Популісти і ультраправі перемагають на Заході. Чим це загрожує Україні?
Будь-яке продовження періоду невизначеності – це подарунок Росії
Останні дні інформаційне поле України заполонили новини з Вашингтону – буде чи не буде і коли буде проголосована допомога Україні у Конгресі США. Зважаючи на те, що США є ключовим донором озброєння, від цього залежить подальший хід війни – чи буде він наступальним з боку України, чи ми застрягнемо у «глухому куті» оборони, про який останнім часом говорять американські ЗМІ.
Президента Джо Байдена і міністра оборони Ллойда Остіна українські ЗМІ цитують частіше, ніж керівників української держави. І хоча їх заяви, при всій своїй геополітичній чіткості і радикалізмі, випромінюють оптимізм, що зброя буде надана, – політичні торги між демократами і республіканцями ще, на жаль, не завершилися. В їх центрі не Україна, а міграційна політика США, яка є принципово важливою для обох сторін, особливо напередодні виборів. Як це не цинічно, ключовою причиною, чому ця проблема вийшла на вістря міжпартійної боротьби власне зараз, є не загострення проблеми незаконної міграції, якій не один десяток років, а боротьба за голоси виборців.
Більше того, кожна сторона в процесі політичних торгів пробує підвищувати ставки, щоб «продати» прийнятний для себе варіант. Спочатку «мексиканська стіна» була включена американською адміністрацією до пакету допомоги з метою заохочення голосування республіканцями. Однак республіканці посилили свої вимоги, тому цей пункт був вилучений. Тепер, після нещодавніх емоційних дискусій між представниками двох партій, очікується його повернення, очевидно, в певній компромісній формі.
Не кращою є, на жаль, і ситуація з ЄС. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, незважаючи на останні фінансові «пряники» Єврокомісії, все ще принципово блокує виділення Україні 50 млрд євро допомоги на період до 2027 року, як і рішення про початок переговорів про членство, голосування по якому очікується під час саміту ЄС 14-15 грудня. При цьому він посилається як на неготовність України (звинувачення у обмеженні прав угорської нацменшини та опозиції), так і на неготовність самого ЄС (треба зрозуміти, чим членство України обернеться для самих європейців).
Обґрунтовуючи останню тезу, угорські урядовці апелюють до блокування польськими перевізниками польсько-українського кордону з вимогою відновити дозвільну систему для українських перевізників в ЄС. До цих акцій долучаються й перевізники зі Словаччини, при чому, за підтримки Угорщини.
В позиції Орбана є як відверто прагматичні мотиви (політичні торги з Єврокомісією з використанням українського питання для розмороження виплат з бюджету ЄС для Угорщини), так і стратегічні – затягування часу в очікуванні результатів виборів в США та інших європейських державах з метою посилення своїх позицій в Західному таборі. А тенденції тут явно на користь посилення політичних друзів Орбана – крайніх правих, які досить часто орієнтуються більше на Росію, ніж на Україну. Досить часто – але не у 100 % випадків. Згадаємо хоча б Італію.
У результатів останніх парламентських виборів у Словаччині на лозунгах припинення військової допомоги Україні і підтримки «мирних ініціатив» Прем’єр-міністром став Роберт Фіцо.
В Нідерландах після неочікуваної перемоги на нещодавніх парламентських виборах формує новий уряд євроскептик і противник міграції лідер ультраправої PVV (Партія свободи) Герт Вілдерс, який також не підтримує військову допомогу Україні, як і її вступ до ЄС.
На початку грудня Президент Болгарії Румен Радев повернув до парламенту для подальшого обговорення закон про ратифікацію угоди, за якою Болгарія безоплатно мала б надати Україні 100 старих бронетранспортерів. І хоча, як очікується, вето буде подолане болгарським парламентом, знак для України з держави, очолюваної проукраїнським урядом, не з приємних.
В Німеччині спостерігається зростання рейтингу праворадикальної та проросійськи налаштованої «Альтернативи для Німеччини» на тлі падіння підтримки правлячої коаліції на чолі з соціал-демократами, як і їх головних опонентів – ХДС/ХСС. Це стало особливо очевидним під час цьогорічних регіональних виборів. І хоча на загальнодержавному рівні підтримка радикалів ще далека від критичної, а наступні парламентські вибори відбудуться лише у вересні 2025 року, враховуючи вагу Німеччини в ЄС та її роль в наданні військової допомоги Україні, ці тенденції дещо насторожують.
Не можна виключати проблем з наданням військової допомоги навіть в рамках існуючого політичного розподілу в Берліні. Причиною може стати рішення Конституційного суду Німеччини про скасування перерозподілу Урядом 60 млрд євро, призначених для пом'якшення наслідків пандемії коронавірусу, на заходи з боротьби зі зміною клімату та модернізації країни і пов’язана з цим бюджетна криза.
В США, як свідчать останні опитування, в 2024 році має шанси повторно прийти до влади Дональд Трамп, відомий своєю опозицією до надання військової допомоги Україні і готовністю за один день вирішити проблему війни з Росією, звичайно, за рахунок територіальних і політичних поступок Києва.
Хотілося б сподіватися, що компроміс в Конгресі США буде знайдено ще до Різдва, а європейці домовляться і саміт ЄС в грудні прийме важливі для України рішення. Адже всі наші партнери на Заході – і друзі, і опоненти – усвідомлюють, що будь-яке продовження періоду невизначеності – це подарунок Росії.
Водночас, Україна має враховувати, що безмежно покладатися на допомогу Заходу, як основу нашої боєздатності у протистоянні агресору, ми не можемо. Не гарантованою є й довготривала підтримка інтеграції України в ключові Західні інститути – ЄС і НАТО, особливо на фоні війни і пов’язаних з цим викликів і видатків.
На жаль, проблеми, пов’язані з передвиборчими спекуляціями і політичними торгами, з використанням окремими групами неетичних методів захисту власних економічних інтересів, з радикальними змінами влади та відповідним оновленням зовнішньої і внутрішньої політики є не прикрими виключеннями в демократичних суспільствах, а одними з ознак демократії. Тому доцільно зробити певні висновки.
По-перше, варто згадати відому притчу про «рибу і вудку» і, не зменшуючи зусиль з метою нагального отримання «риби», тобто максимально можливої військової підтримки, більш активно просити «вудку». Просити і робити все необхідне для її ефективного використання.
Розвиток власного ВПК, зорієнтований на постачання українських Збройних Сил критично необхідною зброєю і технікою, у т.ч. у тісній співпраці з західними військово-промисловими гігантами, має стати одним з найголовніших стратегічних напрямків урядової політики.
По-друге, кризи у стосунках з європейськими і американськими партнерами, пов’язані з їхнім захистом своїх власних економічних чи політичних інтересів, свідчать не про необхідність зміни партнерів та стратегічного напряму розвиту держави. Навпаки, це свідчить про важливість якнайшвидшої реалізації інтересів держави щодо НАТО і ЄС.
Свої інтереси в Європі і Північній Америці Україна зможе значно краще захистити у статусі повноправного члена НАТО і ЄС, з правом голосу. Всі пільги і преференції, які надаються нам у статусі партнера, можуть з часом виявитися тимчасовими. У цих питаннях варто керуватися холодною логікою і інтересом, а не емоціями.
По-третє, сучасні тенденції європейської і північно-американської політики щодо крену в бік правого радикалізму і популізму свідчать про існування певного «вікна можливостей» в питаннях інтеграції України в ЄС і НАТО, яке з часом може закритися.
Необхідно зробити все можливе для отримання вже найближчим часом (до того, як праворадикальні і популістичні тенденції набудуть більш масштабного характеру) стратегічно важливих результатів – запрошення до переговорів про вступ до ЄС в грудні 2023 року в Брюсселі і до НАТО в липні 2024 року у Вашингтоні. Хоча ці рішення не означатимуть кінця шляху України до ключових структур Євроатлантики, вони стануть певним якорем для нашого розвитку, як і для подальшого розвитку ЄС і НАТО та їх здатності інтегрувати таку велику державу, як Україна.