої стурбованості.

Ще одним важливим фактором стало нещодавнє успішне бомбардування Ізраїлем військових об’єктів на території Ірану. Хоча це свідчить про чергову ескалацію конфлікту на Близькому Сході, на цей раз воно грає на руку Україні. Правда, якщо б це сталося раніше, до налагодження Росією власного виробництва іранських безпілотників Shahed і активного вступу у війну Пхеньяну, це змогло б значно ефективніше позначитися на ході війни.