Росія готується «захищатися в Європі»? Що показав виступ Путіна на «Валдаї»

Виступ Путіна на щорічному засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай» розставив крапки над «і» в багатьох аспектах російської політики, зокрема й у тих особливо «делікатних» з огляду на їхню агресивність, які раніше російський диктатор «сором’язливо» віддавав на коментування іншим.

Якщо відкинути путінські мантри на кшталт «ми ніколи ні на кого не нападали, ми лише захищаємося», цей виступ постає як відверте обґрунтування подальшої агресії. Агресії вже не лише щодо України, а й щодо Європи.

Подекуди – через натяки, але занадто прозорі, щоб їх могли неправильно зрозуміти. Принципово нових цілей Путін не сформулював, проте значно відвертіше озвучив погрози й виправдання агресії.

Путін фактично прямо звинуватив Захід в участі у війні на боці України. Більше того, з його точки зору, Захід першим розпочав війну проти РФ і веде її сьогодні «чужими», тобто українськими руками, надаючи розвіддані та зброю. На його думку, Україна не є самостійною державою і без західної допомоги не змогла б воювати.

А Росія в Україні лише «захищається», і готова захищатися й далі, на території Європи. За його словами, це не означає, що завтра Москва збирається завдавати ударів по території та підприємствам тих країн, які постачають зброю в Україну. Але це загрози, які збройні сили Росії та її військова розвідка мають «розуміти» і за ними «уважно стежити».

Він також підтвердив «правильність» ядерних погроз на адресу європейців, які МЗС РФ нещодавно надіслало до штаб-квартири НАТО і столиць держав-членів. Йдеться про non-papers і листи із залякуваннями застосувати всю доступну Росії зброю, включно з ядерною, у разі загрози блокування чи захоплення Калінінграда та інших російських територій. За словами Путіна, ядерна зброя – це перевага Росії, і він не бачить перешкод для її застосування проти «сильнішого», з точки зору населення і економіки, противника, яким він бачить Європу.

Виправдовує Путін і акти економічної агресії проти європейців. За його версією, нещодавня передача активів низки великих європейських компаній під зовнішнє управління зроблена Москвою для того, щоб мати, чим відповідати на вилучення російських активів в Європі, зокрема «Газпрому», «Лукойлу» тощо.

Традиційними стали вихваляння Путіна «успіхами» на лінії фронту, які начебто дозволяють росіянам взяти Донбас значно раніше, ніж через «прогнозовані Україною» «півтора-два роки». За його словами, лише за вересень російські війська захопили 1301 кв. км, і швидкість їх просування на Донбасі зростає. Можна було б посміятися з цих придуманих чи то російським генштабом, чи то пропагандистами цифр, які не мають нічого спільного з реаліями, якби ними очільник кремля не виправдовував свої абсурдні територіальні й інші забаганки в контексті припинення війни.

Війну Путін припиняти не збирається. Не підтримує він навіть часткове обмеження ударів по енергетиці та по морю. На його думку, втрати Росії від ударів не такі значні. Зокрема українські удари по російських НПЗ коштували Росії 1% ВВП. За його словами, Росія готова до переговорів, але виключно на своїх умовах, «виходячи з реалій на землі».

Готовий він і до проведення тристоронньої зустрічі за участю Президента США Дональда Трампа, але поки не бачить, що на ній могло б обговорюватися. Тому справжній зміст цих тез не залишає жодних сумнівів – Росія не готова ані до переговорів, ані до миру, навіть тимчасового чи часткового.

Не обійшов Путін і російські удари по цивільних об’єктах в Україні, які останнім часом радикально посилилися і викликають значну критику на міжнародній арені. Проте й тут він традиційно переклав відповідальність на іншу сторону. Російські удари, за Путіним, стали дзеркальною відповіддю на українські удари по російській енергетиці і транспортуванню нафти, які він вважає суто цивільними галузями.

Водночас Росія атакує українську металургію, автозаправки, склади, Академію наук та університети, школи, дитячі садочки, лікарні, мости, енергетику. Виправдовуючи російські удари, Путін цинічно використав стару радянську фразу часів Другої світової війни: «Получи, фашист, гранату от советского солдата».

У цій фразі – вся квінтесенція ставлення Москви до українців та міжнародного права, і всі перспективи мирних переговорів на будь-якому рівні та в будь-якому форматі найближчим часом. Змінити цю імперську кровожерливу парадигму ненависті до тих, хто не підкоряється, може лише поразка Росії. Вона потрібна не лише Україні, а й Європі та усьому цивілізованому світу.